Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис.1

Рис. 1. Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на І предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних на­слідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансо­вого стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

— клопотання підприємства;

—копії засновницьких документів (статут, засновницький дого­вір) та змін і доповнень до них (якщо такі були);

—бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обґрунтування;

— баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;

—перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характерис­тики.

Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглиб­леного аналізу фінансового стану позичальника:

— анкета позичальника;

— засвідчені підприємством, а за необхідності — нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переваж­но акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично отрима­ний товар і лише в окремих випадках — попередню оплату (остання забороняється за імпортних контрактів);

— копії контрактів, які підтверджують, що виручка від них за­безпечує окупність проекту;

— річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської зві­тності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткост­рокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік;

— на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебітор­ської та кредиторської заборгованості з обов'язковим зазначенням строків її виникнення й погашення. За наявності простроченої кре­диторської заборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, ужиті для її погашення;

— розрахунок помісячного грошового потоку на термін надан­ня кредиту (за всіма видами діяльності);

— звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, як­що такі проводились;

— перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будів­ництва чи випуску, місця розташування, характеристик та відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

— документи, що підтверджують повноваження осіб, які репре­зентують інтереси підприємства-позичальника;

— нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).

Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:

— довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговує під­приємство (з поточного та валютних) за останні 6—12 місяців;

— довідку податкової інспекції або банку, що обслуговує позичаль­ника, про брак обов'язкових до сплати документів (картотеки № 2);

— довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

— нотаріально засвідчені зразки підписів та відбитки печатки. Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівниц­тво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконстру­кцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згі­дно зі стандартним переліком документів для довгострокового кре­дитування, а також додатково:

— зведений кошторис будівництва;

— відомості про договірну ціну;

— контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;

— документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;

— дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;

— висновки експертизи — відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.

Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рі­шень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюва­ної кредитної лінії. Кредитування

розпочинається лише після викорис­тання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

— вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;

— оцінює його ділову репутацію та імідж;

— аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить по­глиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

• визначає перспективи розвитку підприємства;

• перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспро­можності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, ре­зультати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливо­стей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наяв­ність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з

банком, розмір і строки надання позики.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприєм­ства перед наданням йому позики, а далі — щоквартально.

В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-пози­чальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

• обсяг реалізації;

• прибутки і збитки;

• рентабельність;

• ліквідність;

• грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

• склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості. Ураховуються також інші фактори:

• ефективність управління підприємством;

• ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;

• наявність державних замовлень і державної підтримки під­приємства.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефек­тивності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредит­ний договір.

Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є на­дання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємст­вом-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страху­вання заставленого майна тощо.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридич­них осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним під­приємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпе­чення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і бан­ком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений тер­мін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити від­сотки й надати можливість банку контролювати цільове викорис­тання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

II. Права та обов'язки позичальника.

III. Права та обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

/. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору — вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручитель­ство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.

//. Права та обов 'язки позичальника

2.1. Права підприємства-позичальника:

1) вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;

2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);

3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2. Обов'язки підприємства-позичальника:

1) використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені дого­вором;

2) повернути наданий кредит у встановлений термін;

3) своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;

4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійс­нення контролю за позикою;

5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кре­диту, і можливість контролю за його використанням;

6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми

підприємства;

7) інше (згідно з договором). ///. Права та обов 'язки банку

3.1. Права банку:

1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його ці­льового використання;

2) припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у ве­денні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;

3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;

4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у ра­зі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невико­ристаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).

3.2. Обов'язки банку:

1) надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумов­лені договором;

2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового

стягнення банком кредиту;

3) інформувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішен­ням Національного банку.

IV. Відповідальність сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк

може:

1) припинити дальшу видачу кредиту;

2) вимагати його дострокового повернення;

3) зменшити суму кредиту, обумовлену договором;

4) збільшити відсоткову ставку за кредит;

5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути пеню У розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного роз-міпу огЬіпійнпї облікової ставки НБУ.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов'язання надати кредит або надання його не в повному обсязі.

За неповного використання кредиту підприємство сплатить кре­диторові неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ре­сурси і нестриманої маржі у звітному періоді.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі — оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у націо­нальній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на по­точний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сіль­ськогосподарської продукції.