Висновки

Про типологічну роль культури, яка дозволяє нам встановлювати соціокультурну індивідуальність країн і народів, ми поведемо мову в наступних темах, а поки що обмежимося зауваженням, що і всередині окремих людських суспільств їх члени диференціюються залежно від засвоєних і освоєних ними моделей культури, співзвучних їх потребам, розподіляючись на віруючих і вільнодумців, прихильників мистецтва і байдужих до нього, тощо. Було б великою помилкою розглядати таку культурологічну парадигму в типології груп як “відображення” в свідомості людей реальних практичних основ типології професійних чи економічних. Щоб переконатися в цьому ми повинні перейти від аналізу законів будови людського суспільства до розгляду механізмів його функціонування і розвитку.

Резюме

1. Частини органічно цілісних систем, що виникли в наслідок саморозвитку єдиного субстанційного початку, володіють структурною ізоморфністю, яка робить можливим їх взаємопроникнення (наприклад, відмінність між політикою і економікою як організаційно виділеними частинами соціального цілого аж ніяк не заважає їм вступати у відносини композиційного перетину, народжуючи такий феномен, як “економічна політика”).

2. Найбільшу складність у структурному аналізі суспільства викликає питання про “ненасильницьке” виділення підсистем як “головних” найбільш крупних частин самодостатньої соціальної системи. Мабуть, виділення цього питання знаходиться в прямій залежності від розуміння вченим природи соціума як “роду буття в світі”, його субстанційної основи, до якої зводиться все розмаїття суспільних явищ. Спроба ж подати в якості субстанції соціального феномена свідомість веде до структурних схем, які якісно відмінні від схем, заснованих на розумінні соціального як предметної діяльності людини, не редукуючої до форм її свідомості.

3. Це змушує зосередити увагу на проблемах соціальної статики, вводячи у типологію підсистем як інституційних сфер колективної діяльності людей. Дуже багато викликає суперечок питання про форми діяльності, що відносяться до соціальної сфери. Значна частина теоретиків вважає, що вона заснована не на виробництві людського життя, а на своєрідному синтезі матеріальної, духовної і політичної активності. Ці сперечання засвідчують про наявність серйозної теоретичної проблеми, ключем для вирішення якої є розглядання наступного важливого питання. Мова йде про проблему виділення найпростіших, далі неподільних елементів суспільства.

4. Досі ми розмірковували про необхідність різних форм діяльності, спрямованих на добування їжі, створення інженерних проектів, дотримування громадського порядку тощо. Поза увагою залишалось інше важливе питання: а як влаштовані всі подібні форми колективної діяльності, що потрібно для їх здійснення, за яких мінімальних умов може бути побудована єгипетська піраміда, сконструйований літак? Пошуки відповідей на ці питання приводять нас до виділення чотирьох необхідних організаційних елементів, без труднощів виявлених у будь-якому з видів сумісної діяльності людей.

5. Суспільні відносини не вичерпують собою всього розмаїття соціальних зв’язків, існуючих в суспільстві. Поруч із зв’язками суб’єкт-суб’єктними в ньому існує, як відомо, розгалужений клас суб’єкт-об’єктних зв’язків. Подібні суб’єкт-об’єктні зв’язки доповнюються в соціальній системі багатоманітними об’єкт-об’єктними залежностями, які розпадаються на взаємні зв’язки речей, взаємозв’язки символічних предметів, а також взаємозв’язки речей і символів. Прикладом першого роду може бути – технологічний зв’язок між компонентами автоматизованого виробництва.

6. Зрозуміти влаштування організаційної сфери суспільного життя, не враховуючи законів виникнення, функціонування і саморозвитку такого соціального інституту, як держава, також неможливо, як зрозуміти реальну механіку відтворення безпосереднього, людського життя, абстрагуючись при цьому від аналізу інституту сім’ї.

7. Кожне із суспільств може володіти своїм типом економічного устрою, чи економічним укладом суспільного життя, в основі якого лежать особливі виробничо-економічні відносини між людьми. На відміну від майнових відносин, що складаються з приводу розподілу предметів “непродуктивного” споживання (житло, побутова техніка, предмети домашнього вжитку), виробничо-економічні відносини з приводу розподілу умов, предметів і засобів суспільно необхідної праці в усіх її формах і в цій якості завдають вагомий вплив на сумісну діяльність людей.

8. Наслідком економічних відносин є розподіл людей на майнові групи, що іменуються стратами і відрізняються розмірами належними їх членам долею суспільного багатства. Зазначимо, що економічні страти представляють собою, як правило, номінальні статистичні сукупності людей, пов’язаних не процесом сумісної діяльності, а арифметично вирахованою вартістю її продуктів, привласнених найрізноманітнішими способами.

9. Культурна диференціація суспільних груп. Феномен культури по різному інтерпретується соціальними філософами і соціологами. У даному випадку розрізняють два основних підходи до визначення культури які можна було б назвати атрибутивним і структурним.

10. У першому випадку культура зводиться до інтегральної властивості або до стану людської діяльності. У другому випадку культура розуміється як деяка частина, структурна компонента суспільства і асоціюється з самими найрізноманітнішими явищами і процесами.