9. Метод адміністративного примусу

Примус належить до найбільш жорстких засобів впливу, тому в діяльності органів правління та їх посадових осіб примус застосовується, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами.

Державний примус — це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми. Він вис­тупає у двох формах: судовий і адміністративний. Використо­вують засоби й громадського примусу, які не є державними.

Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу — правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень.

Види державного примусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властивих цим галузям правопорушень та диференціювати згідно з існуючими правовими галузями.

На цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус.

Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень заходів попередження правопорушень, запобіжних заходів щодо правопорушень та заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Адміністративний примус використовується як крайній засіб забезпечення й охорони та по забезпеченню суспільної безпеки і виконує каральну функцію. Цей метод пливу є допоміжним, здійснюється на підставі пе­реконання й тільки після використання переконання. Його за­стосовують до порівняно незначної кількості людей — тих, що вчинили правопорушення.

Адміністративно-примусові міри застосовуються не тільки як покарання за правопорушення, але і для їхнього попередження. Це означає, що їх варто розуміти ширше, ніж реалізація санкцій адміністративно-правових норм. В такому розумінні вони забезпечують суспільний порядок і суспільну безпеку.

Адміністративний примус є одним із видів державного при­мусу. Йому, як і державному примусу в цілому, притаманні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об'єднаннями засобів при­мусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей.

Разом з тим, адміністративний примус має низку харак­терних особливостей, які дозволяють відрізняти його від судово­го й громадського примусу. Адміністративний примус це система засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого ви­конання встановлених обов'язків, розвитку суспільних відносин у межах закону, забезпечення правопорядку й законності.

• якщо всі види державного примусу відповідають за своєю сутністю певному виду юридичної відповідальності, то заходи адміністративного примусу застосовуються також за порушення норм інших галузей права.

• як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами. Дана функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністративно-правових нормах.

• для адміністративного примусу характерна множинність органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування.

• правообмеження, що настають у результаті застосування заходів адміністративного примусу, менш відчутні, менш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обмеження, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу;

• засоби адміністративного впливу на правопорушників є профілактикою злочинної поведінки;

• заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як щодо правопорушників чи осіб, від яких можна чекати здійснення правопорушення, так і щодо осіб, які належать до категорії законослухняних, не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких проступків, наприклад обмеження свободи пересування під час введення надзвичайного стану.

• адміністративний примус відзначається складною багатоцільовою спрямованістю заходів впливу. Це, по-перше, покарання за скоєний вчинок; по-друге, заходи припинення правопорушень; по-третє, заходи попередження правопорушення; по-четверте, заходи забезпечення право слухняної поведінки суб'єктів правовідносин.

• застосування заходів адміністративного примусу передбачається різними за юридичною силою нормативними документами.

• заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб.

• усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов'язковий, державно-владний характер; вони застосовуються від імені держави і в інтересах держави.

Особливе місце приділяється примусовим заходам, реалізованим у рамках державно-службових відносин. Воно полягає в тому, щоб забезпечити належне і своєчасне виконання кожним органом нижчого підпорядкування управління, його структурним чи підрозділом окремим службовцем розпоряджень вищих органів, підрозділів і посадових осіб. Мова йде про забезпечення вимог необхідної дисципліни там, де вони не дотримуються добровільно. Як міри дисциплінарного примусу застосовуються, з одного боку, психічний, вольовий примус, спрямований на те, щоб зажадати, змусити виконати відповідне розпорядження, а з іншого боку - дисциплінарна відповідальність. Однак безпосередніми примусовими заходами вони не є, тому що не кожен керівник наділений повноваженнями адміністративної влади.

Примусові заходи різноманітні можуть бути класифіковані за різнии підставами. За цільовим призначенням вони можуть бути розділені на три групи:

- адміністративно-попереджувальні міри;

- адміністративно-припиняючі міри;

- міри адміністративної відповідальності.

Кодекс України про адміністративні правопорушення виділяє також міри процесуального забезпечення провадження по справах про адміністративні правопорушення. Однак вони самостійного юридичного значення не мають, тому що поглинаються трьома названими видами примусових заходів.

Адміністративно - попереджувальні міри примусового характеру, застосовуються, як це випливає з їхнього найменування, з метою попередження можливих правопорушень у сфері державного управління, запобігання інших, шкідливих для режиму суспільної безпеки явищ. Незважаючи на яскраво виражений профілактичний характер, міри подібного роду здійснюються в примусовому порядку, тобто в процесі однобічної реалізації юридично-владних повноважень компетентних виконавчих органів.

Адміністративно-попереджувальні міри не зв'язані зі здійсненням правопорушень. Вони їм запобігають і, у цьому контексті, передують застосуванню інших примусових заходів, спрямованих проти винних у здійсненні адміністративних правопорушень.

Найбільш типовими є наступні адміністративно-попереджувальні міри:

а) контроль і наглядові перевірки;

б) огляд речей і особистий огляд (митний, міліцейський);

в) перевірка документів, що засвідчують особу;

г) введення карантину (при епідеміях, епізоотіях);

д) припинення руху транспорту і пішоходів при виникненні погрози суспільної безпеки;

е) огляд медичного стану особи і санітарного стану підприємств громадського харчування;

ж) реквізиція майна;

з) закриття ділянок державного кордону і т.п. Застосування цих і інших мір строго регламентовано.

Адміністративно–припиняючи міри за своїм призначенням мають припинення протиправних дій і запобігання їхніх шкідливих наслідків. Самі по собі вони не є мірами адміністративної відповідальності, але забезпечують можливість застосування таких мір і звичайно передують їм.

а) заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає установленим вимогам;

б) заборона обмеження ремонтно-будівельних робіт на дорогах і вулицях, якщо не дотримуються здійснюється за допомогою юрисдикційних, актів.

Примус, як спосіб забезпечення правопорядку, повинен застосовуватися строго на правовій основі, як правило, спеціально уповноваженими державою органами, тільки до конкретних суб'єктів права в зв'язку з їхніми неправомірними діями, шляхом прийняття актів застосування права.

Оскільки примусові заходи різноманітні і мають численні ознаки, можлива різна класифікація їх у залежності від обраного критерію.

Так, по суб'єкті можна розрізняти:

- державно-правовий примус, що у свою чергу поділяється на судове і позасудове,

- суспільно-правовий примус.

Основна мета примусових актів - захист правопорядку, за способом його охорони, за функціональним призначенням розрізняють:

- заходи припинення;

- заходи відновлення;

- заходи покарання (стягнення).