9.2. Ліквідація підприємства

Ліквідація підприємства відбувається у та­ких випадках:

- по збігу терміну, на який підприємство створювалось; або після досягнення мети, для якої воно створювалось;

- за рішенням вищого органу підприємства;

- на підставі рішення суду;

- за поданням банківських органів у разі неплатоспроможності;

- за поданням органів, що контролюють діяльність підприємства, у ви­падках систематичного або грубого порушення ним чинного законодавства; з інших підстав, передбачених установчими документами та чин­ніш законодавством.

Неплатоспроможні підприємства повинні спочатку спробувати відновити свою платоспроможність завдяки системі реанімуючих за­ходів. Лише у випадку, коли ці заходи не призвели до бажаного ре­зультату, розпочинається ліквідаційна процедура.

Процедура ліквідації регламентується багатьма нормативними ак­тами, зокрема, відповідними статтями нового Господарського кодек­су України.

Процедура ліквідації залежить від підстав ліквідації.

Найпростішою є процедура ліквідації підприємства з ініціативи влас­ника. У цьому разі вона складається із таких послідовних кроків:

1. Приймається рішення власника (власників) підприємства про при­пинення його діяльності. У приватному підприємстві його приймає влас­ник (засновник) одноособово, у товаристві з обмеженою відповідаль­ністю - збори засновників (учасників). В обох випадках рішення має бути викладене у письмовій формі (протокол загальних зборів і/або наказ по підприємству).

2. Створення ліквідаційної комісії.

Ліквідаційна комісія призначається самим підприємством, у випад­ках банкрутства та припинення підприємницької діяльності за рішен­ням суду чи господарського суду - ліквідаційна комісія призначається цими органами. Управління підприємством переходить до ліквідацій­ної комісії в день її призначення, яка публікує офіційне оголошення про ліквідацію підприємства, зазначаючи термін для подачі кредиторами своїх претензій. Оголошення публікується в одному з офіційних ( рес­публіканському чи місцевому) органі преси.

До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і обов'язки.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оп­лати боргів підприємствам третім особам, а також його учасникам, скла­дає ліквідаційний баланс, який має бути підтверджений аудитором та подає його до вищого органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Ліквідаційна комісія розраховується з працівниками, які працюва­ли на умовах найму, виконує зобов'язання перед бюджетом, банками, власниками облігацій випущених підприємством та іншими кредито­рами. Після цього грошові кошти, включаючи виручку від продажу Його майна при ліквідації, що залишилася у підприємства, розподіля­ються між його учасниками у порядку і на умовах, передбачених чин­ним законодавством та установчими документами, у шестимісячний термін після опублікування оголошення про його ліквідацію.

При ліквідації підприємства майно не підлягає розпродажу, якщо воно було передане учасниками у користування. Воно має бути повер­нуте учасникам підприємства в натуральному вигляді без винагороди.

Якщо майна підприємства не вистачає для задоволення вимог кре­диторів, і з цього приводу виникли суперечки, то грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цих суперечок або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

У період роботи ліквідаційної комісії підприємство, що ліквідуєть­ся, не позбавляється статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому, якщо організація-кредитор вва­жає, що ліквідаційна комісія необгрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується, вона має право до виключення підприє­мства з державного реєстру звернутися в установленому порядку з по­зовом до цього підприємства.

Претензії та позовні заяви, не пред'явлені до виключення підприєм­ства з державного реєстру, навіть якщо за ними не закінчився термін позовної давності, задоволенню не підлягають. Це саме стосується і випадків, коли кредитор не подасть позов до господарського суду про­тягом місяця після отримання повідомлення ліквідаційної комісії про невизнання претензій.

3. Подання до податкової адміністрації за місцем реєстрації затвер­дженого аудитором балансу і взяття довідки про те, що суб'єкт підприє­мництва знятий з обліку платників податку.

4. Суб 'єкт підприємництва звертається до банку із заявою про зак­риття рахунку.

5. Повідомлення до Пенсійного фонду та інших фондів про закриття отримання довідки про зняття з обліку.

6. Здача в міліцію печаток і штампів підприємства і отримання дові­дки про це.

7. Суб'єкт підприємницької діяль­ності звертається до органу реєстрації з заявою про відміну державної реєстрації, до якої додає такі документи:

7. Орган державної реєстрації приймає рішення про скасування реє­страції суб'єкта підприємництва і повідомляє про це статуправління.

8. Статуправління виключає підприємство з Єдиного державного реє­стру підприємств і організацій України.

Складнішою є процедура примусової ліквідації підприємства, яка відбувається в судовому порядку.

Судовий порядок ліквідації підприємства і скасування державної реєстрації суб'єктів підприємництва встановлений для випадків:

- банкрутства підприємства;

- визнання недійсними, або такими, що суперечать чинному законо­давству, засновницьких документів;

-здійснення діяльності, яка суперечить засновницьким документам і чинному законодавству України;

-невчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження.

Суд може прийняти до розгляду питання про ліквідацію підприєм­ства лише за наявності відповідного позову. Це можуть бути позови про:

1. Позови про ліквідацію підприємства можуть подаватися до госпо­дарського суду лише у випадках, прямо передбачених законодавчими актами, з посиланням на підстави, згідно з якими організація-позивач вправі звертатися з позовом. Такі підстави визначені в Законі України "Про господарські товариства", відповідно до якого товариство ліквідується на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариств, у разі систематичного або грубого пору­шення ними законодавства.

Поняття систематичного порушення законодавства означає, що гос­подарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодав­ства, порушили його знову. Однак, в окремих випадках, як виняток, сис­тематичним може бути визване і повторне порушення законодавства. Грубим порушенням може вважатися одноразове порушення законодав­ства, яке свідчить про явне і зумисне ігнорування його вимог з боку підприє­мства і / або потягло за собою наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам.

2. Позови про визнання недійсними засновницьких документів та рішен­ня про створення підприємства. У таких випадках суд вирішує питання про ліквідацію підприємства, або про визнання недійсними зазначених документів. У разі позитивного вирішення такого позову рішення суду є для органу реєстрації підставою для відміни державної реєстрації.

Відповідний позов може бути поданий державним органом, який, згід­но із законодавством, здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-якою особою, котра вважає, що її права та інтереси порушені у зв'язку із створенням відповідного підприємства (наприклад, невідповідність фак­тичних відомостей, що містяться в засновницьких документах).

3. Позови про відміну державної реєстрації. Вони подають в разі здійснення підприємством діяльності, що суперечить чинному законо­давству, засновницьким документам; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходжен­ня (проживання), що передбачено чинним законодавством України.

Що стосується суперечок, пов'язаних з невчасним повідомленням суб'єктів підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходжен­ня, то позивачами у таких справах можуть бути органи, які здійсню­ють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому заявник повинен навести докази того, що суб'єкт підприємниць­кої діяльності фактично змінив своє місцезнаходження.

Якщо суб'єкт підприємництва приховує своє фактичне місцезнаход­ження, заява органу державної реєстрації про скасування державної реєстрації підлягає розгляду господарським судом.

Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, визнання не­дійсними засновницьких документів, а також про відміну державної реєстрації суб'єкта підприємництва, суд у резолютивній частині рішення повинен зобов'язати власника здійснити ліквідацію підприємства в ус­тановленому законом порядку.

Згідно з Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприєм­ницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 25.05.98 p., скасування державної реєстрації суб'єкта підприє­мницької діяльності - юридичної особи - здійснюється органом дер­жавної реєстрації виключенням його з Реєстру після здійснення ліквіда­ційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяль­ності і подання до органу державної реєстрації необхідних документів.

Орган державної реєстрації приймає рішення про відміну реєстрації та позбавлення ліквідованого підприємства статусу юридичної особи. Позбавлення такого статусу є основою для виключення підприємства із Державного реєстру. Інформація про це у десятиденний строк надси­лається до органів статистики та державної податкової служби.