Об’єкт, мета і завдання дослідження.

Цей розділ програми спрямований на визначення очікуваного результату. Він визначає також обсяг витрат, часу і фінансових ресурсів, що необхідні для отримання результату.

Об’єктом дослідження можуть бути деякі реальні соціальні процеси або явища, які мають протиріччя і спричинюють проблемну ситуацію. Іноді об’єктом є група або прошарок.

Предметом дослідження є відповідні сторони, властивості, характеристики об’єкта.

наприклад, предметом дослідження може бути ставлення молоді до праці, залежно від матеріальних факторів, функціонального змісту праці або запитів, потреб особистості.

Немає досліджень, які вирішували б тільки теоретичні або прикладні завдання, тому правильніше було б говорити про переважність орієнтації дослідження. Завжди соціологічне дослідження припускає поєднання теоретичних і практичних (прикладних) завдань. Завжди в програмі дослідження робиться акцент на вирішення цих завдань. Якщо дослідження проводиться в рамках наукової установи, то обумовлюються теоретичні завдання, які вона вирішує. Якщо дослідження проводиться в трудових колективах, то немає ніяких заборон для практичних рекомендацій.

Як правило, завдання поділяються на головні і другорядні, при цьому вони завжди уточнюються і конкретизуються. Іноді перелік завдань повідомляє поетапність проведення досліджування. Часто необхідно проводити цілу серію досліджень, щоб чітко сформулювати конкретні завдання.

Теоретична і емпірична інтерпретація понять - необхідний етап у розробці методології дослідження. На цьому етапі дослідження йде робота з його категоріальним апаратом.

Теоретичне уточнення дає можливість забезпечити міру і точність висловлювання поняттями сутності соціальних процесів, таких як “особистість”, “клас”, “культура”, “цінність” та ін. Усі поняття, що існують у дослідженні, повинні бути теоретично обумовлені, а саме - інтерпретовані, так як у науковій літературі існує багато підходів, тлумачень у визначенні цих понять. Необхідно знати всі підходи і висловити свою точку зору відносно цих підходів, а також старанно їх сформулювати.

Емпіричне уточнення понять необхідне для встановлення відповідності емпіричних об’єктів теоретичним поняттям. При цьому дослідник “рухається” від теоретичного поняття “вниз”, шукаючи його емпіричні значення, а саме, це - процес зворотний абстрагування. Важливо пам’ятати, що ніяка сукупність операційних визначень не зможе повністю розкрити всього змісту теоретичного поняття.

Наприклад, як на практиці ми зможемо “заміряти” світогляд якої-небудь соціальної групи? Для цього ми повинні дане теоретичне поняття “розкласти” на його складові компоненти, а саме, в даному випадку, - знання, переконання і практичні дії.

Або як ми можемо вивчити таке поняття як “ставлення людини до праці”?

Очевидно, доцільно виміряти його за такими трьома аспектами:

1) ставлення до праці як до відповідної соціальної цінності;

2) ставлення до праці як до свого фаху;

3) ставлення до праці як до даної роботи на даному підприємстві.

Ставлення людини до роботи можна виміряти і за такими показниками, як (1) якість і продуктивність праці, (2) її ініціативність, (3) рівень дисципліни працівникам.

Сумарна відповідь за цими показниками дасть можливість нам вирахувати ставлення кожної конкретної людини до праці.

Під час емпіричного уточнення поняття у конкретному соціологічному дослідженні не може бути вироблений якийсь універсальний шаблон. Швидше всього - це творче завдання. Приблизна схема дій у таких випадках була запропонована Лазарсфельдом, але це - логічна схема, а не конкретний приклад, який несе змістове навантаження.

У загальних рисах схема Лазарсфельда зводиться до таких пунктів:

1. Створення “образу” або моделі поняття, що дає можливість нам мати загальне уявлення про предмет. Це майже інтуїтивна прикидка.

2. Побудова “сітки” - переліку характеристик об’єкта, що вивчається.

У об’єктивному плані вивчається такі явища як, наприклад, продуктивність праці, рівень ініціативності працівників. А в суб’єктивному плані може вивчатись набір ціннісних орієнтацій, структура мотивів трудової діяльності, наявність (відсутність) задоволення трудовою діяльністю. На цьому етапі доцільно розробити основні поняття, що використовуються для дослідження.

3. Вибір індикаторів - показників.

Із усіх перерахованих характеристик відбирають тільки значущі ознаки - показники. Значущість ознак встановлюється в межах загального контексту теорії, також залежить від вибраного кута зору на об’єкт. Безумовно це веде до об’єднання змісту поняття, що вивчається, і в подальшому, під час аналізу отриманого матеріалу, слід усвідомлювати про прийняті обмеження.

4. Побудова індексів.

Кінцевою метою всієї цієї роботи є вироблення таких понять, які посильні обліку і реєстрації. Поняття, що позначають такі елементарні фрагменти соціальної реальності, називаються індикаторами (показниками).

Щоб побудувати індекси, необхідно підрахувати статистичний розподіл кожного індикатора.

Попередній опис об’єкта дослідження - важливий етап теоретичного дослідження.

Соціальний об’єкт дослідження розглядається у якості цілісної системи. з Цією метою, по-перше, вивчається структура об’єкта, а саме - виявляються складові елементи системи; по-друге, вивчаються взаємини цих елементів, описуються їх функції; по-третє, аналізується відношення кожного елемента і системи.

Попередній системний опис об’єкта дослідження виступає як деяка теоретична канва, що дає можливість соціологу накласти нібито відповідну “рамку” на матеріал, що вивчається, відібрати коло емпіричних даних, а також виявити причинно-наслідкові зв’язки в предметі дослідження, який вивчається.

Формулювання гіпотези - заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження.

Гіпотези є свого роду ланкою між теорією і дослідженням, вони забезпечують рух до нових знань, формують нові ідеї. Гіпотеза формує предмет наших пошуків, є головним методологічним інструментом, що організовує весь процес дослідження. Крім того, вона вказує шлях слідуючи яким, ці факти можуть бути організовані, логічно побудовані найкращим чином.

Гіпотеза - це логічно обумовлене припущення про структуру соціального об’єкта, про характер і сутність зв’язку між його компонентами і факторами, що детермінують соціальні явища. Гіпотеза може бути сформульована лише в підсумку попереднього системного опису об’єкта, як його результат. Гіпотеза може бути сформульована на підставі фактів, які є, попередніх досліджень, спостережень, а також міркувань здорового глузду за допомогою логічного мислення або інтуїції. У соціології під час формулювання гіпотез виникають труднощі через слабі спеціальні соціологічні теорії у багатьох приватних сферах соціальної дійсності.

Соціологічні дослідження через відсутність гарної гіпотези часто становляться об’єктом серйозної критики.

Зокрема, їх критикують за те, що вони доводять те, що всім відомо. Хоча і в такому випадку є свої плюси - коли “всім відоме доводиться”, точними кількісними характеристиками, то ця інформація вважається вже науковим фактом, а не ходячою думкою.

У науці існують відповідні правила висунення і перевірки гіпотез. Вона не повинна бути приречена на те, щоб назавжди нею залишатися, а саме - вона повинна бути або доведена, або спростована.

Головні умови побудови гіпотези:

1. Вона не повинна утримувати поняття, які не уточнені й емпірично не інтерпретовані.

2. Вона не повинна допускати ціннісних суджень.

3. Вона не повинна включати дуже багато обмежень і припущень.

4. Вона повинна перевірятись за допомогою неявної методики й техніки досліджування.

Гіпотези поділяються на описові (дескриптивні) і пояснювальні.

Описові гіпотези поділяються на структурні і функціональні.

Структурні гіпотези відтворюють припущення про структуру об’єкта, що вивчається, і про характер зв’язків в об’єкті.

Пояснювальні гіпотези - припущення про причинно-наслідкові зв’язки в об’єктах, які вивчаються.

Відомий соціолог А.Т. Здравомислов визначає такі види гіпотез:

1. Гіпотези вміщують припущення про точні кількісні дані, про точне ранжирування ознак, які нас цікавлять і т.д.

2.Гіпотези на пояснення - виявлення факторів і причин, їх детермінуючих.

3. Гіпотези на передбачення - спрямовані на пророкування будь-яких соціальних явищ, подій.

Будь-яка гіпотеза підлягає перевірці, а саме - перевіряються висновки, які логічно підсумовуються з гіпотези. Як що всі висновки підтверджені, то гіпотеза доведена. Як що ні, то можливо вихідне припущення було не правильне, а саме - воно не відповідає реальній дійсності, а бо не правильно велись наслідки і були допущені логічні помилки у ході роботи над гіпотезою.

Якщо гіпотези з самого початку не визначалися, то різко падає науковий рівень соціологічного дослідження, а його результати і висновки зводяться до описування процентних висловів тих або інших індикаторів та досить тривіальних рекомендацій.

2. Методи і процедура дослідження - це система формалізованих правил збирання й обробки інформації. Методологічні (теоретичні) посилки відіграють важливу роль у визначенні методики і техніки дослідження.

Метод - це спосіб збирання, обробки або аналізу даних. Наприклад, анкетне опитування, інтерв’ю, спостереження і т.д.

Техніка - це сукупність спеціальних способів для ефективного використання того або іншого методу. Наприклад, техніка анкетного опитування - відкрите і закрите формулювання питань.

Методика - це сукупність технічних прийомів, пов’язаних з даним методом, до складу яких входять приватні операції, їх послідовність і взаємозв’язок. Наприклад, під час опитування громадської думки, дається анкета й інструкція анкеру.

Процедура - це характеристика загальної системи дій соціолога, спосіб організації й послідовності застосування різних технічних прийомів.

Головні розділи процедурної частини програми:

1. Вибірка - визначення об’єктів і одиниць спостереження.

2. Опис методів і техніки збирання первинної соціальної інформації.

3. Опис способів аналізу даних щодо гіпотез.

У програмі повинно бути чітко вказано чи є дослідження суцільним (безперервним) чи вибірковим.

1. З точки зору статистики, найкращим є суцільне опитування. Яскравим прикладом є загальний перепис населення. З початку ХІХ століття вони стали проводитись у європейських країнах, а сьогодні використовуються повсюди. Переписи дають багату й точну інформацію, але дорого коштують. Навіть заможні країни можуть позволити собі подібний розкіш лише раз у десять років.

2. З точки зору соціології, вибіркове дослідження більш економне і не менше надійне, якщо вибірка репрезентативна і правильно розрахований її обсяг.

Головна ідея вибірки полягає в тому, щоб за частиною робити висновок про загальне. На першому етапі визначається генеральна сукупність. Генеральна сукупність - це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до проблеми дослідження або це сукупність одиниць, яка має властивості цікаві для дослідника.

Одиниця спостереження - це безпосереднє джерело, у якості якого може виступати окрема людина, група осіб, організація чи установа залежно від конкретної мети і завдання соціологічного дослідження.

Оскільки в широкому значенні генеральна сукупність практично невичерпно, оскільки її межі чітко окреслюються під час формулювання теми дослідження, про що конкретно повідомляється у програмі дослідження. Часто генеральна сукупність обмежується або відповідною соціальною верствою або територіальною спільністю, або статево-віковими характеристиками.

Соціологи розрізняють два види генеральної сукупності: гетерогенна і гомогенна.

Гетерогенна генеральна сукупність - це така, в середині якої існують значні відмінності за багатьма ознаками - за освітою, матеріальним становищем, національністю, віком та ін.

Гомогенна генеральна сукупність - це така, у середині якої немає суттєвих відмінностей серед респондентів за ознаками, про які вже сказано.

На другому етапі визначається вибіркова сукупність. Вона завжди береться тільки з генеральної сукупності, яка є її резервуаром.

Вибіркова сукупність - це частина генеральної сукупності, яка підлягає вивченню з методики чи програми збирання матеріалу. Саме з вибіркової сукупності дослідник прагне зробити висновок про генеральну сукупність.

Вибіркова сукупність повинна бути репрезентативною - це за основними параметрами (ознаками - статі, віку, освіти, соціальним становищем тощо). Вона повинна бути мікромоделлю генеральної сукупності.

Якщо вибіркова сукупність відтворює параметри і значні елементи генеральної сукупності, то її називають репрезентативною, а саме - представницькою (від англійського дієслова to represent - представляти).

У програмі дослідження обов’язково вказується обсяг вибірки, іншими слова, число одиниць спостереження. Обсяг вибірки впливає на помилки репрезентації: чим більше величина вибірки, тим менше можлива помилка. Якщо ми хочемо збільшити точність у два рази, то обсяг вибірки необхідно збільшити в чотири рази. Припустимо, нам треба опитати 300 респондентів, а точність збільшити у два рази, у такому випадку, обсяг вибірки збільшують до 1200 чоловік. Але починати опитування з великої вибірки, значить приректи себе на великі витрати. Обсяг вибірки залежить від виду генеральної сукупності: чим різнорідніша за ознаками генеральна сукупність (гетерогенна), тим обсяг вибірки повинен бути більшим. І навпаки, чим однорідніша генеральна сукупність (гомогенна), тим обсяг вибірки може бути меншим. Кількість респондентів, що зараховані до вибіркової сукупності повинна, як правило, становити 10 % від генеральної сукупності, але не перебільшувати 2000 - 2500 респондентів і не бути менше 300 чоловік. Досвід показує, що під час проведення опитування громадської думки досить зарахувати до вибірки 500 - 1200 чоловік, щоб отримати вірогідні результати.

Існує два типи помилок, які необхідно враховувати під час використання вибіркового методу й організації вибірок: випадкові і систематичні.

Випадкові помилки. Їх причина - відмінність розміру двох сукупностей - генеральної і вибіркової, що призводить до помилки репрезентативності. Помилкою репрезентативності називається відхилення характеристик вибірки, що має статистичну природу, від істинних (справжніх) значень цих характеристик у генеральній сукупності.

Іншим видом випадкових помилок є помилки спостереження і процедур збирання інформації. Часто вони здійснюються у результаті заміни намічених за планом вибірки одиниць спостереження іншими, більш доступними, які, однак, виявляються неповноцінними з точки зору виробленого плану вибірки. Неякісно зібрана інформація може призвести до зміщення у вибірці.

Систематичні помилки. Головною причиною цих помилок може бути неадекватність сформованої вибірки завданням дослідження, свідомий відбір найбільш зручних і “виграшних” для вирішення завдань дослідження елементів генеральної сукупності, які, однак, не представляють її в цілому (наприклад, вивчається громадська думка мешканців області з якоїсь проблеми, а у вибірку зараховано тільки мешканців міста).

Існує низка прийомів формування вибіркових сукупностей.

1. Випадкова вибірка. Цей вид відбору гарний у тому випадку, коли в дослідника немає чітких даних про те, що представляє собою генеральна сукупність, яка її структура, немає статистичних даних про її головні елементи.

Головна мета випадкової вибірки - забезпечити рівноймовірність улучення у вибіркову сукупність кожної одиниці спостереження, щоб не допустити зацікавленого перекручення (викривлення) вибіркової сукупності у порівнянні з генеральною.

Щоб технічно здійснити таку вибірку, необхідно:

1) Наявність облікового складу одиниць спостереження, що обстежуються.

Можна використати алфавітний список, телефонний довідник, список поштових адрес тощо.

2) Розрахунок кроку вибірки за формулою:

, де К - це крок вибірки, N - обсяг генеральної сукупності, а n- обсяг вибіркової сукупності. Якщо, наприклад, крок вибірки рівняється 10, то це значить, кожний десятий за списком буде зарахований до вибіркової сукупності.

3) Вибір першої одиниці спостереження.

Він здійснюється або способом жеребкування, або за допомогою таблиці випадкових чисел, коли одиниці генеральної сукупності пронумеровані.

Вибірку здійснити трудніше, якщо одиниці генеральної сукупності не фіксовано і не мають нумерації, тоді принципи і організація відбору залежить від кмітливості і дотепності дослідника.

Переваги випадкової вибірки:

- об’єктивність і точність відбору респондентів (анкетер, інтерв’юєр отримує точні вказівки кого йому опитувати, а саме - конкретні імена, адреси);

- немає потреби в детальному знанні сукупності, що вивчається;

- використання методів математичної ймовірності.

Недоліки випадкової вибірки:

- витрати ресурсів;

- складність процедури відбору.