Висновки

Отже, праобраз баяну з'явився кілька століть назад, і вже тоді він мав значну перевагу перед такими інструментами, як позитиви (маленькі кімнатні органи), регалі (настільні органи). Авторам хроматичної гармоніки є Микола Бєлобородов (1870). У 1907 р. рязанський майстер П.Е.Стерлігов, удосконаливши існуючу конструкцію, виготовив хроматичну гармоніку унікальної конструкції, аналога якої не було в усьому світі. Її і назвали баяном.

Згодом конструкція баяна мінялася. Ліва клавіатура, яка раніше використовувалася лише для акомпанементу, тепер по виконавських можливостях майже не поступається правій.

Баян - сучасний камерний інструмент. Його універсальність дозволяє грати найрізноманітнішу музику - від перекладань органної і клавірної класики до складних (як у технічному відношенні, так і в плані музичної мови) творів сучасних композиторів, які складають спеціально для баяна.

20-і роки знаменують собою дуже важливий етап не тільки надалі розвитку виконавства на баяні, але й в історії вітчизняної гармоніки. У 1926 році в Ленінграді при Третьому державному музичному технікумі з ініціативи Я.Ф. Орланського-Титаренко, К.Н. Летвиченко й А.Л. Клейнарда відкривається клас баяну.

Організується професійне навчання баяністів і в Москві. Першими викладачами по баяні в Музичному технікумі імені Червоної Прєсні були Л.М.Банович, А.Ф. Данилов, В.І. Косарев, B.C. Рижков.

Перші спроби створення оригінальних творів для баяна відносяться до 30-х років. Серед них Сюїта для баяна з готовими акордами Ф. Климентова («Марш, Пісня і Масовий танець»), Концерт для виборного баяна із симфонічним оркестром Т. Сотнікова (Ростову-на-Дону, 1937, виконавці — баяніст В. Павлюк, симфонічний оркестр під управлінням М. Павермана), Концерт для баяна з оркестром російських народних інструментів Ф. Рубцова (Ленінград, 1937).

Юрія Івановича Козакова заслужено називають артистом-першовідкривачем. Саме завдяки його творчій фантазії з'явився на світ якісно новий багатотембровий готовий-виборний баян. у 1951 році був створений чудовими радянськими майстрами Ф. Фігановим і Н. Селезньов. Відкрити нові широкі виконавські можливості захопили музиканта. Природний талант і високий професіоналізм висунули баяніста Бєляєва наприкінці 50-х — початку 60-х років у ряд кращих радянських виконавців-інструменталістів. Артист багато концертує в містах Радянського Союзу, виступає по радіо, телебаченню, гастролює за рубежем. В Англії, Швеції, Данії, Польщі, Канаді випускаються платівки з записами його виконання.

Під час гастролей по Європі він уперше почув електронний орган. Багатство його тембрових фарб і міць вразили Бєляєва.

Музикантом опанувала думка з'єднати природні тембри баяна з можливостями електрооргану. По пропозиціях і рекомендаціям В. Бєляєва і конструктора баянів Ю. Волковича в 1965 році італійська фірма «Фарфіза» виготовила в співробітництві з фахівцями Чикагського музичного інституту електронний баян. Першим виконавцем на ньому став баяніст Анатолій Бєляєв. Так у творчій біографії Бєляєва почався новий етап — освоєння і утвердження на концертній естраді унікального музичного інструмента.

Електронний баян Бєляєва зазвучав у концертних залах країни і за рубежем, викликаючи захоплені відгуки слухачів і високу оцінку музичної критики. Художник творчий, шукаючий, Бєляєв виступає в ансамблі з відомими скрипалями, виконуючи сонати І.С. Баха й А. Корелли, з камерним оркестром Московської консерваторії записує на пластинку Концерт для органа Ф. Пуленка.

Історія розвитку баяна продовжується. Сьогодні для нашої музичної громадськості, всіх аматорів народних інструментів немає задачі більш почесної, чим дбайливо зберігати те особливе почуття, що наш народ завжди випробував до баяна — цьому справжньому голосу народної душі.