- •3. Основні тенденції розвитку міжнародних відносин в повоєнний період. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої
- •2. Початок “холодної війни” і виникнення військово-політичних блоків у Європі і Америці.
- •9. Радянсько-югославський конфлікт.
- •10. Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства.
- •12. «Празька весна» 1968 р. Втручання країн овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва.
- •7. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки. Утворення дрв. Боротьба в'єтнамського народу проти французької агресії
- •Китай і сша
- •8. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода.
- •15. Проблема Кашміру. Індо-пакистанський конфлікт.
- •Паризька угода
- •16. Крах мандатної системи на Близькому Сході. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр.
- •19. Об'єднання Німеччини
- •17. Утворення нато, основний зміст Північноатлантичного договору.
- •18. Нато як один з найголовніших компонентів біполярної системи мв (50-80рр)
- •20. Трансформація нато наприкінці 80х- у 90х рр. Розширення нато на Схід у 90-х рр. Хх ст.
- •21. Західноєвропейська інтеграція у 50-х рр.
- •22. Еволюція єес в 60-80 рр.
- •23. Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс.
- •24. Міжурядова конференція єс 1996-1997рр. Амстердамський договір.
- •1) Питання економічного та валютного союзу єс (“зона євро”).
- •2) Питання розширення єс.
- •3) Надання єс військового виміру.
- •26. Суецька криза 1956 року.
- •27. Шестиденна війна та її наслідки.
- •28. Кемп-девідський процес та його наслідки
- •29. Проблема безпеки Перської затоки в мв хх ст. Кувейтська криза
- •Кувейтська криза: коротка довідка
- •Історичні коріння та причини кризи в Перській затоці.
- •Утворення антиіракської коаліції.
- •Політика срср.
- •Роль оон у врегулюванні кризи.
- •30. Мв на Близькому Сході у 90-х рр. Хх ст.
- •13. Заключний етап нбсє у Хельсинкі.
- •14. «Нова східна політика» фрн. Становлення дипломатичних відносин між срср та фрн
- •18 Вересня 1973 р. Ндр і фрн стали членами оон.
- •11. Зміни у взаєминах провідних держав Європи і Америки в іі пол. 1950-х – на поч. 60-х рр.
- •4. Утворення двох німецьких держав
- •5. Громадянська війна в Китаї та проголошення кнр.
- •6. Війна в Кореї та її наслідки.
- •Північна Корея
- •Південна
- •13. Причини і поточні наслідки ґлобальної війни проти тероризму початку ххі ст. (Продовження).
16. Крах мандатної системи на Близькому Сході. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр.
За пропозицією президента США В.Вільсона, до статуту Ліги Націй було введено поняття мандату, тобто повноважень на управління тією чи іншою територією від імені Ліги Націй.
Згідно з мандатною системою, усі території були поділені на три групи мандатів: «А», «В», «С».
До групи «А» входили колишні володіння Османської імперії, статус яких наближався до статусу протекторату.
Група «В» охоплювала колишні німецькі колонії у Центральній Африці
Мандати групи «С» стосувалися Південно-Західної Африки та островів Тихого океану
До жовтня 1918 р. Сирія і Ліван входили до складу Османської імперії. В жовтні 1918 р. турецькі війська залишили Сирію і Ліван, але ще задовго до цього у відповідності з угодою «Сайкс—Піко» (1916) Великобританія і Франція підготували поділ арабських провінцій Османської імперії. Сирія і Ліван ввійшли до сфери впливу Франції.
У квітні 1920 р. на конференції в Сан-Ремо було прийняте рішення про передання Франції мандата на Сирію і Ліван.
Остаточний крах мандатної системи на Близькому Сході відбувся після 2-ї світової війни.
В лютому 1946 р. Сирія і Ліван винесли питання про негайну евакуацію англо-французьких військ на обговорення Ради Безпеки 00Н.
17 квітня 1946 р. всі іноземні війська покинули територію Сирії, а 31 грудня 1946р. були виведені з Лівану.
Великобританії вдалося зберегти свою військову присутність в Іраку і Йорданії. В березні 1946 р. Йорданія була проголошена незалежною державою.
До листопада 1945 р. обстановка в Палестині різко загострилася. Вона характеризувалася посиленням англо-єврейського й арабо-єврейського протистояння. В ситуації, що склалася, уряд Великобританії змушений був піти на створення англо-американської комісії з палестинської проблеми. Тоді Великобританія у квітні 2947р. винесла палестинську проблему на обговорення 00Н. При цьому вона розраховувала використати механізм голосування 00Н на свою користь і продовжити мандат на Палестину.
Питання про створення незалежної єврейської держави було порушено на другій сесії Генеральної Асамблеї 00Н. Саме на цій сесії розпочалося протистояння з палестинської проблеми США та СРСР з одного боку і Великобританії з іншого.
Спеціальний комітет у справах Палестини схвалив 25 квітня 1947 р. план її поділу, більшістю голосів прийнятий другою сесією Генеральної Асамблеї 00Н, що проходила у Нью-Йорку з 16 вересня по 29 листопада 1947 р. 29 листопада 1947 р. було прийнято резолюцію 181/П, за яку проголосували 33 країни, включаючи СРСР і США, проти – 13 (усі арабські країни, Афганістан, Туреччина, Пакистан, Індія, Куба та Греція), 10 утрималися, включаючи Великобританію.
У відповідності з резолюцією на колишній підмандатній території Палестини мали утворитися дві держави — єврейська (площа 14,1 тис. кв. км — 56 % території Палестини, населення 1 008 800 чоловік) і арабська (площа 11,1 тис. кв. км — 43 % території Палестини, населення 758 520 чоловік). В окрему міжнародну зону виділялося місто Єрусалим та його околиці (1 % території Палестини, населення 205 230 чоловік). Згідно з цією ж резолюцією скасовувався англійський мандат на Палестину. Таким чином, в історично арабському регіоні мала постати єврейська держава. Отже, на території Палестини мали утворитися дві держави: Ізраїль і Палестина. Така перспектива задовольняла зовнішньополітичні інтереси як США, так і СРСР. СРСР прагнув закріпитися у багатому на нафту регіоні, і «плацдармом» для цього мав стати Ізраїль.
Було проголошено конституювання незалежної Держави Ізраїль та створено його перший тимчасовий уряд на чолі з Бен-Гуріоном. Тим часом арабські країни готувалися до війни. Ще в грудні 1947 р. з метою протидії поділові Палестини була створена Армія визволення Палестини, три тисячі бійців якої були направлені в Палестину в січні 1948 р.
Уряди Єгипту, Сирії, Лівану, Йорданії, Саудівської Аравії та Ємену оголосили війну Ізраїлю. Розпочалася перша арабо-ізраїльська (палестинська) війна.
Ізраїль спирався на підтримку світового співтовариства, яка дістала відображення в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами і СРСР.
Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених 00Н для створення арабської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексовані Йорданією. Сектор Таза відійшов під контроль Єгипту.
Війна завершилася в лютому-липні 1949 р. укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йорданією (3 квітня), Сирією (20 липня)..
Отже, головним наслідком першої арабо-ізраїльської війни стало виникнення проблеми близькосхідного врегулювання – однієї з ключових проблем післявоєнних міжнародних відносин.
Внаслідок арабо-ізраїльської війни 1948—1949 рр. понад 900 тис. палестинців стали біженцями. Всі спроби посередницької комісії 00Н добитися хоча б часткової репатріації біженців, що відповідало рішенням ГА 00Н, не мали успіху. Наприкінці 1951 р. посередницька комісія склала свої повноваження. Згідно з рішенням 00Н було створено спеціальне Агентство Об'єднаних Націй з надання допомоги біженцям та їхнього працевлаштування (ЮНРВА)
