Завершення промови

Остання частина промови — завершення — дає мож­ливість оратору посилити переконливість своїх думок, які було обґрунтовано в основній частині. Загальна мета завершення — закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії.

Найбільш поширеними є три прийоми, що використовуються в цій частині:

• формулювання висновків;

• розгляд перспективи;

• апелювання.

Перший прийом (формулювання висновків) полягає в тому, що оратор повертається до найважливіших пунктів головної час­тини. У таких випадках завершення промови покликане нагадати про них. Для цього оратор повинний віді­брати найбільш сильні суттєві положення головної частини. Ви­значальною є процедура розробки резюме. У завершеннях такого типу не рекомендується: вводити нові дані; занадто варіювати вихідні формулювання; відволікатися «цікавинками».

Формулювання висновків є досить поширеним способом заве­ршення ораторських промов. Оратор ще раз наголошує на важли­вих думках свого виступу. При цьому доцільно перераховувати ті пункти, які повторюють, за допомогою конструкції:

По-перше.... По-друге.... По-третє....

Другий прийом (розгляд перспективи) полягає в тому, що оратор окреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього оратор може скористатися екстраполяцією:

1) часовою;

2) просторовою.

Завершення через часову екстраполяцію передбачає розгляд того, чим предмет буде завтра. Промова ґрунтується на загальній схемі: «чим був об'єкт учора — чим він є сьогодні — чим він бу­де завтра». Слід підкреслити, що така схема підходить до пові­домлень майже на будь-яку тему.

Завершення через просторову екстраполяцію передбачає вве­дення нових об'єктів для кращого засвоєння предмета промови. Ці об'єкти можуть бути подібними або контрастними до предме­та промови.

Прикладом завершення через розгляд перспективи може бути промова Ф. Рузвельта, виголошена ним 6 січня 1942 року:

«Ніякий компроміс не завершить цей конфлікт. Ніколи не можна досягти задовільного компромісу між Добром і Злом. Тільки тотальна перемога може винагородити прихи­льників толерантності і пристойності, свободи і віри».

Третій прийом (апелювання) полягає в тому, що оратор на­магається емоційно завершити свою промову та вплинути на по­чуття аудиторії. Найчастіше використовується тоді, коли людина намагається сформувати у слухачів намір певним чином діяти. У завершеннях такого типу не рекомендується: надто підкреслюва­ти дистанцію між оратором та аудиторією, характеризувати слу­хачів (особливо негативно), домагатися згоди аудиторії, проти­ставляти окремі групи слухачів між собою, примушувати аудиторію до відповідей на прямо поставлені запитання.

Прикладом апелювального завершення може бути промова У. Черчилля «Час дерзати і вистояти»:

«Значить — до справи, в бій, до праці: кожний по своїх силах, кожний на своєму місці. Вступайте до армії, пануйте в повіт­рі, рухайте потік озброєнь, топіть німецькі підводні човни, виловлюйте міни, оріть землю, будуйте кораблі, охороняйте вулиці, доглядайте поранених, підбадьорюйте тих, хто зане­пав духом, і шануйте відважних. Вирушимо всі разом уперед, по всіх частинах імперії, по всіх закутках Острова. Не можна втрачати жодного тижня, жодного дня, жодної години».

Вибір того чи іншого прийому завершення диктується конкре­тними умовами спілкування. Насамперед оратору слід зважити на мету промови. Для інформативних промов більше підходить завершення через формулювання висновків, а для переконую­чих — розгляд перспективи або апелювання. Крім того, тип завершення залежить і від способу подання матеріалу в головній частині. Для іс­торичного способу викладу, наприклад, оптимальним буде завершення як розгляд перспективи.

Останні фрази завершення мають бути ретельно продумані оратором, адже вони сприяють закріпленню того враження, яке склалось в аудиторії під час всієї промови. В межах риторики встановлені певні загальні прийоми завершення, що підходять до промов на будь-яку тему:

— цитата;

— ілюстрація;

— подяка аудиторії, яка має вигляд розгорнутого компліменту. При виборі прийому завершення як подяки оратору не слід обмежуватися простою фразою: «Дякую за увагу!». Потрібно конкретизувати комплімент аудиторії. Наприклад:

«На завершення я б хотів подякувати вам за те, що так ува­жно мене слухали і задавали цікаві запитання. Дуже приєм­но було з вами співпрацювати», або

«Дякую за увагу. Було дуже приємно виступати у вашій уважній і доброзичливій аудиторії» та ін.

Окрім «позитивних» варіантів завершення промови, фахівця­ми у галузі риторики встановлені й «негативні» способи. Ефекти­вне завершення виступу має таке саме значення, як і вдалий вступ. Не треба завершувати промову:

— вибаченнями;

— додатковими даними після того, як сформульовано висновки;

— безнадійною перспективою.

Загальні риси завершення — це стислість і яскравість (так само, як і вступу).