Тема 4. Основні філософські концепції сучасності

1. Позитивізм: революція основні ідеї.

2. Марксизм і його місце в історії філософії.

3. Антропологічні школи у філософії.

Приступаючи до розгляду першого питання ''Позитивізм: еволюція й основні ідеї, студенту необхідно усвідомити, шо позитивізм - це філософський напрямок, який стверджує, що джерелом справжнього (позитивного) знання можуть бути тільки окремі конкретні науки та їхні синтетичні поєднання, а філософія, як окрема наука, не може претендувати на самостійне дослідження дійсності.

Позитивні, що сформувався в 30-40-х роках XIX століття, своєю появою зобов'язаний французу Огюсту Конту й англійцю Герберту Спенсеру.

Вони поставили за мету побудувати систему знання, що буде несуперечливим, точним, і знайти науковий метод, який дозволив би створити таку систему позитивного знання. Класичній німецькій філософії позитивізм протиставив "корисне" і "зручне" для застосування в житті знання, істина в якому осмислюється на основі точного експерименту чи досвіду, Філософію засновників позитивізму називають першим позитивізмом, або його першою історичною формою.

Представник другої історичної форми позитивізму Е.Мах (1838-1916), вважав, що речі є "комплексами відчуттів". До суми відчуттів він зводив і людину. Послідовники Маха заявляли, що будь-яке позитивне (наукове) знання є знанням філософським, тому філософія не може мати окремого, відмінного від інших наук, предмета.

Третя форма позитивізму виникає в 20-х роках XX ст. й відома під спільною назвою неопозитивізм (гр. neos- новий + лат. positivus - позитивний, заснований на досвіді). Неопозитивізм поєднує різні теорії: логічний позитивізм, логічний емпіризм, логічний атомізм, філософію лінгвістичного аналізу, аналітичну філософію, критичний раціоналізм. Найбільш відомими його представниками с М.Шлік, Р.Карнап, А.Айер, Н,Расел, Ф.Франк, Л.Вштгеиштеііп

Основні ідеї неопозитивізму: а) Філософія повинна займатися аналітичною діяльністю, тобто з'ясуванням логічного сенсу мови конкретних наук; б) головним завданням філософії є не розробка методології пізнання, а тлумачення знань, отриманих конкретними науками.

Постпозитивній - це поняття для позначення ряду сучасних західних філософських течій, що виникли у 50-70-х роках XX ст. внаслідок критики неопозитивізму. За змістом вони близькі до логічного емпіризму. Сюди відносять критичний раціоналізм К.Попера, прагматичний аналіз У.Куайна, методологію науки Г.Куна та ін.

Цей напрямок в сучасній філософії позначається послабленням уваги до формальної логіки, звертанням до історії науки, твердженням про відсутність твердих кордонів між емпірією і теорією, наукою і філософією.

Студенту варто пам'ятати, шо сучасний позитивізм привертає увагу вчених, для яких пошук істини є головним питанням їхньої діяльності. В усіх його різновидах позитивізм виступає як форма вираження незадоволеності традиційним и філософськими і системами і свідчить про спробу своїх прибічників посилити опору філософії на досягнення науки через їх ототожнення й абсолютизацію

Приступаючи до вивчення другого питання "Марксизм і його місце в історії філософії", необхідно пам'ятати, що засновниками ЦЬОГО теоретичного напрямку⁷ Карлом Марксом (1818-1883) і Фрідріхом Енгельсом (1820-1895) були творчо перероблені гегелівська діалектика, теорія утопічного соціалізму Сен-Сішона (1760-1825), Ж.Фур'є (1772-1837) і Р.Оуена (1771-1858) та економічна теорія А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). У результаті К.Маркс і Ф.Енгельс створили діалектичний матеріалізм.

Застосувавши діалектико-матеріалістичні принципи до аналізу сфери соціальних відносин, еони виробили матеріалістичне розуміння історії (історичний матеріалізм) Головним внеском Марксизму до філософсько-соціологічної теорії були;

а) розробка теорії формаційного підходу до розвитку суспільства;

б) ідея взаємозв'язку суспільного буття і суспільної свідомості при домінуючому впливі першого;

в) положення про спосіб виробництва як основу життя суспільства (його буття) і економічні відносини як основні Й визначальні для всіх інших соціальних відносин.

Глибокий філософсько-економічний аналіз притаманний марксизму в трактуванні соціального відчуження, антигуманного характеру ринкових відносин.

Сьогодні існує цілий ряд моделей марксистської філософії:

1) автентичний (справжній) марксизм, узятий на озброєння соціал-демократичними партіями;

2) неомарксизн - переосмислення

поглядів Маркса під впливом ідей екзистенціалізму, позитивізму, фрейдизму, неотомізму тощо; 3) окремий напрямок всередині марксизму, пов'язаний із критикою філософії Маркса ліворуч і праворуч; 4) сталінізм, що орієнтується на марксистські догми.

У цілому марксизм - вчення, що мало колосальний вплив на розвиток філософської думки. Студент повинен чітко розуміти, що ідеї марксизму, зокрема такі як про диктатуру пролетаріату, про безкласове суспільство й деякі інші, не витримали перевірки часом, виявилися утопічними.

При розгляді третього питання "Антропологічні школи у філософії" студенту слід мати на увазі, що сучасна філософія особливу уваги звертає на проблеми антропології, існування людини взагалі. Одна з таких антропологічних концепцій одержала назву "філософії життя". її засновниками були Ф.Ніцпіе (1844-1900). А.Бергсон (1859-1941), О.Шпенглер (1880-1936). У цій філософії головна увага приділяється питанням історії громадського життя, культурі, світогляду людини, "вічним питанням" про сенс життя. про природу всього сущого.

Найпомітнішою фігурою в цьому філософському напрямку був німецький філософ Ніцше Він розвивав ідею про те, що сутністю і законом світу є воля до влади, панування сильних над більш слабкими. Ніцше висунув Ідею "надлюдини". У своїх роботах він створив ідеал такої людини, нареченою "білявою бестією, новим варваром, істотою, що віддалася Інстинктам дикого звіра". У своїй діяльності "надлюдина" керується не стільки розумними началами і нормами, скільки фізіологічними потребами і прагненням до влади. Одночасно, як вважає Ніцше, цей супермен наділений вищими чеснотами, досконалістю і повинен стати творцем більш досконалих форм життя і відносин у суспільстві, яке, у свою чергу, повинне стати розплідником по вирощуванню сильних особистостей.

Усе лихо суспільства, на думку Ніцше, у тому, що люди. сприйнявши вчення християнства про рівність перед Богом, вимагають рівності на Землі. Ідеї соціальної рівності він протиставляє міф про природну, фатальну нерівність людей. Існує раса панів, покликана повелівати, стверджує Ніцше, і раса рабів, шо повинна коритися. Тому треба відмовитися від християнської моралі, "моралі рабів" І визнати "мораль панів", що не знає жалості і жалю (сильному - усе дозволено).

Релігію Ніцше заміняє положенням "про смерть бога" і "вічне повернення" як існування безсмертної душі. Неприборкана воля до влади, волюнтаризм і переконання в ілюзорності всіх наукових і моральних уявлень. - головні ідеї цієї філософії.

Актуалізація ідей Нідше, Дільтея й інших на початку XX ст. у Німеччині привела до формування антропологічного напрямку в філософії, або філософської антропології. Основними її - представниками є М.Шелер (1874-1928), Г.Плеснер (1892-1985), Гелен (1904-1971). Цей філософський напрямок претендує на . створення "синтетичної" концепції людини, відповідно до якої людина виступає як вільна, незалежна особистість, з поведінкою, обумовленою, в першу чергу, своєю внутрішньою сутністю.

У 20-ті роки XX ст. там же, у Німеччині, виникає екзистенціалізм (лат. exsistentia - існування). Його ідейними попередниками були С. Кіркегор, Ф.Ніцше, Э.Гусерль.

Основними представниками екзистенціалізму в Німеччині були К.Ясперс, М. Хайдегер , у Франції - Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, у Росії - М.Бердяее, Л.Шестов. Представниками екзистенціалізму були й талановиті письменники А.Камю, С.Бовуар, Кафка й ін.

Доктрина екзистенціалізму поділяє світ на "несправжній", відчужений, до якого людина приходить, щоб утекти від самої себе, і світ "справжній", у якому вона сама себе вибирає, - світ індивідуального внутрішнього "Я".

"Існування" - основна категорія цієї філософії. Але мається на увазі не емпіричне буття людини, а понад існування - переживання, . самосвідомість, тобто те, що є стимулом людської діяльності. Воно є глибоко індивідуальним і не піддається науковому визначенню. і. нукати - значить вибирати, випробувати почуття, бути вічно мі і мотаним самим собою.

Екзистенціалізм закликає людину бунтувати, знаходити в собі сили для боротьби з абсурдністю соціального світу. Жити - значить боротися, саме в цьому покликання людини.

Наука в екзистенціалізмі розглядається як загроза людському існуванню, основний упор робиться на філософію. Вона повинна повернутися до людини, допомогти уникнути деперсоналізації особистості.

Специфічно поставлена в екзистенціалізмі проблема свободи. У К.Ясперса свобода - не свобода волі, свобода вибору. Вона не може бути пізнаною, не може мислитися об'єктивно. Пізнання - справа науки, свобода - справа філософії. У Сартра свобода визначається як можливість людини діяти, а вибір мети - це вибір свого буття. Людина така, якою вона себе вибирає (боягуз, герой).

Студенту варто знати, що крім зазначених вище концепцій, проблема людини є центральною в теорії психоаналізу (неофрейдизму) і персоналізму.

Основоположником психоаналізу, або фрейдизму, був З.Фрейд МК59-1939). Головна проблема цього філософського напрямку - несвідоме. Психічне (несвідоме) для психоаналітиків виступає основою для розуміння сутності людського буття в його різноманітних вимірах.

Персоналізм (лат. persona - особистість: личина, маска виник наприкінці XIX - початку XX ст. Основні представники Б.Боун (1847-1910), В.Штерн (1871-1938), Е.Мупье (1905-1950) Згідно з поглядами персоналістів, особистість є первинною реальністю (духовним першоелементом буття) і вищою духовною цінністю.

В другій половині XX в. виникає філософія постмодерну (буквально - те, шо йде за сучасною епохою). Найбільш яскравими представниками постмодерна € Ж.-Ф.Ліотар (1924-1998), Ж.Бодріяр (нар. 1929), Ж.Делег (1925-1995), Ж.Дерріда (нар.1930), Ричард (Дік) Рорті (нар. 1931).

Вивчаючи ідеї постмодернізму, студенти повинні звернути

увагу на те, що це вчення, по-перше, є еклектичним напрямком {у ньому змішані ніцшеанські, марксистські ідеї, елементи психоаналізу та інші); по-друге, представники постмодерну відмовляється від філософії як світоглядної науки; по-третє, особливу увагу тут приділяють аналізу письмових текстів; по-четверте, абсолютизують невизначеність, плюралізм, відносність істини.

Так, Ж.Дерріда вважає, що "ніщо не існує поза текстом" і пропонує метод деконструкціі, мету якої бачить у розгляді через призму знака всієї системи понять. По суті, усе буття розглядається ним як знак, текст. Ж.Бодріяр так само бачить в історії суспільства тільки історію розвитку позначень.

У XX ст. поселився вплив релігійних напрямків у філософії. До них відноситься філософія католицької церкви - неотомізм, філософія православ'я, філософія ісламу, різні східні релігійні вчення - буддизм, даосизм, філософія йоги та ін. Головне, що робить привабливою для людини модель релігійного мислення - це проблема богопізнання. К значення визначається тим, що це не тільки спроба філософського осягнення Бога, але й предмет індивідуальної повсякденної свідомості.

Найбільш впливовим напрямком релігійної філософської думки є неотомізм ґігат. пеos - новий + Thomas- Хома). Відроджуючи і пристосовуючи до сучасних умов вчення середньовічного схоласта Хоми Аквінського, неотомІсти проповідують ідею "гармонії віри і розуму", вважають, то наука і релігія доповнюють одна одну, що метою науки є доказ буття Бога.

В Україні у повсякденній свідомості так само спостерігається процес формування теологічної моделі мислення. Це виражається в пошуках (насамперед, частиною молоді) божественної реальності, спробах уявити її ставлення до світу і людини. Звідси інтерес не тільки до православ'я, католицизму, протестантизму, іудаїзму, але й до східних теорій - буддизму, йоги, конфуціанства й я.

Студенту слід мати на увазі, що в наш час у суспільстві проявляється інтерес і до філософсько-релігійних концепцій В. Сололовйова, М.Бердяєва, С.Булгакова, М.Федорова, П. Флоренського, Ф.Достоєвського, М.Лоського тому що, у творах цих філософів і письменників звучать ідеї пошуку людиною сенсу життя через Бога в добрі і пізнанні.

Завершуючи розгляд питань теми, можна відзначити, що все піше, що з'явилося в сучасній філософії, так чи інакше пов'язано з людиною, з визначенням місця особистості в суспільстві, з аналізом можливостей і умов суспільного прогресу.