- •Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.
- •Поняття системно-трансформуючих воєн. Причини і наслідки Першої світової війни.
- •Визначальні чинники зовнішньополітичної поведінки держав. Роль лідерів у прийнятті зовнішньополітичних рішень.
- •Рівні аналізу мв.
- •Культурно-цивілізаційна парадигма мв.
- •Найновіші теоретичні підходи до вивчення мв у контексті постмодерного виклику.
- •Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин.
- •Характер та цілі першої світової війни.
- •Геополітичні наслідки першої світової війни
- •Причини першої світової війни
- •Створення Ліги націй та її діяльність
- •Завершення першої світової війни та її наслідки
- •Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання)
- •Мирна програма Вільсона (14 пунктів)
- •Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції
- •Мандатна система
- •Російське питання на Паризькій мирній конференції
- •Вашингтонська конференція та її рішення
- •Генуезька конференція
- •Рапальський договір
- •Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса)"
- •Конференція в Локарно
- •Підготовка та підписання пакту Бріана-Келлога
- •Агресивні дії Німеччини, срср, Італії та їх вплив на мв 1939-1941 рр.
- •Зміст і мета спроб створення колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр.
- •Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй
- •Становлення блоку агресорів
- •Агресивні дії Японії проти Китаю та криза Вашингтонської системи
- •Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав.
- •Мюнхенська угода.
- •Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.
- •Початок Другої світової війни. Причини поразки Польщі.
- •Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.
- •Ялтинська і Потсдамська конференція: їх основні ухвали.
- •Основні тенденції розвитку міжнародних відносин в повоєнний період. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої
- •Початок “холодної війни” і виникнення військово-політичних блоків у Європі і Америці.
- •Радянсько-югославський конфлікт.
- •Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства.
- •«Празька весна» 1968 р. Втручання країн овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва.
- •Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки. Утворення дрв. Боротьба в'єтнамського народу проти французької агресії
- •Китай і сша
- •Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода.
- •Паризька угода
- •Крах мандатної системи на Близькому Сході. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр.
- •Утворення нато, основний зміст Північноатлантичного договору.
- •Трансформація нато наприкінці 80х- у 90х рр. Розширення нато на Схід у 90-х рр. Хх ст.
- •Західноєвропейська інтеграція у 50-х рр.
- •Еволюція єес в 60-80 рр.
- •Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс.
- •Проблема безпеки Перської затоки в мв хх ст.
- •Кувейтська криза: коротка довідка
- •Історичні коріння та причини кризи в Перській затоці.
- •Утворення антиіракської коаліції.
- •Політика срср.
- •Роль оон у врегулюванні кризи.
- •Мв на Близькому Сході у 90-х рр. Хх ст.
- •Зміни у взаєминах провідних держав Європи і Америки в іі пол. 1950-х – на поч. 60-х рр.
Трансформація нато наприкінці 80х- у 90х рр. Розширення нато на Схід у 90-х рр. Хх ст.
До кінця 80-х років баланс сил між країнами НАТО та країнами східного блоку (Організація Варшавського договору лише декілька років потому) підтримував рівновагу у світі. Однак із початком розвалу соціалістичного табору, цей баланс повністю порушується.
Лондонський самміт 1990 року офіційно визнає, що з боку Радянського Союзу більше не існує загрози, Східний блок існує лише формально, і настав час конструктивного діалогу із колишніми противниками.
20 грудня 1991 року в рамках структури НАТО створюється Рада північно-атлантичного співробітництва, до якої можуть увійти не лише країни НАТО, але й країни, які не є її членами. Ця структура носила чисто консультативний характер. Відмічалося, що членство у Раді північно-атлантичного співробтництва не є гарантією повноправного членства у НАТО. Між Центрально- та Східноєвропейськими країнами та країнами НАТО виникла деяка напруженість. Перші вимагали реальних дій. Такий крок НАТО зробило у січні 1994 року
10-11 січня 1994 року на Брюссельському самміті НАТО офіційно було проголошено програму “Партнерство заради миру” (ПЗМ). Керівництво НАТО закликало будь-яку країну, яка не є членом НАТО, приєднатися до цієї програми. Вона передбачала спільну участь у військових навчаннях, участь у миротворчих місіях, військових діях під егідою НАТО, допомога з боку НАТО у реорганізації збройних сил тощо.
Україна приєдналася до цієї програми 4 лютого 1994 року, підписавши презентаційний договір. Згодом до ПЗМ приєдналося багато країн. Станом на минулий рік загальна кількість членів ПЗМ становила 27, а з квітня 1999 – 24.
До кінця 1993 р. зовнішня політика Росії будувалася на засадах конструктивного підходу до відносин з країнами Заходу. Але наприкінці 1993 року Росія зайняла діаметральну позицію, вирішивши розвивати свій статус великої держави поза НАТО.
З грудня 1994 року НАТО заявила, щоправда опосередковано, про можливість розширення на Схід: керівний орган НАТО поставило перед аналітиками організації завдання розробити “Дослідження про розширення НАТО”. Його завершили у вересні 1995 року. Воно було опубліковано у всіх натівських виданнях. В документі не вказувалися потенційні члени, а лише вказувався механізм, як це розширення проводити та критерії. Під ці критерії підводили лише 4 країни: Польща, Угорщина, Чезія та Словаччина. Пізніше їх кількість зменшилася до 3: «не пощастило» Словаччині, уряд якої був не дуже симпатичним для Заходу (через одіозність лідера держави)1.
5-6 грудня 1995 року документ “Дослідження про розширення НАТО” було схвалено на черговому Брюссельському самміті як “документ практичної дії”. У тому ж 1995 році НАТО прийняло ще одне важливе рішення: про розширення “номенклатури” своїх партнерів. Через ПЗМ та Радою північно-атлантичного співробітництва НАТО співпрацювало з країнами Європи та колишнього СРСР. У 1995 році була запропонована Ініціатива Середньоземноморського діалогу. Було названо 6 країн в якості потенційних натівських партнерів: Ізраїль та 5 арабських країн – Мавританія, Марокко, Туніс, Єгипет, Іорданія.
В травні 1997 року Раду північно-атлантичного співробітництва було трансформовано в Раду євроатлантичного партнерства.
8-9 липня 1997 року відбувся Мадридський самміт НАТО, де було заявлено про 3 країни, які будуть прийняті до НАТО: Чехія, Польща та Угорщина. В грудні 1997 року ці три країни підписали офіційні протоколи про приєднання до НАТО. Однак парламент кожної з країн НАТО мали ратифікувати ці протоколи. Процес ратифікації зайняв трохи більше року (через шантаж з боку Туреччини). У лютому 1999 року, Угорщина (10-15 лютого), Польща, та Чехія (26 лютого) підписали акти про приєднання до НАТО. Урочисте прийняття відбулося 4 квітня 1999 року у Вашингтоні, де 50 років тому було підписано Північно-атлантичний договір. Це стало першим фактор розширення НАТО за рахунок колишніх противників.
На Вашингтонському самміті було прийняте ще одне важливе рішення. Прийнята “Нова стратегічна концепція” передбачала, що НАТО для застосування збройних сил в миротворчих місіях не потребує мандату жодної міжнародної організації, в тому числі Ради Безпеки ООН. Фактично, НАТО поставила себе “поза законом”, порушивши систему міжнародного права, встановлену після 2-ї світової війни.
40.