Асоціативний (словесний) експеримент

Методика асоціативного експерименту була запропонована в кінці минулого сторіччя і широко використовувалася для дослідження психічно хворих (У. М. Бехтерев, М. І. Аствацатуров, А. Р. Іванов-смоленський, В. П. Протопопів).

Прихильники психоаналітичного напряму розглядають метод словесного експерименту як підмогу у пошуках прихованих комплексів, комплексних подразників, трактуючи з позицій класичної символіки 3. Фрейда отримані в процесі дослідження дані.

По І. П. Павлову, при правильному фізіологічному аналізі результатів дослідження методика словесного експерименту відкриває можливість вивчення словесних умовних зв'язків і динаміки нервових процесів в другій сигнальній системі, дозволяє уловлювати зміни кіркової динаміки під впливом словесного подразника (Іванов-смоленський А. Р., 1928). Слова-подразники є умовними сигналами, у відповідь мовні реакції — мовними умовними рефлексами, пов'язаними з цими сигналами протягом минулого життя обстежуваного шляхом багатократного повторення.

У патопсихології словесний експеримент використовується для аналізу характеру асоціацій обстежуваного і швидкості їх освіти. З цією метою обстежуваному зачитують заздалегідь підготовлений ряд слів — 30—40 іменників, позбавлених якому-небудь зв'язку. Дається інструкція — на кожне почуте слово відповідати будь-яким, що прийшов в голову, і щонайшвидше. Якщо переслідується мета — перевірити, чи може обстежуваний слідувати якому-небудь певнішому модусу виконання завдання — інструкція може бути відповідно уточнена (наприклад, відповідати тільки іменником, або словом-антонімом, або родовим визначенням). У протоколі досвіду реєструється час у відповідь реакції і її зміст. Звертають увагу на лаконічність мовних реакцій, відповідність їх слову-подразнику або, навпаки, випадковий, безглуздий характер, відсутність зв'язку між словом-подразником і словом-відповіддю.

Багатослівні мовні реакції свідчать про нездатність виконання інструкції. Проте деякі хворі, в основному відповідаючи одним словом, у відповідь на неіндиферентний для них словесний подразник дають багатослівну відповідь.

Середній латентний період при обстеженні здорових складає 0,5—1,5 сек. В деяких випадках спостерігається особливо помітне збільшення латентного періоду при дії неіндиферентних для обстежуваного словесних подразників (для введення їх в експеримент в бланку залишені пропуски). Проте це явище не можна переоцінювати, оскільки іноді афектно-значущими несподівано виявляються зовсім інші слова (Зейгарник Би. У., 1958). Тому включення в словесний експеримент таких аффектогенных слів повинне базуватися на ретельному вивченні анамнезу, конфліктної життєвої ситуації, індивідуальних особливостей особи хворого.

Характеристику у відповідь мовних реакцій можна проводити згідно класифікації А. Г. Іванова-смоленського (1928), що розрізняє:

I. Нижчі або примітивніші словесні реакції:

1. вигукові («гм», «ну», «ой», «ай» і ін.);

2. ехолалічні, буквально відтворюючі слово-подразник;

3. співзвучні — тотожні або близькі по звучанню слову-подразнику своїми першими або останніми складами;

4. екстрасигнальні, які не відносяться до слова-подразника, а що є реакцією на інші роздратування, які поступають із зовнішнього середовища;

5. відмовні («не знаю», «нічого сказати», «слів немає» і т. д.);

6. питальні («який?», «хто?», чому?»);

7. персеверуючі, коли одна і та ж відповідь з'являється на декілька подразників підряд.

II. Вищі словесні реакції:

1. індивідуально-конкретні (наприклад, «місто — Київ», «чашка — блакитна»);

2. загальноконкретні («місто — село», «чашка — блюдце»);

3. абстрактні («місто — культура», «чашка — посуд»).

Ця класифікація доповнена ще одним видом нижчих словесних реакцій — атактичними, такими, що відрізняються від екстрасигнальних тим, що для них не можна знайти який-небудь подразник в оточуючій хворого обстановці (Удальцова М. З, 1956; Першотравневий Би. Я., 1957).

Існують інші варіанти методики словесного експерименту. А. Д. Зурабашвілі (1955) запропонував користуватися чотирма варіантами словесних подразників: назвами предметів, дієсловами, віддієслівними іменниками і прикметниками. Ці словесні подразники відрізняються зростаючою складністю.

В. Іванов (1965) запропонував структурно-асоціативний експеримент, мета якого — дослідження граматичної і логічної структуризації мови (розумової діяльності). Як словесний подразник використовуються незавершені пропозиції з відсутністю певних частин мови. Ця методика дозволяє виявити латентні прояви розірваного мислення, резонерства і розпаду мови, що починається, в тих випадках, коли клінічно вони ще малопомітні.

Численні дослідження психічно хворих методом асоціативного експерименту дозволили виявити особливості результатів його при різних нозологічних формах і залежно від стадії захворювання.