Національний стереотип

Термін «стереотип» у сучасному розумінні вперше використав американський журналіст Волтер Ліпман у своїй книзі «Суспільна думка» (1922) на позначення усталеного спрощеного образу соціального об'єкта в свідомості людини. На основі інтерв'ю з представника ми різних соціальних і національних груп він виявив, наскільки різними можуть бути погляди людей на одні й ті самі речі, і висунув гіпотезу про наявність упере­дженості, яка виникає в свідомості через усталені обра­зи («картинки»), тобто соціальні стереотипи.

В. Ліпман наголошував на негативних властивостях стереотипів.

1. стереотипи завжди простіші, ніж реальність;

1. стереотипи люди не формують особисто, а набува­ють у соціальному середовищі (сім'я, знайомі, засоби масової інформації та ін.);

2. усі стереотипи більшою чи меншою мірою помил­кові;

2. стереотипи дуже стійкі та довговічні.

Стереотипи, за визначенням В. Ліпмана, це упере­джені думки, які рішуче керують усіма процесами сприйняття. Вони маркують певні об'єкти, як знайомі, так і незнайомі, в такий спосіб, що ледве знайомі зда­ються добре відомими, а незнайомі — глибоко чужими.

Сутність національних стереотипів

У соціальній психології стереотип тлумачать як складник т. зв. групового антагонізму. Американці при цьому наводять зрозумілий для них приклад, коли «бі­лі» виявляють негативне ставлення до чорношкірих. Синонімом стереотипу інколи вважають забобони, тобто те, що людина закарбовує у свідомості, не обдумавши і не перевіривши свої думки.

Люди тяжко відмовляються від своїх стереотипів, навіть якщо переконуються в їх помилковості, адже сте­реотипи заощаджують час і зусилля на пізнання явищ. «Помилку» сприймають як виняток із загальних пра­вил: зустріч із високим китайцем лише переконує жер­тву стереотипу, що решта китайців маленького зросту. Хоча незаперечний факт, що північні китайці статурою мало чим відрізняються від інших північних народів.

Стереотипи — невід'ємний складник масової куль­тури. Вони можуть формуватися на основі віку (молодь не розуміє старших, слухає рок), статі (жінки занадто балакучі, чоловіки черстві), національності (усі євреї жадібні), раси (чорні гірші за білих), релігії (іслам — релігія терору), професії (судді — шахраї і хабарники), місця проживання (життя в селі краще або навпаки), речей (японські комп'ютери і німецькі автомобілі — най­надійніші) та ін. Найчастіше об'єктами стереотипізації стають люди, яких оцінюють крізь призму прийнятих культурами установок, тому всі можливі стереотипи антропоцентричні, оскільки є результатом інтерпрета­ції світу людиною. Залежно від аспекту сприйняття дій­сності стереотипи поділяють на соціальні, культурні, історичні, етнічні, вікові, тендерні (чоловічі та жіночі), професійні, етичні та ін.

Чітких меж між різновидами стереотипів не існує, тому що будь-який їх прояв є відображенням тривалої історії, культури, звичаїв та багатьох інших сфер життя нації. Наприклад, національні стереотипи поведінки, втілюючи передовсім етичні норми нації, ґрунтуються на соціальних, культурно-історичних, а також геогра­фічних і кліматичних чинниках.

Найпоширеніші і небезпечніші для міжкультурної комунікації національні (етнічні) стереотипи.

Національний (етнічний) стереотип — історично сформований, узагальнений та емоційно насичений образ нації або етносу.

Він охоплює певні стійкі переконання, ментальні «шаблони», на яких ґрунтуються звичні для представ­ників певних націй уявлення про світ, явища, події, інші культури, людей, їхню поведінку, смаки та ін.

Людина приймає світ у тих оцінних стандартах, з якими виросла. їй смакує те, до чого вона звикла, і прийняти щось «не своє» буває непросто. Причина цього — підсвідоме протиставлення «свого» і «чужого», що особливо гостро виявляється у стереотипних оцін­ках інших націй. У розумінні слов'ян естонці говорять і роблять усе вкрай повільно, а для естонців інші євро­пейці здаються надто метушливими. На думку францу­зів, бельгійці не розуміють гумору, швейцарці — обме­жені, жадібні та прагматичні педанти, італійці — люби­телі сказати неправду, турки фізично міцні, англійці егоїстичні, німці занадто дисципліновані та агресивні; росіян вони цінують за розмах душі, сердечність і під­тримку в біді.

Традиція опису інших народів крізь призму власної національної ідентичності, тобто через порівняння «їх» із «нами», була і залишається основною настановою будь-якого автора, бо навіть прагнучи бути об'єктив­ним, він усе одно мимоволі залишається представником своєї культури. Це характерно навіть для таких мисли­телів, як Іммануїл Кант (1724—1804). У своїй «Антро­пології з прагматичної точки зору» він представив побіжну характеристику різних народів у вигляді «національної фізіогномії». Зокрема, у іспанців І. Кант констатував національну гордість і свідомість власної гідності, у німців — «темперамент холодної розсудливої витримки»; у французів — чемність і вишуканість у спілкуванні, а в італійців — художній смак. Про Вірме­ніє він писав, як про народ розумний і працелюбний, сучасні греки здавались йому підупалими порівняно з їхніми великими предками, але ще здатними до відро­дження. Англійців і французів І. Кант назвав двома найцивілізованішими народами на землі і, крім природ­них властивостей, відзначив їхній розвиток завдяки мові. Англійській він уже тоді передбачав роль най­більш комунікативної ділової мови.

Французький професор у галузі ділового адміністру­вання Паскаль Бодрі у книзі «Французи і американці: інший берег» (2005) охарактеризував типового амери­канця як доброзичливого і товариського, галасливого, грубого, інтелектуально недорозвиненого, працелюбно­го, самовпевненого, багатого, щедрого, нерозбірливого, що недооцінює досягнень інших культур і постійно кудись поспішає. У свою чергу, Херрієт Рошфор, амери­канка, яка живе у Франції, у книзі «Французький тост» (2002) писала про те, що французи користуються репу­тацією лідерів, не говорять англійською з ідеологічних міркувань, самовдоволені, дуже ввічливі лише з дама­ми та артистичні. Із ними важко зближуватися, вони живуть у бюрократичній державі і повністю залежать від урядовців, неохайні, їдять равликів і жаб.

Жарти на національну тематику також частково відображають стереотипні уявлення. Наприклад, один із підручників з німецької мови в рубриці «Interkulture-lle Beratung / Міжкультурна консультація» містить такий жарт, пов'язаний із числами один, два, три:

Один англієць — дурень; два англійці — клуб; три англійці — весь світ.

Один італієць — тенор; два італійці — клуб; три італійці — армія, що відступає.

Один японець — усмішка; два японці — мовчанка; три японці — змова.

Один француз — герой; два французи — кохання; три французи — шлюб на трьох.

Один грек —розбійник; два греки — два розбійники; три греки — банда розбійників.

Один росіянин — душа; два росіянина — проблема; три росіянина — хаос.

Один австрієць — буркун; два австрійці — халту­ра; три австрійці — не буває, бо третій завжди вияв­ляється чехом.

Один німець — учений; два німці — об'єднання (за інтересом); три німці — війна.

(Готліб Томас).

Цей пасаж постійно розвивають на кшталт: один єврей — торговельна точка, два євреї — шаховий чем­піонат, три євреї — симфонічний оркестр; один росія­нин — п'яниця, два росіянина — п'яна бійка, три росія­нина — парторганізація; один італієць — тенор, два італійці — паніка, три італійці — капітуляція. Про українців кажуть так: один українець — партизан, два українці — партизанський загін, три українці — пар­тизанський загін зі зрадником.

«Ментальні шаблони» різних національних пріори­тетів виражено в такому німецькому жарті:

Твій Христос — єврей.

Твоя машина — японська.

Твоя піца — італійська.

Твоя демократія — грецька.

Твоя кава — бразильська.

Твоя відпустка — іспанська.

Твої цифри — арабські.

Твоє письмо — латинське.

А твій сусід — лише іноземець?

Національні стереотипи часто стають основою анек­дотів про різні нації:

Чим відрізняється англієць від єврея? Англієць іде не прощаючись, а єврей прощається, але не йде.

Що таке нескінченність? Це коли естонці рахують китайців.

Як від гостей повертаються представники різних національностей? Француз — з новою коханкою, росія­нин — з розбитою пикою, а єврей — зі шматочком торта для мами.

Хто в мертвій пустелі може пригостити даму апельсином? Француз вважає, що тільки представник його нації може бути таким галантним. Росіянин заперечує, що це тільки росіяни — дурні, які віддають усе іншим замість того, щоб залишити собі. Єврей пере­конаний, що тільки євреї можуть в пустелі дістати апельсин.

Розмовляють двоє шотландців. Один каже:

• Ці американці такі скажені. От вчора забіг до мене один у номер о другій ночі і почав кричати, лая­тись!

• А ти що?

• Нічого. Продовжував грати на своїй волинці.

Стереотипні уявлення американців і росіян трива­лий час визначали ставлення націй і країн одна до одної, що відчутно і в сучасному суспільстві. Американ­ці, як і іноземці загалом, особливо в радянські часи зараховували до росіян практично всіх громадян СРСР. Не одне покоління американців виросло на стереоти­пах на кшталт: the Russian monster bear {російський вед­мідь-монстр); the evil bear behind the next door (дия­вольський ведмідь ховається за дверима); red scares (червоний жах). Водночас радянський народ виховува­ли на ненависті до «розбійної сутності імперіалізму», «загниваючого капіталізму» із «вовчою мораллю та обличчям».

Російська дослідниця Ольга Леонтович у книзі «Росіяни і американці: парадокси міжкультурного спілкування» наводить риси, які стали визначальними і стереотипними. Аналітичний склад американського розуму видається росіянам холодним. Властива аме­риканцям виваженість зумовлена саме раціональні­стю. Емоції для них не є рушійною силою, тому вони поведінку росіян сприймають як нелогічну та ірраціо­нальну.

Терпіння традиційно сприймають як типову рису східних слов'ян. Американці не розуміють, чому вони терплять побутову невлаштованість, порушення своїх прав як споживачів, невиконання зобов'язань з боку посадових осіб та ін.

Американців вважають «невиправними оптиміста­ми». Для них є нормою мати щасливий вигляд та бути впевненим у собі, усміхатися і зберігати видимість успіху за будь-яких обставин. Вони не схильні нарікати на долю і щиро обговорювати свої та чужі справи. Для росіян туга, журба — нормальний стан, про це вони спі­вають у піснях і пишуть у віршах. Російська фразеоло­гія також відображає фаталізм і невпевненість: авосъ да небось; бабушка надвоє сказала; Бог весть; как Бог на душу положит; что Бог пошлет; это еще вилами на воде писано. Американці діють за протилежним прин­ципом: Where there's a will there's a way (букв. Там де воля — там і шлях); God helps those, who help themselves (Бог допомагає тим, хто допомагає собі; пор. рос. На бога надейся, а сам не плошай).

О. Леонтович провела серед американців та росіян опитування з метою визначити стереотипні відповіді на запитання хто є хто*?». Відповіді отримано шляхом типової методики швидкісних реакцій реципієнтів на поставлені запитання.

Американці очима росіян: дружелюбні, гос­тинні, прагматичні, оптимістичні, надмірні, самовпевнені, незалежні, енергійні, патріотичні, працелюбні.

Американці справляють враження товстих, усміх­нених, але не щирих, бадьорих, охайних, успішних, здорових, ділових, одноманітних.

Американці люблять: кока-колу, попкорн, жуйки, шкідливу їжу (фаст-фуди), свою країну, гроші, спорт, родину, розваги, свого президента, психоаналітиків.

Американці завжди: посміхаються, кажуть «При­віт» («Ні»), носять футболки, планують своє майбутнє, думають тільки про себе, багато говорять, шумлять, вихваляються, ставлять дурні запитання, багато пра­цюють, дбають про свої права і простір.

Американці ніколи: не брешуть, не плачуть, не мрі­ють, не прощають, не втручаються в чужі справи, не витрачають час, не виконують своїх обіцянок, не їдять супу, не миють руками посуд, не напиваються, не розу­міють росіян. Американці очима американців: індивідуалі­сти, егоїсти, орієнтовані на матеріальні блага, спрямо­вані до успіху та влади, оптимістичні, веселі, працелюб­ні, товариські, поверхові, балакучі.

Американці справляють враження різноманітних, щасливих, заможних, зайнятих, зібраних, здорових, успішних.

Американці люблять: гроші, владу, розваги, успіх, телебачення, одяг, сервіс, зручності, статус, зміни, їжу.

Американці завжди: посміхаються, хочуть більше, ніж мають, гарно проводять вільний час, впевнені у своїй правоті, намагаються багато працювати, витрача­ють гроші, мислять позитивно, планують майбутнє.

Американці ніколи: не здаються, не бувають задово­лені тим, що мають, не просять про допомогу, не знижу­ють темпу, не тримають власної думки при собі, не штовхаються, чекають своєї черги.

Росіяни очима американців: освічені, інте­лектуальні, бідні, емоційні, пристрасні, релігійні, пригнічені, терплячі, горді, гостинні, працелюбні.

Росіяни справляють враження серйозних, зажуре­них, розлючених, голодних, нещасних, великих, вто­млених, переляканих, напружених, підозрілих.

Росіяни люблять: горілку, жирну їжу, книжки, аме­риканську культуру, друзів, музику, балет, мистецтво, культуру, сім'ю, зиму.

Росіяни завжди: носять сумки, пакети, штовхають­ся, гарно виступають на Олімпійських іграх, цілують в обидві щоки, кричать, приймають життя таким, як воно є, багато працюють, піклуються про своїх рідних, хочуть бути в центрі уваги.

Росіяни ніколи: не носять взуття вдома, не припиня­ють працювати, не бувають оптимістичними, не усміха­ються на вулиці, не чекають своєї черги, не планують майбутнього, не розуміють американців.

Росіяни очима р о с і я н: прості, відкриті, довір­ливі, із широкою душею, слабкодухі, щирі, гостинні, щедрі, веселі, ліниві, вміють дружити, кмітливі, незіб­рані, терплячі, розумні.

Росіяни справляють враження добрих, розумних, дружніх, гарних, веселих, простих, стурбованих, від­критих, зажурених, загадкових, розгублених.

Росіяни люблять: пити горілку, гостей, розмовляти Lb друзями, співати пісні, їсти, плакати, жалітися, відпочивати, мріяти, робити безглузді справи, шукати глибини в усьому, політику, дачі, дітей.

Росіяни завжди: сперечаються, багато їдять, п'ють, жаліються на життя, плачуть, шукають тих, хто вирі­шить їхні проблеми, допомагають один одному, страж­дають, веселяться, усіх прощають.

Росіяни ніколи: не зраджують друзів, не прихову­ють своїх почуттів, не думають про майбутнє, не раху­ють грошей, не відмовляються від випивки, не поклада­ються на себе, не вміють насолоджуватись життям, не будуть такими, як американці.

Американський дослідник Джордж Армстронг про­водить певну етнічну паралель між українцями і шот­ландцями. Цю думку поділяє шотландський науковець і письменник Джордж Мак-Грегор на основі спостере­ження за українцями, які розбудовували культуру й економіку канадської провінції Альберта. Він виокре­мив такі чесноти українців Канади: чистоту і щирість, працьовитість та ощадність, любов до свого роду і його традицій, романтичність, сентиментальність, релігій­ність, любов до співів і віру в містичне.

На міжкультурну комунікацію істотно впливають естетичні стереотипи — уявлення народів про красу в різних її виявах, у т. ч. сприйнятті зовнішності людини. Темношкірим важко оцінити красу білих, так само як східно-азійські народи мають власні еталони краси людини. Європейців китайці та інші східні етно­си називають великоносими, тому навряд чи давньо­грецькі еталони краси (Афродіта, Гермес, Аполлон та ін.) для азійців є переконливими.

Упереджений характер стереотипів означає, що вони відображають не об'єктивні характеристики дійсності, а однобічні способи інтерпретації «свого» і «чужого», але з позиції тільки звичного «свого». В основі такої стійко­сті та переконливості уявлень про світ — складні проце­си розумової та психологічної діяльності людини.