Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
М.О. Клименко, П.М. Скрипчук.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

1.5. Становлення і розвиток метрології, стандартизації, сертифікації

Метрологія і стандартизація були започатковані одно­часно з розвитком виробничої діяльності людини і військо­вої справи. Обробіток землі потребував виготовлення пев­ною мірою уніфікованих знарядь праці, а будівництво житла полегшувалося за використання однакових (стан­дартних) будівельних конструкцій.

Вимірювання міри і ваги були необхідними для розвит­ку землеробства, тваринництва, ремісництва. Першими еталонами, одиницями вимірювань ставали об'єкти, що найчастіше використовувалися і мали приблизно однакові параметри. Досі вагу алмазів вимірюють у кара­тах (карат — плоди рослини), довжину міряли ліктями (відстань від ліктьового згину до кінчиків пальців) і т. д. Очевидно, ці одиниці вимірювань були не стандартизова­ними, що спричиняло деякі непорозуміння, але їх застосу­вання забезпечувало дотримання певних вимог у процесі різних видів людської діяльності. Уже в Єгипті за III тис. до н. є. були законодавчо встановлені одиниці дов­жини, площі, ваги. Будівництво каналів для зрошення, пі­рамід було неможливе без застосування вимірювань, особ­ливо щодо тих деталей, які мали бути уніфікованими.

У III тис. до н. є. шумери створили шумеро-вавилен­ську систему обчислень, на основі якої пізніше виникла система міри і ваги. Вавилонські вчені поділили годину на 60 хвилин і хвилину на 60 секунд. У XIII—XIV ст. реміс­ники в Німеччині уже контролювали якість продукції, вдаючись до порівняння з вимогами, вміщеними у спеці­ально розроблених документах.

Англія була першою країною, де створили комітет стандартів. Основними його завданнями стало розроблен­ня стандартів на сировину, промислові вироби, військову техніку.

У 1893 р. під керівництвом хіміка, фізика Дмитра Менделєєва (1834—1907) в Росії була створена Головна палата міри і ваги. З цього приводу Менделєєв говорив: «Наука починається з того моменту, коли починають ви­мірювати». Вимірювання стало одним зі способів пізнан­ня природи, які об'єднують теорію і практичну діяль­ність людини.

Система мір, особливо довжини, в Україні, як і в бага­тьох країнах, була антропометричною ще з доісторичних часів. У княжу добу і пізніше, до кінця XIX ст., застосову­валися загальнослов'янські міри ваги, довжини, об'єму, площі, місткості. Основу їх становили розміри частини людського тіла або його функції (лікоть, стопа, крок, са­жень), домашні або аграрні об'єкти (золотник, пуд, відро, десятина, гривня). Наприклад, у 1073 р. київський князь Святослав Ярославович при закладанні церкви у Печер-ську використовував як міру свій «золотий пояс» (при­близно 108 см).

У 1875 р. Російська імперія підтримала Метричну кон­венцію, яку підписали повноважні представники 17 дер­жав, а з 1900 р. почала застосовувати метричну систему мір паралельно із загальнослов'янською.

У 1799 р. Луганський завод уже виготовляв вагові гирі, які підлягали державному тавруванню (перевірці на точ­ність та спеціальному їх позначенні). Тоді ж було заснова­но Міжнародне бюро мір і ваг (МБМВ).

Першу на території України Палату торговельних мір і ваг було відкрито у 1901 р. в Харкові.

Розвиток міжнародної торгівлі зумовив необхідність уніфікації (узгодження) національних стандартів. Були створені міжнародні стандарти, які враховували останні досягнення науки і техніки високорозвинутих країн. Без­посереднє співробітництво різних країн у галузі стандар­тизації почалося з 1921 p., коли була створена Міжнарод­на федерація національних асоціацій зі стандартизації (ІСА). У 1943 р. у межах ООН було засновано Координацій­ний комітет з питань стандартизації, а в 1946 р. у Лондоні — Міжнародну організацію зі стандартизації (ICO, ISO).

У 1931 р. Українську головну палату мір та ваг було реорганізовано в Український комітет стандартизації (УКС), що мав численні лабораторії та проводив дослідні роботи. Після приєднання до СРСР Західної України і Пів­нічної Буковини у 1940 р. повірочну мережу України по­повнили установи Львова, Ковеля, Рівного, Тернополя, Чернівців та ін.

Протягом 60—90-х років XX ст. в Україні було створе­но низку науково-дослідних інститутів та центрів метроло­гії і стандартизації, заводи почали виготовляти різнома­нітні технічні засоби вимірів, еталони, широко видавалася наукова та освітянська література.

24 травня 1991 року, після того як Україна стала неза­лежною державою, було утворено Державний комітет УРСР зі стандартизації, метрології та якості продукції, який постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1992 року перетворено на Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

У 1992 р. Україна (Держстандарт України) приєдналась до КООМЕТ (СООМЕТ) — Організації державних метроло­гічних установ країн Центральної і Східної Європи, утворе­ної у Варшаві в 1991 р. Держстандарт України проводив ро­боти за програмами у межах п'яти міждержавних угод з мет­рології із країнами СНД. Указом Президента України від

1 жовтня 2002 року Держстандарт пере іменовано на Дер­жавний комітет технічного регулювання та споживчої полі­тики (Держспоживстандарт). Натепер в Україні працює 35 державних центрів стандартизації, метрології та сертифіка­ції, які розташовані в усіх обласних центрах, Севастополі, а також у містах обласного підпорядкування 6-ти областей. Станом на 2005 р. вони підпорядковані Державному коміте­тові України з технічного регулювання та споживчої політи­ки (раніше — Держстандарт України).

Отже, зважаючи на те, що метрологія, стандартизація та сертифікація тісно переплітаються та взаємно доповню­ються, історію їх розвитку можна поділити на етапи.

Перший етап (починаючи з V—III тис. до н. є. і до кінця

XIX ст.). Це був період природного розвитку. Тоді стандар­тизувалися мова, писемність, були створені перші одиниці міри і ваги, тобто важливі складові в метрології і стандар­тизації, започаткувалася стандартизація як основа розвит­ку виробництва.

Другий етап (закінчення XIX ст. і до Другої світової війни). Науково-технічний прогрес зумовив широке вико­ристання електричної енергії, створення індустріального суспільства, було започатковано сучасну техніку управ­ління виробництвом, що особливо актуалізувало потреби у застосуванні метрології і стандартизації.

Третій етап (після Другої світової війни і до 80-х років XX ст.). Період характеризується появою нових видів тех­ніки і технології, ядерної енергії, електроніки, систем зв'язку, космічних апаратів, штучних матеріалів і т. д. Людське суспільство усвідомило, якої шкоди воно може завдати довкіллю, проблеми якості життя, охорони води, повітря, ґрунту почали вважати одними з основних. Удос­коналилися засоби метрології, розширився діапазон вимі­рюваних параметрів, зросла точність вимірів, розвивалися міжнародні стандартизація і сертифікація.

Четвертий етап (початок 80-х років XX ст. і дотепер). Характерними ознаками цього етапу є переважаюча роль технічної регламентації інформаційного обміну, наявність програмного забезпечення діяльності, інформаційних ме­реж зв'язку і способів обробки та передавання інформації, стандартизація навколишнього середовища для прожи­вання, витіснення локальних систем стандартизації, при­скорення технічного розвитку та збільшення обсягів тор­гівлі за рахунок стандартизації і сертифікації, врахування чинників довкілля у багатьох сферах життя суспільства, сертифікація систем менеджменту якості та систем екологічного менеджменту, впровадження інтегрованих систем менеджменту, стандартів з безпеки життєдіяльнос­ті та етики бізнесу у контексті рішень міжнародних конфе­ренцій у Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганнесбурзі (2002) про сталий (врівноважений) розвиток.