5. Системи масових платежів

Платежі фізичних осіб за товари та послуги можуть виконуватися з використанням готівкових грошей або безготівкових платіжних інструментів, наприклад - чеків.

Навіть у країнах з розвиненою економікою готівка (банкноти та монети) залишається найбільш розповсюдженим засобом здійснення платежів на невеликі суми безпосередньо у пункті реалізації товарів чи послуг. Зі збільшенням вартості трансакції набуває поширення тенденція до використання безготівкових інструментів для здійснення платежу.

Традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) досить розповсюджені, однак останнім часом усе ширше впроваджуються системи масових (споживчих) платежів з використанням сучасних технологій.

Останнім словом платіжної системи є системи масових платежів за товари та послуги за допомогою пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки або «електронні гаманці». До тієї ж групи належать картки для отримання грошей з банківських автоматів (аиtomatic teller machine - АТМ).

Незважаючи на деякі відмінності, основні вимоги до власників карток і ознаки систем досить подібні, аби виділити їх в окремий клас платіжних систем. Зокрема, спільними рисами можна вважати карткову технологію, необхідність проведення ідентифікації користувача і перевірки чинності трансакції, як правило, низькі операційні витрати обігу, прирівняні до касових витрат.

Основні учасники системи карткових розрахунків:

• власник картки;

• банк-емітент;

• підприємства торгівлі або сфери послуг (торговельник);

• банк-еквайр.

З правової точки зору, суть трансакції з кредитною (платіжною) карткою полягає у тому, що власник картки і продавець після попереднього відкриття рахунків у банку домовляються, що будь-яку угоду між ними буде врегульовано шляхом кредитування рахунку торговельника і дебетування рахунку власника картки. При цьому, за винятком окремо обумовлених випадків, цей платіж буде безумовним і остаточним.

3. Основні вимоги до платіжних систем

Сучасним платіжним системам притаманні наступні характеристики: ефективність, оперативність, економічність, надійність, безпечність, зручність.

1. Ефективність

Економічне поняття ефективності передбачає забезпечений, своєчасний та економічний переказ грошових коштів.

Ефективна платіжна система є необхідною передумовою ефективного функціонування всього господарського механізму, всіх його галузей, еко­номічних інститутів та окремих суб'єктів господарювання.

Платіжні системи вдосконалюють економічну активність у внутрішній і міжнародній комерції та торгівлі. Без надійної, ефективно дію­чої платіжної системи не можуть поліпшитись показники економічного зростання.

Платіжна система - це основний компонент інфраструктури фінансо­вого сектору, вона може утворювати нові фінансові інструменти, продукти, інститути та ринки, наприклад - ринки боргових зобов'язань і акцій. Вона забезпечує поштовх розвитку міжбанківського і грошового ринку, що сприяє переміщенню коштів у спеціалізовані галузі економіки. Система платежів допомагає розвитку ринку капітальних ресурсів і ринку державних цінних паперів. Ці ринки поліпшують контроль за грошовим обігом, розвивають відкриті ринкові операції, раціоналізують управління ліквідністю і фінансами в економіці та в організаціях. Гроші, облігації і ринок акцій виграють від наявності сучасної надійної системи платежів.

Ефективність платіжної системи впливає на механізм дії грошово-кредитної політики.

З точки зору грошово-кредитної політики важливо, щоб заходи впливу на міжбанківський ринок, що впроваджує центральний банк шляхом зміни пропозиції резервів, якнайшвидше розповсюджувались на інші ринки і ре­гіони країни і, зрештою - на сектор матеріального виробництва. Для забез­печення діяльності такого механізму необхідно гнучко впливати на ринкові процентні ставки і створити дійову платіжну систему, яка гарантувала б оперативну і надійну обробку міжбанківських та інших ринкових операцій. Ефективність платіжної системи забезпечує більш високу надійність про­центних ставок як показника, що використовується для грошово-кредитного регулювання. При неефективній роботі платіжної системи за­ходи кредитно-грошової політики можуть і не сприяти стабільному кори­гуванню процентних ставок, а вплив таких заходів на сферу матеріального виробництва буде меншим за масштабністю і повільнішим.

Від структурних, а також технічних характеристик платіжної системи залежить попит на резерви.

Розвиток платіжної системи, що діє на базі комерційних банків (наприклад, розвиток кореспондентських стосунків між банками), викли­кає зниження попиту на резерви. Банки надають перевагу розміщенню ко­штів на рахунках не центрального банку, а банків-кореспондентів, особли­во якщо банки-кореспонденти надаватимуть більш якісні послуги або платитимуть за кредитовими залишками більш високі проценти порівняно з центральним банком.

Розробка механізмів взаємного заліку вимог і зобов'язань за багато­сторонніми розрахунками дозволяє зменшити попит на резерви, оскільки банкам потрібно тримати на рахунках лише кошти, необхідні для покриття чистих позицій. І навпаки - залежно від того, надаватиме центральний банк кредит чи ні, створення систем розрахунків на валовій основі в режи­мі реального часу призводить до зростання попиту на резерви. Якщо банки розроблять системи своєчасного контролю за залишками резервів на ра­хунках відділень центрального банку і за міжбанківськими оборотами, централізація рахунків комерційних банків також дозволить зменшити по­пит на резерви. Таке зниження буде більш суттєвим, якщо резервна позиція кожного банку вираховуватиметься на консолідованій основі. Багато країн регулюють недостатність фінансових резервів друкуван­ням грошей, яке призводить до зростання інфляції та пропозиції грошей на ринку. Проблеми виникають у країнах з високою інфляцією. Чим більше грошей перебуває у зв'язаному стані в процесі платежу або клірингу, тим вони менш продуктивно можуть бути використані.

Значні та непередбачувані норми фінансових резервів впливають на ліквідність і вимагають більш дійового контролю за грошовою масою. Платіжна система дозволяє уникнути неконтрольованого збільшення гро­шової маси та кредиту, коли регламент її роботи обумовлює, що розрахун­ки за платіжними зобов'язаннями мають виконуватися через центральний банк, на відміну від системи, за якої розрахунки виконуються на кореспон­дентських рахунках у комерційних банках (за умови, що центральний банк може регулювати розміри кредиту, який надається для поповнення коштів на розрахункових рахунках банків).

Рівень та форми участі центральних банків у діяльності платіжної сис­теми також можуть суттєво впливати на її ефективність. Існує щонайменше 5 напрямів, за якими центральні банки разом з іншими установами можуть своїми діями стимулювати зростання ефективності платіжної системи. До них належать визначення стандартів та нормативів, політика стосовно кон­куренції, правова політика, грошово-кредитне регулювання та надання по­слуг з боку центрального банку.

За допомогою стандартів та нормативів можна заохочувати до корис­тування і навіть запровадження платіжних інструментів та форматів елек­тронних повідомлень. Однак встановлення стандартів та нормативів зачі­пає корінні інтереси банків і широкого кола користувачів платіжних сис­тем, отже, при цьому слід враховувати потреби кожної групи.

Велике значення мають також технічні стандарти, що забезпечують ефективну обробку платіжних інструментів та повідомлень. Запроваджен­ня спільних стандартів може значно спростити і прискорити таку обробку, особливо у випадку, коли в процесі автоматизованої обробки платежів бе­руть участь численні банки та різноманітні платіжні системи. Наприклад, єдина система ідентифікації та індексації паперових чи електронних пла­тіжних повідомлень е дуже важливою умовою скорочення кількості поми­лок та затримок при їх обробці.

Для розвитку конкуренції слід забезпечувати широкий доступ до не­обхідних клірингових структур, зокрема - розрахункових палат. Хоча може виникнути необхідність не допускати деяких потенційних учасників до участі у діяльності такої палати з причини пов'язаного з ними технічного або фінансового ризику, все ж необхідно обмежувати використання подіб­них заходів. Іноді виникає питання, чи не слід відмовити у безпосередньому доступі до участі в основних клірингових організаціях ощадним банкам або так званим «квазібанкам». Виходячи з потреби забезпечення ефектив­ного надання послуг, такі установи повинні бути допущені до участі у ключових структурах розрахунків.

У сфері правової політики центральному банку та законодавчим орга­нам слід прагнути до якомога більшої чіткості законів щодо платіжної сис­теми. Права сторін, які беруть участь у платежах, включаючи посередників, повинні становити міцну основу платіжної системи.

Стосовно грошово-кредитної політики центральний банк повинен проаналізувати дію правил і нормативів про обов'язкові резерви та їх вплив на ліквідність банків, а також використання грошових коштів цент­рального банку в розрахунках за платежами. Наприклад, якщо резерви по­винні зберігатися на окремих рахунках і не можуть використовуватися у розрахунках за платежами, то вартість таких розрахунків може значно зро­сти, отже - викличе невиправдане зростання витрат банківської системи щодо надання платіжних послуг.