2.3. Оцінка переваг та ризиків для України внаслідок утворення зони вільної торгівлі з єс

За офіційними даними Європейської Комісії щодо процесу підготовки до формування зони вільної між ЄС та Україною вказується, що 18 лютого 2008 року, одразу після вступу України до СОТ 5 лютого 2008 р.,однак ще до моменту ратифікації українським парламентом угоди щодо участі України в цій організації (травень 2008 р.), колишній єврокомісар Пітер Мандельсон та Президент України Віктор Ющенко розпочали переговори щодо угоди про зону вільної торгівлі. Передбачалось, що обов’язковим реквізитом даної угоди має бути членство України в СОТ. Крім цього,зона вільної торгівлі (далі ЗВТ) України з ЄС має стати інтегрованою частиною майбутньої угоди про Асоціацію (переговори розпочались 6 березня 2007 р.). Зона вільної торгівлі з Україною є частиною широкої політики сусідства ЄС, яка має забезпечити створення стабільного та сприятливого європейського регіону через тісні економічні зв’язки. Також передбачається, що ЗВТ між ЄС та Україною має стати першою торговою угодою для ЄС .

Угода повинна покривати широкий спектр питань, пов’язаних з зовнішньою торгівлею. Її метою має стати ліквідація перепон для торгівлі, більших ніж ті, що пов’язані з кордоном, зокрема через процеси регуляторного наближення. Йде мова про гармонізацію української регуляторної практики до норм та правил ЄС в сферах, що пов’язані з міжнародною торгівлею. Отже, це означатиме часткове відкриття та розширення внутрішнього ринку ЄС для України. Дана угода повинна узгоджуватись з правилами СОТ і враховувати усі положення, які будуть прийняті за результатами переговорів у рамках СОТ.

Протягом 2008- 2011 року між ЄС та Україною відбулось 18 переговорів. Над угодою працювали такі робочі групи: «Торгівля товарами», «Торгівля і сталий розвиток, зокрема питання екології та соціального захисту робочої сили», «Правила походження товарів», «Послуги, капітал і організаційно-правові аспекти бізнесу», «Права інтелектуальної власності», «Митні тарифи і торгове сприяння», «Державні закупівлі», «Конкуренція (антитрастове законодавство та державна допомога)», «Санітарні та фітосанітарні заходи», «Енергетичні питання, пов’язані з зовнішньою торгівлею», «Тарифні ставки», «Вирішення спорів», «Транспарентність».

При цьому в вересні 2011 р. було об’явлено про формальне закінчення переговорів і готовність до підписання угоди DCFTA в рамках угоди про Асоціацію.

Однак з огляду на останні події навколо ув’язнення екс-прем’єр-міністра Ю. Тимошенко, а також з огляду на значний тиск з боку Кремля стосовно участі України у Митному союзі ЄЕП досягнуті між ЄС та Україною домовленості відтерміновуються у часі.

З одного боку, проросійське лобі адміністрації В.Януковича стежить за просуванням Російської Федерації у СОТ. Наближення членства РФ у СОТ і трансформація регуляторного інструментарію Митного союзу ЄЕП в узгодженні з принципами цієї організації стосовно функціонування регіональних торговельних угод потенційно може давати Україні як члену СОТ можливість без значних порушень правил організації та інтересів третіх країн-членів Багатосторонньої торговельної системи увійти до Митного союзу ЄЕП і перекреслити обраний державою євроінтеграційний курс.

З іншого боку, проєвропейські олігархічні кола, які мають вплив на адміністрацію В.Януковича та на Кабінет Міністрів України, чекають послаблення з боку інститутів ЄС стосовно їхньої вимоги щодо забезпечення в Україні демократичних цінностей та незастосування вибіркового правосуддя, звільнення Ю. Тимошенко на основі декриміналізації економічної статті, за якою вона звинувачена, та її участі у парламентських виборах 2011. Це послаблення має зупинити небажаний тиск на внутрішню політику В.Януковича і завершитись підписанням угоди про Асоціацію та угоди DCFTA. Альтернативою вбачається уможливлення підписання і реалізації лише угоди DCFTA поза угодою про Асоціацію, яку на відміну від комплексного бачення ЄС українська сторона готова відтермінувати. Доволі слабка позиція української влади у переговорах про Асоціацію, де ЄС має залізний аргумент щодо «неєвропейського» характеру внутрішньої політики в Україні, все ж тимчасово посилюється в контексті виторгу з боку МЗС України перспективи членства нашої держави в ЄС. Це питання є важливим для офіційного Києва і до грудня 2011 р. залишалось відкритим. Істотним успіхом України в переговорах стала спочатку преамбула угоди про Асоціацію, яка включає формулювання зі статті 49 Лісабонської угоди, а саме посилання, що «Україна, будучи європейською країною, поважає спільні цінності ЄС». Українська політична еліта вже трактує ці слова в преамбулі як перспективу членства України в ЄС і вважає успіхом, який роками не міг бути досягнутий її політичними попередниками. Брюссель, розуміючи предмет виторгу і бажаючи пришвидшити питання Ю.Тимошенко, офіційно додатково оголосив про можливість надання перспективи членства, що може бути зазначено в тексті угоди. Однак офіційний Київ продовжує витримувати паузу. Він чітко усвідомлює злами, що відбуваються сьогодні в Європейському валютному союзі в контексті «грецького питання» і можуть в найближчий час спричинити негативні ефекти на Спільний ринок ЄС, який перебуває в стані рецесії. Київ також розуміє, що поступка щодо внутрішньої політики в Україні може бути надана, оскільки розширення євроінтеграційного простору завдяки ЗВТ з Україною здатне на деякий час «випустити пару» боргової кризи ЄВС і не застосовувати крайню міру – створення фіскального союзу. Проте чим довше українська влада буде затягувати час щодо звільнення Ю.Тимошенко, тим вірогіднішим вбачається охолодження стосунків ЄС з Україною, призупинення процесу укладання угоди DCFTA та вибір Радою ЄС уніфікації фіскальної політики в рамках ЄВС як механізму запобігання кризовим процесам в Європі. Про фіскальний союз в ЄВС вже почали говорити впливовий фінансист Дж. Сорос та Бундесканцлер Німеччини А.Меркель. Якщо це станеться, то чітко можна розуміти, що європейські демократичні суспільні цінності в євроінтеграційному просторі стоять вище за економічний інтерес від угоди DCFTA з Україною.

Не дивлячись на завершення переговорів щодо угоди про «глибоку та всеохоплюючу» зону вільної торгівлі, початкове (а може й кінцеве) рішення про її підписання буде прийнято на саміті «Україна-ЄС» 19 грудня 2011 р.

Згідно з наявною інформацією основними статтями DCFTA в розумінні торговельного режиму між ЄС та Україною є:

- Звільнений від мита український експорт промислових товарів, починаючи з дня, коли угода вступить у силу;

- Значні квоти на звільнений від мита український експорт до ЄС на певні сільськогосподарські товари, включаючи молочні товари, зернові та крупи, цукор;

- Перехідні періоди тарифної лібералізації в Україні;

- Звільнений від мита імпорт сільськогосподарських товарів ЄС в Україну;

- Спеціальний режим для імпорту автомобілів (група Гармонізованої системи HS 8703) і для одягу категорії Second-hand;

- Відмова від експортних субсидій для сільськогосподарських товарів у торгівлі ЄС з Україною;

- Поступове скасування українського мита на експорт, однак тимчасове обкладання доплатами на експорт насіння соняшника, незалізний металевий скрап, шкіру худоби на основі «двосторонніх заходів протекціонізму»;

- Подальша торговельна лібералізація торгівлі послугами.

За оцінками деяких експертів DCFTA з ЄС є менш цікавою для України, ніж для самого ЄС.

По-перше, це стосується українських сільськогосподарських товарів, які будуть мати доступ на Спільний ринок ЄС з обмежувальними квотами.

По-друге, з огляду на санітарні та фітосанітарні норми ЄС, які вступлять в силу з угодою, сільськогосподарські та харчові товари багатьох українських підприємств не зможуть відповідати належній якості. В силу відкриття ринків для європейських виробників та складності швидкої модернізації технологій і підвищення ефективності процесу виробництва багато вітчизняних підприємств агропромислового сектору вимушені будуть припинити своє функціонування.

По-третє, не дивлячись на лібералізацію доступу до Спільного ринку ЄС, деякі товари, які розглядаються країною-експортером в якості потенційно важливих експортних позицій, ставатимуть предметом посиленого внутрішнього оподаткування на ринку ЄС, що значно скорочуватиме експансію обсягів таких товарів на нього. Прикладом може бути товарна група НS 6992 «Залізні та стальні ланцюги», яка обкладається внутрішнім податком в країнах ЄС на рівні 52%. Отже, не дивлячись на лібералізацію зовнішньої торгівлі та скасування торговельних бар’єрів для такого роду товарів, їм буде досить важко знайти велику частку на Спільному ринку ЄС.

По-четверте, запланований формат угоди про «глибоку і всеохоплюючу» зону вільної торгівлі не має строку закінчення. Це означає, що переговори щодо квот і торговельних обмежень, а також секторних обмежень будуть тривати невизначений період. Тому повна лібералізація зовнішньої торгівлі і необмежений доступ як європейських компаній до секторів України, так і українських компаній до секторів країн Спільного ринку ЄС може набути затяжного характеру.

Водночас запропонований формат DCFTA надає певні переваги вітчизняним олігархам:

1. Замість повної адаптації до регуляторних інструментів acquis communautaire (правового доробку Європейської Спільноти) обрано селективний принцип гармонізації, що дозволятиме українським бізнес-елітам, які тісно пов’язані з внутрішньополітичними можливостями, здійснювати регуляторну конвергенцію тільки в тих рамках acquis, що обслуговують їхні бізнесові інтереси. Особливо це стає зрозумілим після офіційних переговорів та виступу віце-прем’єра А.Клюєва в Брюселі 20 жовтня 2011 р.: «Ми повинні продовжувати говорити. Наші позиції в процесі завершення ведення торгових переговорів в рамках Угоди про асоціацію з Україною повинні залишатись на столі. Тільки коли ми маємо справу з начерками на столі щодо того, що відбувається сьогодні, то ми точно знатимемо, що можна робити, а також те, що може бути марним [загубленим в процесі переговорів (?)]

2. Незрозумілим і непрозорим для українського суспільства у даній угоді залишається питання лібералізації руху промислового і фінансового капіталу. Ще у лютому 2006 р. Центром європейських політичних досліджень (CEPS), Брюссель), Інститутом світової економіки ((IfW), Кіль, Німеччина) та Міжнародним центром перспективних досліджень ((МЦПД), Київ) було підготовлено Звіт для Європейської Комісії щодо перспектив поглибленої зони вільної торгівлі між Європейським Союзом та Україною який було з самого початку взято за основу переговорною групою України з ЄС та в якому визначалися критерії поглибленої зони вільної торгівлі (ЗВТ+), серед котрих було виділено розширення принципу свободи руху капіталу. При цьому фахівці передбачили 2 роки для уможливлення забезпечення повної свободи руху капіталу після введення в дію угоди щодо поглибленої зони вільної торгівлі. В звіті зазначено, що «фінансовий сектор відкривається для іноземних інвестицій, вирішальним кроком на цьому етапі є поліпшення процесу виділення ресурсів через відокремлення фінансової системи від влади й українських монополістичних груп».

Однак в силу тих чи інших причин протягом переговорного процесу України з ЄС були втрачені акценти щодо дієвого інструментарію лібералізації руху капіталу та інформування про це суспільства. Формована в часі та декларована Брюсселем угода про «глибоку і всеохоплюючу» зону вільної торгівлі передбачала роботу окремої переговорної робочої групи з цього важливого напряму лише в контексті розвитку секторів послуг за acquis, а не розгляд забезпечення самого процесу вільного руху виробничого та фінансового капіталу в рамках ЗВТ. Такий характер переговорів не може не насторожувати фахівців з міжнародної економічної інтеграції.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ПОГЛИБЛЕННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО КУРСУ УКРАЇНИ