7. Прикметники твердої і м’якої груп. Відмінювання прикметників

Поділ прикметників на групи

За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи – тверду і м”яку.

До твердої групи належать:

· якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку одинини чоловічого роду закінчуються на –ий: безладний, глухий, сизий, чистий, тямущий, поточний, модний.

· присвійні прикметники із суфіксами –ів (після голосного та апострофа -їв), -ин (після голосного та апострофа -їн), які в називному відмінку однини чоловічого роду після цих суфіксів мають нульове закінчення (батьків, Андріїв, Галин, дідів, доччин, нянин).

· Усі короткі форми прикметників: варт, винен, готов, жив, зелен, ладен, певен, повен, рад;

До м”якої групи належать:

· Відносні іменники, що мають основу на м”який приголосний –н і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на –ій (після голосного - їй): будній, давній, досвітній, обідній, освітній, путній, хатній, середній.

· Усі прикметники на –жній, -шній, що походять від прислівників: ближній, колишній, зовнішній, прийдешній, тутешній.

· Відносні прикметники з основою на –й: безкраїй, короткошиїй, відносні прикметники з відтінком присвійності: братній, орлій, а також якісний прикметник синій.

Прикметники м’якої групи в називному відмінку однини мають закінчення -ій, -я, -є, а в словах з основою на й — -й, -є: всесвітній, всесвітня, всесвітнє; безкраїй, безкрая, безкрає.

У родовому, давальному і місцевому відмінках однини відмінкові закінчення прикметників м’якої групи всіх трьох родів збігаються з відповідними відмінковими закінченнями прикметників твердої групи: великого — великому, синього — синьому.

У давальному і місцевому відмінках однини прикметники жіночого роду мають закінчення -ій-(-їй-): дружній сім’ї, молодій жінці, у смерековій хаті, на тихій вулиці.

В орудному відмінку однини прикметники жіночого роду з основою на шиплячий мають закінчення -ою: найбільшою частиною, лисячою норою, плакучою вербою.

У місцевому відмінку однини прикметники чоловічого і середнього роду можуть мати паралельні закінчення -ому, -ім: на синьому — на синім, на далекому — на далекім, на гарячому — на гарячім.

У називному відмінку множини прикметники всіх трьох родів твердої і м’якої груп мають закінчення -і, а в словах з основою на й — -ї: Наші мирні ліси і озера прозорі, земляки твої рідні, колгоспні лани, наші тихі орловські замріяні зорі вже давно виглядають тебе із війни.

Прикметники на -лиций здебільшого відмінюються, як прикметники твердої групи. У них лише перед голосними заднюго ряду а, о, у кінцевий звук ц стає м'яким (як у займеннику цей). Напр. безлиций, безлиця, безлице

8. Сучасна українська мова постійно збагачується (особливо в термінології) прикметниковими утвореннями з суфіксами -ов- (-ев-). Вживання цих афіксів поряд із синонімічним суфіксом -н- (бетонний — бетоновий, асфальтний — асфальтовий, дослідний — дослідовий, вечірній — вечоровий) зумовлюється досить часто фоно-морфологічними особливостями твірної основи: скупчення кількох приголосних в кінці твірної основи вимагає (для зручності вимови) приєднання саме афікса -ов-(-ев-), а не синонімічного йому -н-. Напр.: реєстровий, текстовий, стартовий, змістовий, харчовий тощо.

Продуктивний словотвірний тип — прикметники на -овий, -евий¹ — характеризуються певними тенденціями, закономірностями наголошування.

Серед трискладових прикметників, твірною основою яких виступають односкладові іменники чоловічого і (рідше) жіночого роду, найбільшу групу становлять ті, в яких наголошується флексія. Характерно, що в цих прикметникових формах здебільшого не спостерігаємо збігу приголосних перед суфіксом: кутови́й, крайови́й, звукови́й, жирови́й, душови́й, дощови́й, димови́й, осьови́й, больови́й. Такий збіг кількох приголосних перед суфіксом -ов- (-ев-) властивий тільки невеликій групі прикметників: пускови́й, центрови́й, воскови́й, курсови́й, кормови́й тощо.

Друге щодо кількості місце займають прикметники того самого словотвірного типу (від односкладових іменників чоловічого, рідше жіночого роду), в яких зберігається наголос твірної основи. Напр.: ко́довий, ква́рцовий, зла́ковий, кра́новий, ко́ксовий, тю́левий, ша́левий.

Наголос на суфіксі -ов- (-ев-) мають ті прикметники, що утворені від односкладових іменників чоловічого роду, які в непрямих відмінках мають здебільшого наголошене закінчення. Це переважно назви тварин: крото́вий, дроздо́вий, джмеле́вий, воло́вий (віл), слоно́вий, морже́вий. Із наголошеним суфіксом -ов-. -ев- утворюються також прикметники від назв рослин (льоно́вий, лавро́вий, клено́вий, грабо́вий), а також від односкладових іменників на означення інших конкретних і абстрактних понять (садо́вий, шовко́вий, борще́вий, бриле́вий, торто́вий, медо́вий, літро́вий, столо́вий, альто́вий, опто́вий, торго́вий). Завжди наголошеним виступає суфікс -ев- у прикметниках, утворених від іменників жіночого роду III відміни (цвіле́вий, стале́вий, стате́вий, суттє́вий, миттє́вий тощо).

Для деяких прикметників, утворених від односкладових іменників чоловічого роду, характерне паралельне наголошування: м’я́зо́вий, ке́дро́вий, плодо́ви́й, басо́ви́й, пухо́ви́й.

Трискладові прикметники утворюються так само від іменників двоскладових, при цьому наголос може припадати на корінь, суфікс або флексію. Від твірних основ двоскладових іменників з наголосом на першому складі сучасні словники фіксують прикметники, які можуть мати три типи наголошування: одні з них зберігають наголос твірної основи, в других наголошується флексія, а треті мають наголошений суфікс. Найбільшу стійкість до збереження наголосу на першому складі виявляють іменники жіночого роду І відміни, серед яких багато запозичених слів. Вони здебільшого означають назви рослин (ма́львовий, ту́євий, ли́повий), назви тварин (ви́дровий, но́рковий), назви інших понять (ме́блевий, ка́стовий, ка́вовий, ка́совий, бро́нзовий, плі́вковий і под.). До цього типу наголошування належать і прикметники від іменників чоловічого роду, для яких характерний збіг приголосних у непрямих відмінках внаслідок випадання голосних о, е і постійний наголос у відмінкових формах: сла́нцевий, сму́шковий, о́цтовий, за́мковий, си́тцевий. Зберігають наголос твірної основи і прикметники, утворені від іменників середнього роду: ли́ковий, гро́новий.

Пересування наголосу з кореня на флексію спостерігається у прикметниках, твірною основою яких є (переважно) двоскладові іменники жіночого роду І відміни: фермови́й,

хвильови́й, хусткови́й, чергови́й, спілкови́й, смугови́й, скрипкови́й, склянкови́й, силови́й, річкови́й, пільгови́й, квіткови́й тощо; іменники чоловічого і середнього роду II відміни: човнови́й, нігтьови́й, мозкови́й, світлови́й, хутрови́й, польови́й, вічови́й, горлови́й, кайлови́й, а також відмножинні прикметники: дріжджови́й, грошови́й, вальцьови́й.

Суфікс -ов-, -ев- послідовно наголошується в трискладових прикметниках, утворених від двоскладових іменників чоловічого роду, яким властиві випадні звуки о, є та кінцевий наголос у непрямих відмінках: дзвінко́вий, вогне́вий, вінце́вий, зразко́вий, квитко́вий, бобро́вий, бузко́вий тощо. Такий самий тип наголошування характерний і для прикметників, що утворилися від двоскладових іменників жіночого та середнього роду з наголошеною флексією: тріско́вий, пахво́вий, парче́вий, шатро́вий, письмо́вий, пальто́вий тощо.

Деякі прикметники, утворені від двоскладових іменників із кінцевим наголошуванням, мають наголос на закінченні: шматкови́й, мішкови́й, гурткови́й, горшкови́й, різьбови́й, стерньови́й, вагови́й, добови́й, грозови́й, тяглови́й, гніздови́й, веслови́й тощо.

Наголос пересувається на суфікс -ов- (-ев-) у тих прикметниках, які утворені від іменників жіночого роду, що мають постійний наголос на корені. Ця група порівняно невелика: юхто́вий, лялько́вий, вишне́вий, пошто́вий, прозо́вий, казко́вий, вільхо́вий, груше́вий і под. Сюди ж належать і поодинокі прикметники від іменників чоловічого і середнього роду (місце́вий, терно́вий).

Певні закономірності щодо місця наголосу властиві також чотири- і п’ятискладовим прикметникам.

Наголос твірної основи зберігає найбільша група багатоскладових прикметників. Ці прикметники утворюються переважно від слів книжного походження, що означають назви хімічних елементів, абстрактних книжних понять: ка́льцієвий, стро́нцієвий, су́риковий, ні́келевий, бери́лієвий, смара́гдовий, ема́левий. Є серед них також прикметники, утворені від назв рослин, тварин: а́грусовий, ка́ктусовий, фі́ніковий, кашта́новий, барві́нковий, па́лтусовий, ма́монтовий, бу́йволовий, дельфі́новий; назв тканин: вельве́товий, брезе́нтовий, бати́стовий; назв інших конкретних і абстрактних понять: ву́ликовий, гу́дзиковий, ко́шиковий, напи́лковий, оселе́дцевий, візеру́нковий і под.́

Багато прикметників, утворених від іменників жіночого роду, також зберігають наголос твірної основи: шипши́новий, бере́зовий, цитри́новий, смере́ковий, троя́ндовий, порі́чковий, оси́ковий, модри́новий, гороби́новий. Такий самий тип наголосу зберігають і прикметники, що походять від іменників середнього роду: кака́овий, сопра́новий, контра́льтовий. Як видно з наведених прикладів, прикметники здебільшого зберігають наголос тих іменникових твірних основ, у яких наголос нерухомий, тобто при відмінюванні не змінюється. Це переважно запозичені слова, із стилістичним забарвленням книжності.

Досить послідовно наголошуються на суфіксі -ов-(-ев-) чотири- і п’ятискладові прикметники, що утворилися від іменників чоловічого роду з наголошеною флексією в непрямих відмінках: бали́к — балика́ — балико́вий, так само спорише́вий, судако́вий, табуно́вий, чавуно́вий, часнико́вий, тютюно́вий, словнико́вий, солончако́вий, чагарнико́вий, каучуко́вий тощо. Наголошений суфікс мають і деякі прикметники від іменників жіночого роду з наголосом на корені: ящірко́вий, устілко́вий, яблуне́вий, ча́шечко́вий, скатерко́вий, кісточко́вий, іграшко́вий, приказко́вий.

Від деяких двоскладових іменників чоловічого роду з наголошеним коренем утворилися прикметники, в яких наголос пересунувся з початкового складу на останній: колосови́й, порохови́й, сторожови́й, голосови́й, передови́й.

Серед багатоскладових прикметників виділяється група слів з паралельним наголосом: воло́шко́вий, петру́шко́вий, ганчі́рко́вий, голі́нко́вий, цуке́рко́вий, світа́нко́вий, серпа́нко́вий, баво́внико́вий тощо.

Отже, наголошування прикметників на -ов- (-ев-) залежить від роду співвідносних іменників, від місця наголосу у твірній іменниковій основі, зокрема від рухомості наголосу при відмінюванні слова. На вибір того чи іншого акцентуаційного типу впливає також загальна семантика слів і стилістична диференціація лексики в сучасній українській мові.

Помітна деяка тенденція до поширення наголосу на прикметниковий суфікс -ов- (-ев-), хоч, звичайно, серед наявних у «Словнику наголосів» прикметників переважають ті, в яких зберігається наголос твірної основи, що, очевидно, пояснюється наявністю великої кількості слів книжного походження, для яких характерний сталий наголос, що зберігається і в утворених від них прикметниках на -ов- (-ев-).