1.5. Вищі учбові заклади
Велику роль в післявоєнній відбудові міст, селищ і сіл України, розвитку її економіки зіграли вищі вищі учбові заклади. Вони не тільки забезпечували кадрами проектування і будівництво, але і вирішували науково-дослідні і дослідно-конструкторські задачі. Останнє визначалося ще і тим, що у вузах зосередилася значна частина наукових кадрів галузі вищої кваліфікації - докторів і кандидатів наук.
Основними вузами республіки, що готували кадри архітекторів і будівельників, були Київський, Харківський, Одеський, Дніпропетровський, Полтавський, Макіївський інженерно-будівельні інститути і Харківський інститут інженерів комунального будівництва, а також архітектурні і будівельні факультети політехнічних, гідромеліоративних, художніх та інших вузів.
Діяльність вузів, що поверталися з евакуації, поновлювалася відразу після звільнення території України. Вже в 1944 р. відбулися перші випуски фахівців.
Після війни особливо гостро встала проблема кадрів для відновлення народного господарства. Тому були відкриті нові будівельні інститути, розпочата підготовка інженерів-будівельників і архітекторів на факультетах технічних вузів. До початку 1965/66 навчального року число студентів з архітектурно-будівельних спеціальностей досягло у вузах республіки 41,2 тис., в технікумах - 41,5 тис. Випуск інженерів-будівельників досяг 4.6 тис., техніків - 7,1 тис. в рік. До початку 1979/80 навчального року число студентів будівельних спеціальностей у вузах зросло до 72,2 тис., випуск фахівців-будівельників у вузах склав 11 тис., в технікумах - 17,8 тис. в рік. Проте темпи підготовки архітектурних кадрів залишалися недостатніми, в результаті чого багато проектних інститутів, місцевих будівельних організації були недоукомплектовані архітекторами. В цьому відношенні Україна сильно відстала від Прибалтики і Закавказзя, де архітекторів до 1987 р. на 1 млн. жителів було в 2,3-3,5 разів більше. Це не могло не позначитися на вирішенні містобудівних проблем.
Колективи вищих учбових закладів проводили велику роботу з підготовки фахівців для народного господарства, поліпшенню організації і розвитку наукових досліджень. Наукові досягнення вузів знаходили широке застосування в практиці. Збільшилося число студентів, що беруть участь в науково-дослідній роботі.
Разом з тим науковий потенціал вищої школи, її висококваліфіковані кадри не використовувалися повною мірою для вирішення найважливіших науково-технічних і соціально-економічних проблем. Потрібно було зосередити увагу на комплексних дослідженнях, прискорити впровадження в практику завершених наукових робіт, укріпити науково-лабораторну, експериментальну і дослідно-конструкторську базу вузів, а в першу чергу великих учбово-наукових центрів. Потребувала також вдосконалення система планування і організації наукової діяльності вищих учбових закладів.
В Постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи по підвищенню ефективності науково-дослідних робіт в галузі будівництва, архітектури, будівельних матеріалів, будівельного і дорожнього машинобудування і прискорення впровадження наукових досягнень в практику будівництва» (1978) наголошувалися недоліки в розвитку архітектурно-будівельної науки, необхідність підпорядкування наукових досліджень конкретним народногосподарським завданням, інтенсифікації досліджень, зближення з виробництвом, повсюдній оцінці результатів по їх економічному і соціальному ефекту.
Відповідальність за розвиток і спрямованість науки в області будівництва, архітектури, а також її координація покладалися на Держбуд СРСР і Держбуд УРСР, яким були дані права планування і координації наукових досліджень. Це було реалізовано через Держбуд УРСР, головні науково-дослідні інститути і вузи-координатори (з урахуванням координації наукових робіт Академією наук СРСР і Академією наук УРСР). Координатором вузівських науково-дослідних робіт в області будівництва по Українській РСР і Молдавській РСР був Мінвуз УРСР, а як новий центр - Київський інженерно-будівельний інститут.
Найважливішою особливістю організації науково-дослідних робіт стало планування їх переважно за цільовими комплексними науково-технічними програмами, здійснюваними на рівні країни, республіки, окремих галузей і регіонів.
Тільки за десяту п'ятирічку будівельними вузами УРСР виконані роботи на суму понад 60 млн. крб., одержаний економічний ефект від впровадження результатів понад 150 млн. крб.
Більше половини всіх наукових архітектурно-будівельних кадрів республіки працює в інженерно-будівельних вузах та на факультетах інших вузів. На їх частку доводиться 37 % об'єму науково-дослідних робіт в республіці. У вузах працює 86 % докторів і 69 % кандидатів наук. Ученим вузів належить половина авторських свідоцтв на винаходи. Все це підтверджує важливу роль вузів не тільки в підготовці кадрів, але й в створенні заділу науково-технічних розробок для будівництва.
У зв'язку із завданнями перебудови зростає роль вузівської науки в корінному поліпшенні підготовки кадрів, розвиваються нові форми науково-проектних і науково-виробничих об'єднань, проблемних лабораторій та ін.
Київський інженерно-будівельний інститут відновив свою роботу після повернення з евакуації. Зміцненню інституту сприяло об'єднання в 1949 р. з Київським інститутом цивільних інженерів і залучення до викладання провідних учених республіки. Викладачі інституту Ф. П. Белянкін, Б. С. Лисін, Н. У. Корноухов, А. М. Вербицький, М. С. Будніков, Б. Н. Лобаев, І. А. Кіреєнко. А. І. Неровецький, Н. П. Севєров, Д. У. Вайнберг, А. М. Дранніков. Н. Д. Жудін, С. М. Колотов, І. І. Улицький, А. Я. Хорхот, Я. А. Штейнберг, В. Н. Ярін та ін. брали активну участь в рішенні багатьох науково-технічних і архітектурних задач будівництва на Україні. Налагоджувалися наукові зв'язки з інститутами Академії наук УРСР і Академії архітектури УРСР, а також з іншими науковими і учбовими установами, виробничими організаціями.
У 50-і роки збільшуються масштаби учбової і науково-технічної діяльності інституту. Викладачі і учені вирішують наукові проблеми будівництва, серед яких особливе значення мали наступні: розробка теорії потокового будівництва (М. С. Будніков, А. М. Кліндух, Б. У. Стефанов. А. А. Чечик та ін.), що одержала повсюдне застосування не тільки на Україні, але й в інших республіках, а також в країнах соціалістичної співдружності; дослідження нових будівельних матеріалів (У. С. Грігорьєв, І. А. Кирієнко, І. Я. Слободяник та ін.); розробка методів розрахунку металевих і залізобетонних конструкцій (Н. Д. Жудін, І. І. Уліцький, В. Н. Ярін та ін.); впровадження об'ємно-блокового будівництва (Н. Д. Плехов та ін.); розвиток теорії зображень (С. М. Колотов).
У 60-80-х роки колектив інституту поповнився ученими і викладачами високої кваліфікації. У цей період у області підготовки інженерів і архітекторів для будівництва і розвитку будівельної науки успішно працювали Ю. А. Вєтров, В. Н. Шимановській, В. С. Грігорьев, М. М. Жєрбін. А. У. Жуков, О. О. Литвінов, У. Д. Глуховській, B. Е. Михайленко, А. Я. Барашиков, Р. Ф. Богацький, В. І. Гуляєв, Н. А. Гусєв, В. А. Іванов, Г. В. Ісаханов, Ю. М. Константінов, Е. А. Літвіненко, І. А. Пашков, М. П. Педан, Л. П. Поляков, В. І. Рибальський, І. Д. Родичкін, C. А. Слюсаренко, В. У. Трофімович, A. М. Тугай, С. А. Ушацький, А. С. Фіделєв, Ю. Ф. Чубук та ін.
Розвивалася матеріально-технічна база інституту. Були організовані проблемні лабораторії тонкостінних просторових конструкцій (керівник Д. У. Вайнберг, з 1974 г.- Г. В. Ісаханов), ґрунтосилікатів (керівник B. Д. Глуховський), особливо легких сталевих конструкцій (керівник М. М. Жербін). У 70-і роки споруджено випробувальний центр кафедри металевих і дерев'яних конструкцій.
За роки дев'ятої п'ятирічки інститут випустив близько 7 тис. інженерів і архітекторів, з них понад 200 фахівців для 42 країн світу; підвищили кваліфікацію близько 700 викладачів вузів і 2 тис. фахівців будівельного виробництва. Розробки інституту широко використовувалися як в нашій країні, так і у ряді соціалістичних країн, що розвиваються. За підготовку фахівців для народного господарства і виконання наукових досліджень в 1976 р. інститут нагороджений орденом Трудового Червоного Знамені.
У десятій п'ятирічці інститут випустив близько 7 тис. інженерів і архітекторів, розширив наукові дослідження. При витратах на науку 12,6 млн. крб. економічний ефект від впровадження закінчених робіт перевищив 40,5 млн. крб., одержано 117 авторських свідоцтв на винаходи, опубліковано 102 монографії, підручників та учбових посібників.
Спільно з Мінтяжбудом УРСР продовжувалося успішне впровадження поузлового методу будівництва в масштабах країни, зокрема споруда прокатного стану 3600 на Маріупольському металургійному заводі ім. Ілліча, киснево-конвертерного цеху Днепродзсржінського металургійного заводу, заводу важких екскаваторів в Красноярську (Р. В. Лубеней, І. П. Ситник, С. А. Ушацький). За участь в роботах на будівництві Ладижінської ГРЕС В. І. Рибальській удостоєний премії Ради Міністрів СРСР.
За одинадцяту п'ятирічку об'єм науково-дослідних робіт склав 16,5 млн. крб., економічний ефект - 48,4 млн. крб. Захищено 12 докторських і 87 кандидатських дисертацій, видано понад 4 тис. друкарських праць. Одержано 374 авторських свідоцтва на винаходи. До найбільш значних відкриттів з проваджених можна віднести шлаколужні в′яжучі, бетони, конструкції і вироби на їх основі, випуск яких організований в 1983-1985 рр. (У. Д. Глуховський, П. В. Крівенко), системи «Міцність-75» і «Міцність-80», що складається з пакетів прикладних програм, для розрахунку тонкостінних просторових будівельних конструкцій складної конфігурації (Г. В. Ісаханов, А. С. Сахаров, А. Л. Синявський, В. Н. Кислоокий). Розроблена і упроваджена технологія використання золи ТЕС у виробництві залізобетонних конструкцій і керамічних виробів (1983- 1987, І. А. Пашков, 3. С. Красильникова), нова технологія заготовки металевих конструкцій з використанням високопродуктивного автоматизованого устаткування з числовим програмним управлінням типу «Кристал» (1978-1985, Б. А. Маркович), нові робочі органи екскаваторів, навантажувачів і розпушувачів для районів з суворими кліматичними умовами (1981 - 1984, Ю. А. Вєтров, В. Л. Баладинський).
Розширилися дослідження по створенню нових конструктивних форм металевих конструкцій, зокрема з використанням високоміцних сталей і тонкостінних оболонок (М. М. Жербін), а також особливо легких сталевих конструкцій, теорії оптимізації вантових систем (У. У. Трофімович, В. А. Перм'яків, В. А. Владимірський та ін.), решітчастих (У. Н. Шимановський) і залізобетонних конструкцій; вивчалися тривалі процеси розрахунку арочних і комбінованих систем (Л. П. Поляков), дія малоциклових навантажень, температур, вологості (А. Я. Барашиков), робота свайних підстав високої несучої здатності (І. П. Бойко) і фундаментів в особливих грунтових умовах Української РСР (Н. У. Корнієнко), фундаментів сільськогосподарських будівель (С. А. Слюсаренко).
Розширилися роботи по вдосконаленню технології і якості будівельних процесів (Ю. І. Беляков). Створений підручник «Технологія будівельного виробництва» (авторський колектив на чолі з О. О. Літвіновим), удостоєний в 1974 р. Державної премії УРСР. Розробляються прогресивні системи організації та управління будівництвом (С. А. Ушацький, І. Д. Безпалий), вдосконалення господарського механізму (М. П. Педан, В. А. Міхельс, І. Д. Слепов), активні методи навчання і ділові ігри (Е. А. Літвіненко, В. І. Рибальський). Розвиваються нові методи кладення гідравліки в системах водопостачання і водовідведення (Ю. М. Константинов), методики розрахунку систем водопостачання (А. М. Тугай), теоретичні основи процесів і конструювання апаратів з використанням теплоти нетрадиційних джерел (А. Я. Ткачук). Ведуться дослідження по встановленню гранично допустимих норм викидів в атмосферу, розробляються системи їх знешкодження (Вл. У. Трофимович). Розв'язуються проблеми механізації і економіки будівництва.
Значний внесок в розбудову південного регіону України, розвиток перспективних науково-дослідних робіт в області підвищення ефективності і якості промислового будівництва, економії матеріально-технічних ресурсів в будівництві, раціональному використанню природних ресурсів і охорони навколишнього середовища вніс Одеський інженерно-будівельний інститут.
В роки перших післявоєнних п'ятирічок вчені, викладачі і студенти якого взяли діяльну участь у відновленні зруйнованого війною міста, його промисловості, комунального господарства і житлового фонду. У 1946-1947 рр. до інституту були приєднані будівельний факультет Технологічного інституту консервної промисловості і Інститут сільськогосподарського будівництва. У 1950 р. в інституті навчалася понад тисяча студентів. За роки п'ятої п'ятирічки більш ніж в 10 разів збільшився набір студентів, який досяг 1500 чоловік. З 1952 по 1957 р. випущено 1448 інженерів-будівельників і гідробудівельників, які були направлені на найбільші енергетичні новобудови країни. У числі викладачів видні учені М. Р. Крейн, І. Е. Прокопович, Н. Л. Чернов та ін.
Наукові розробки інституту успішно реалізуються в будівництві. Так, результати дослідження впливу тривалих процесів на напружений і деформований стан конструкцій і споруд (І. Е. Прокопович) використані при розрахунку температурного режиму фундаментної плити Каховської ГЕС, дослідження термонапряженного стану - в бетонному блоці Дніпродзержинської ГЕС. Розроблені рекомендації по удосконаленню конструкції масивних бетонних дамб Братської і Красноярської ГЕС. За роки десятої і одинадцятої п'ятирічок в інституті значно виросла матеріально-технічна база, удосконалилася підготовка кадрів, підвищилася ефективність наукових досліджень.
З 1981 р. навчання ведеться на семи факультетах: архітектурному, промислового й цивільного будівництва, конструювання, енергетичного будівництва, будівельно-технологічному, санітарно-технічному та загальнотехнічному, а також в аспірантурі. На початок 1985 р. в інституті навчалося 6154 студенти, випущено за десяту п'ятирічку - 6205, за одинадцяту - 6188 молодих фахівців. Колектив викладачем в 1985 р. складав 533 людини, з них 17 докторів і 186 кандидатів наук.
Серед опублікованих робіт слід зазначити монографії «Сучасні методи оптимізації композиційних матеріалів» (під ред. В. А. Вознесенського, 1983); «Попередження деформацій і аварій будівель і споруд» (А. І. Работніков, А. А. Михайлов, У. Н. Кованєв, В. А. Лісенко, 1984); «Основи будівельної механіки і будівельних конструкцій» (А. Э. Лопатто, В. Ф. Майборода, 1982). Викладачі ведуть велику винахідницьку роботу. В результаті проведених досліджень в будівництво упроваджені нові ефективні конструкції фундаментів житлових і виробничих будівель в Одесі і ряді міст країни (У. Н. Голубков, Ю. Ф. Тугаєнко, А. І. Догадайло, 1981 - 1985), безцементний будівельний матеріал на основі кремнезему - кремнебетон на будівництві Запорізької, Углегорськой та інших ТЕЦ і ГРЕС (1981 - 1985) та ін. Перспективні наукові напрями: розробка САПР в системах водовідведення; створення безцементних бетонів на основі кремнеземних в′яжучих (кремнебетон); оптимізація інженерних рішень в галузі матеріалознавства і технології композитів на основі багатофакторних математичних моделей; дослідження в галузі теорії повзучості будівельних матеріалів.
За успіхи, досягнуті колективом в підготовці висококваліфікованих фахівців і розвитку наукових досліджень, інститут в 1980 р. нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
На сьогодні Одеська державна академія будівництва та архітектури є могутнім учбово-науковим центром Півдня України по підготовці високопрофесійних кадрів для галузі будівництва і архітектури, по розробці і впровадженню в будівництво нових прогресивних технологій. Наукова робота в академії координується науково-дослідною частиною і її підрозділами, які входять до структури академії:
- науково-дослідний інститут «Архітектурних досліджень і проектування»;
- науково-дослідний інститут газу;
- науково-дослідний інститут матеріалознавства.
Науково-дослідні і проектні розробки учених академії упроваджені при реконструкції Одеського академічного театру опери і балету, будівництві Свято-Преображенського собору в м. Одесі, при реконструкції судноплавного каналу «Дунай-Чорне море».
Академія будівництва і архітектури активно співробітничає з провідними будівельними організаціями міста Одеси: ТОВ «СТІКОН», ПСМО, «Одесбуд», ВАТ «Чорноморгідробуд», «Будова» та ін..
Ця співпраця здійснюється через роботу наукових шкіл академії під керівництвом провідних вчених у області будівництва і архітектури:
Дорофєєв Віталій Степанович, Заслужений діяч науки і техніки України, д.т.н., професор, ректор академії;
Розробка методів розрахунку і норм проектування конструкцій різного призначення і умови їх експлуатації на основі оптимізації моделювання направлених на зниження матеріаломісткості і збереження ресурсів, прогресивні способи реконструкції промислових об'єктів і споруд, що забезпечують зниження трудовитрат, матеріальних ресурсів і термінів їх проведення.
Вировой Валерій Миколайович, д.т.н., професор, завідуючий кафедрою «Виробництво будівельних виробів і конструкцій».
Структуроутворення, міцність і руйнування будівельних виробів і конструкцій.
Стоянов Володимир Васильович, д.т.н., професор, завідуючий кафедрою металевих, дерев'яних і пластмасових конструкцій.
Стійкість і деформатівность конструкцій з металу і деревини.
Уреньов Валерій Павлович, Заслужений архітектор України, доктор архітектури, професор директор архітектурно-художнього інституту академії.
Архітектура і дизайн.
Не дивлячись на труднощі, пріоритетними напрямами, що визначають авторитет Вузу, а також перспективи його розвитку і участь в будівельно-архітектурному комплексі міста, стали:
- зміцнення і зростання кількості фахівців вищої кваліфікації, докторів наук, професорів;
- зміцнення і подальший розвиток матеріальної бази академії;
- комп'ютеризація учбового процесу і наукових досліджень;
- вдосконалення наукових досліджень будівельної галузі;
- вдосконалення структури вищого учбового закладу;
- відкриття нових спеціальностей і спеціалізацій, зокрема: міське будівництво і господарство, автодороги і аеродроми, факультсг економіки і управління в будівництві, образотворчого мистецтва;
- створення інституту сейсміки спільно з НІІСК м. Київ - лабораторій сейсміки;
- відкриття нових спеціалізованих рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій;
- відкриття спеціалізованої ради із захисту дисертацій по архітектурі (вперше).
Велику роль в розвитку академії зіграв її ректор Дорофєєв Віталій Степанович.
Умілий організатор, енергійний керівник, Дорофєєв В. С. надає велике значення динамічному розвитку академії і її впливу на містобудівну політику міста Одеси.
Одним з важелів цього впливу є відкриття при активній участі директора будівельно-технологічного інституту д. т. н., проф. Барабаша І. В. і к. т. н., проф. Керша В. Я. нової спеціальності «Міське будівництво і господарство», яка органічно переплітається з роботою всього міського господарства. Ця спеціальність - пряма участь академії в підготовці кадрів для всіх управлінських структур міста, а також участь у вирішені проблемних питань міста.
Запитання до розділу 1
Що вирішує генеральний план населеного пункту?
Чому покликана сприяти будівельна наука?
Які питання вирішуються при реконструкції житлового фонду?
Що передбачає планування забудови міської території?
Що розуміється під терміном «утримання будинків і прибудинкових територій»?
Що вирішує зонування території міста?
Що містять будівельні креслення?
Які характеристики визначають експлуатаційні якості будинку?
Що змінилося в законодавчій базі вітчизняного містобудування після прийняття Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»?
Для чого введена система містобудівного кадастру?
Який рівень являється базовим при розробці містобудівної документації і реалізації введення містобудівного кадастру?
Що є невід'ємною частиною плану зонування?
Що розуміється під терміном «розвиток міст»?
Коли були опубліковані в Київській Русі Правила будівництва?
Який період вважається становленням сучасної будівельної науки?
Які зміни у архітектурі і містобудуванні на Україні відбулися в кінці ХІХ – початку ХХ ст.?
Коли в Одесі, Києві і Харкові були зроблені спроби планувального регулювання забудови?
Які заходи по вирішенню житлової проблеми в Україні були реалізовані в 1917-1941 рр.?
Чим характеризується рівень будівельної науки і техніки на Україні в історичний період 1944-1991рр.?
Які зміни в будівельному виробництві на Україні відбулися в середині 50-х років ХХ століття?
Яку роль в розвитку архітектурно-будівельної науки і техніки зіграли вищі навчальні заклади?