1. Поняття про уяву

Творча діяльність не можлива без уяви, яку дошкіль­ники використовують постійно у різноманітних ситуаці­ях: граючись, розповідаючи казки, розмовляючи про своє майбутнє тощо.

Завдяки уяві дошкільник адаптується у соціумі, спіл­кується нарівні з дорослими. Як правило, він з довірою ставиться до образів своєї уяви.

Уява — процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.

Уява – це специфічно людський пізнавальний психічний процес, своєрідна форма відображення об’єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, що виникли у попередньому досвіді. Тому образи уяви називають вторинними.

Уява становить певний відхід від безпосередньо даного, від оточуючої реальності, але в ній завжди зберігається зв’язок з дійсністю. Цей зв’язок полягає у наступних фактах.

1. Нові образи виникають із життєвих вражень, елементи образу існують реально, хоча в інших поєднаннях (мавка, сфінкс, кентавр).

2. При створенні нових образів враховуються відомі закономірності. Завдяки цьому образи уяви можуть реально втюлюватись. Зі 108 ідей, описаних у творах Ж. Верна, нереалізованими залишишаються десять, а з 50 ідей, що містяться в творах О. Бєляєва – три.

3. Завдяки уяві відновлюємо картини, відомі зо описом: події минулого, поверхні недосяжних планет.

4. Через уявні образи людина висловлює свої емоційні стани. З іншого боку, образи уяви викликають у людини емоції, супроводжуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справжньому лякається від страхітливих казкових героїв. Л.С. Виготський назвав цей факт «законом емоційної реальності уяви».

Розвиток уяви спирається, насамперед, на такі пізнавальні процеси, як сприймання та пам’ять. Закріплення у пам’яті образів сприймання відбувається у формі уявлення. Безпосередньою передумовою дитячої уяви є оперування уявленнями. Така здатність з’являється пізніше, ніж самі уявлення. Г.О. Люблінська наводить такі етапи у розвитку уявлень:

1. Впізнавання, тобто образи уявлень виникають лише при повторному сприйманні відповідного предмета.

2. Спричиненого відтворення, в основі якого лежать асоціації за схожістю або суміжністю. Уявлення виникає під впливом опису, загадок.

3. Мимовільного використання. Зростає керованість уявлень, дитина може навмисне їх викликати, щоб використати у грі, малюванні, описах.

4. Творче відтворення. Комбінування уявлень та їх елементів зі створенням нових образів.

2. Зародження уяви в ранньому дитинстві

Уява дитини розвивається поступово, з набуттям нею досвіду. Усі образи уяви, якими б вони не були, ґрунтують­ся на уявленнях і враженнях, які людина отримує у реаль­ному житті (Л. Виготський). Тому уява дитини в багатьох випадках є навіть багатшою, ніж уява дорослого. Іноді ди­тина, не маючи достатнього досвіду, по-своєму пояснює життєві явища, які дорослі сприймають як неочікувані й оригінальні відкриття її уяви. Насправді уява досягає сво­єї зрілості у дорослому віці.

У півтора року спостерігається перенесення уявлення про реальний предмет на його зображення: малюнок, який раніше неоднарозово бачив годинник, впізнає його на малюнку, переживає бурхливі позитивні та негативні емоції при цьому. Малюнок відображає дійсність узагальнено, підкреслює найвиразніше в реальному об’єкті і виступає цого знаком, а не копією. Впізнаючи предмет за його зображенням, дитина орієнтується вже не на конкретні ознаки, а на найбільш виразні. Уява дозволяє компенсувати різницю між малюнком і уявленням. Така уява пасивна, вона набуває свого розвитку у процесі роботи над розвитком мовлення дитини (Н.Н. Палагіна, Л. Павлова) з використанням фольклору, невеликих літературних творів. Зародження відтворювальної уяви зумовлює появу відгуку дитини щодо змісту прослуханого. Дитина показує дії персонажів по ходу слухання; б’є ручкою об стіл, удавано плаче, тобто у неї з’являється уявлення про дію. Прикладом може служити багато разове розповідання відомої казки про курочку рябу. Чим знайомішою ставали дитині казка, тим активніше вона ставилася до її змісту. Випереджаючи наступ події в уяві, вона промовляла: «бах, бах», коли їй тільки-но починали читати слова «дід бив, бив…» А наприкінці, де мова йде про те, що баба плаче, дитина промовляла: «у-у-у».

Окремою умовою розвитку уяви виступає наслідування, особливо у складних своїх формах, далеких від простого копіювання дій дорослого. Наслідування у дитини раннього віку набуває ігрового характеру і спочатку не містить у собі елементів уяви. Головне у ньому – відпрацювання знайомих дитині з досвіду дій. Згодом дитина починає відступати від зразків дій дорослого, додає у них нові нюанси, варіює і апробовує різні схеми їх виконання, здійснює самостійні ігрові дії. З двох років спостерігається відкладене у часі наслідування малюка побаченому, що говорить про вміння діяти на основі сформованого образу.

Уява носить репродуктивний характер, але й з’являються елементи творчості. Про перші прояви уяви у 2,5-3 роки свідчить уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Уявна ситуація виникає, коли дія з предметами доповнюється їх перейменуванням, починають вживатися замінники.

Однією з причин виникнення уяви є суперечність між прагненням дитини наслідувати дорослого, бути таким, як він, і об’єктивними можливостями реалізації цього прагнення. Паява сюжетно-рольвої гри дозволяє подолати цю суперечність: алюк діє у умовній ситуації, але як дорослий. Потреба в ігровій дійсності набуває самостійного статусу. Ускладнюється структура ігрових дій, дитина моделює доступну її розумінню сферу діяльності дорослих і у цьому процесі оволодіває способами побудови дій, їх взаємозв’язку і послідовності. Розвивається символічне використання предметів, які у грі виконують функцію замінників. Ігрова дія виконується «неначе», «нібито». Дитина діє з одним предметом, а уявляє на його місці інший.

Найважливішим чинником, який забезпечує можливість перенесення значення на інші предмети, є мова. У грі з’являються перші самостійні заміщення, спочатку однозначно не зафіксовані у мовленні (паличку дитина називає і паличкою, і ложкою), а потім використовуються тільки ігрові назви (паличку називає тільки ложкою).

До кінця 3 року діти вводять у грі власні оригінальні заміщення, позначають їх словом до початку гри, що говорить про усвідомлення нового способу діяльності. Вибір предметів-замінників відбувається як пошук потрібного об’єкта, що світчить про його цілеспрямованість.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку уяви в ранньому віці:

• першими виникають прояви репродуктивної уяви, а до кінця періоду – елементи творчої;

• важливими психологічними передумовами розвтку уяви є збагачення уявлень і наслідування дорослого, відкладене у часі з внесенням нових елементів;

• уява з’являється в грі, коли виникає уявна ситуація та ігрове перейменування предметів – заміщення;

• уява пов’язана із зовнішніми предметними та ігровими діями і водночас з мовою, як засобом подолання ситуативності.