- •1 . Актуальність теми
- •2. Навчальна мета
- •3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи
- •3.1. Міждисциплінарна інтеграція
- •3.2. Зміст теми
- •Життєві цикли гельмінтів
- •Клас Сисуни (Trematoda)
- •Сисун печінковий, або фасціола (Fasciola hepatica)
- •Сисун котячий, або сибірський (Opisthorhis felineus)
- •Клас Стьожкові (Cestoidea)
- •Ціп'як неозброєний, або бичачий (Taeniarhynchus saginatus)
- •Ціп'як озброєний, або свинячий (Taenia solium)
- •Ехінокок (Echinococcus granulosus)
- •3.3. Рекомендована література:
- •3 .4. Орієнтована карта для самостійної роботи з літературою з теми: «Тип Плоскі черви»
- •3.5. Матеріали для самоконтролю: Питання
- •Тестові завдання
Ехінокок (Echinococcus granulosus)
Ехінокок (Echinococcus granulosus) – збудник ехінококозу.
Географічне поширення: повсюдно. Особливе розповсюджений в районах, де займаються вівчарством (Греція, Іспанія, Італія, Україна, Молдова, Росія, Сирія, Південна Африка та ін.)
Морфологія. Статевозріла особина довжиною 0,25-0,5 см, складається з 3-4 члеників (1-2 юних членики, 1 гермафродитний, 1 зрілий). Сколекс грушоподібної форми, має 4 присоски і хоботок із 36-40 гачками.
Гермафродитний членик містить 32-40 сім'яників, жовтівник розташований позаду яєчника. Зрілий членик розміром 2 х 0,6 мм, містить мішкоподібну матку закритого типу з непостійною кількістю бічних відгалужень, в якій знаходиться 500-800 яєць.
Яйця морфологічно схожі на яйця інших теніїд, розміром 31—40 мкм.
Фіна - ехінококовий міхур, оточений товстою стінкою, заповнений токсичною рідиною. Внутрішня паренхіматозна оболонка - зародкова, утворює випинання (вивідні камери) зі сколексами і дочірні міхури. Зрілі вивідні камери розриваються, сколекси осідають на дно, утворють разом із дрібними дочірніми міхурами ехінококовий (гідатидний) "пісок".
Зовні від зародкової оболонки знаходиться товста пошарована кутикулярна оболонка, а потім зовнішня фіброзна, сформована організмом хазяїна. Ехінококовий міхур зберігає здатність до росту впродовж усього життя хазяїна.
Життєвий цикл: остаточний хазяїн - собаки, вовки, шакали, лисиці, у яких статевозріла стадія паразита відбувається в тонкій кишці.
Проміжний хазяїн - травоїдні ссавці, людина. Зрілі членики ехінокока відриваються від стробіли, виповзають із ануса собаки і рухаються по її шерсті, розсіюючи яйця. Яйця ехінокока виділяються так само з фекаліями собаки. Зберігають інвазійність впродовж 10 місяців.
Інвазійна стадія для людини - яйце. Людина заражається, проковтуючи яйця ехінокока із забрудненою їжею і водою або із брудних рук при контакті з хворим собакою. Травоїдні тварини заковтують яйця з травою, забрудненою фекаліями собак. Онкосфери вивільняються в тонкій кишкці, проникають у стінку кишки і з течією крові розносяться по організму.
Життєвий цикл ехінокока: / -остаточний хазяїн (1а - ехінокок у кишках остаточного хазяїна); 2 - рухливий членик; 3-яйце; 4 - онкосфера; 5 - фрагмент ехінококового міхура; 6 - проміжні хазяї; 7 - ехінококові міхурі в органах проміжних хазяїв
Локалізація в тілі проміжного хазяїна: печінка і легені (75 %), м'язи, трубчасті кістки, головниймозок та інші органи, де утворюються ехінококові міхурі. Міхурі ростуть повільно, досягають до кінця першого року діаметра 5 см.
Людина є біологічним завершенням у життєвому циклі ехінокока. Собаки й інші остаточні хазяї заражаються ехінококозом, поїдаючи нутрощі травоїдних тварин з ехінококовими міхурами.
Патогенна дія: здавлювання тканин зростаючим ехінококовим міхуром призводить до порушення функції ураженого органа і дистрофічних змін: токсично-алергічна дія при всмоктуванні у кров рідини ехінококового міхура.
Клініка. Залежить від локалізації міхура, його розмірів та імунологічної реактивності хворого. Здебільшого хвороба перебігає безсимптомно і
виявляється випадково. При клінічно вираженому перебігу хвороби переважають симптоми здавлювання і розвитку об'ємного процесу відповідного органа в поєднанні з алергічними проявами. При ураженні печінки можливі тяжкість і біль у
правому підребер'ї, збільшення селезінки. На пізній стадії хвороби - здавлення жовчних проток або нижньої порожнистої вени, розрив ехінококового міхура,
що виникає раптово або внаслідок травми, нагноєння міхура.
Діагностика. Клінічна: епідеміологічний анамнез, поєднання локального ураження органа й ознак алергії, дані інструментального дослідження-рентгенографія, УЗД, комп'ютерна томографія, радіоізотопне сканування та ін.
Лабораторна: серологічні реакції; шкірно-алергічна проба (реакція Кацоні) на даний час використовується рідко внаслідок появи групи більш чутливих і точних серологічних реакцій; виявлення сколексів і гачків у харкотинні і дуоденальному
вмісті при прориві міхура у просвіт бронхів або жовчовивідні шляхи; можлива діагностична пункції ехінококового міхура і мікроскопія його вмісту, однак
цей метод не має широкого застосування внаслідок небезпеки обсіменіння дочірніми міхурами під час процедури.
Лікування. Хірургічне - видалення міхура разом з оболонками. Пошкодження стінки міхура під час операції може призвести до анафілактичного шоку й обсіменіння дочірніми міхурами. На ранній стадії хвороби можливе медикаментозне лікування.
Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, миття овочів, кип'ятіння води, профілактична дегельмінтизація домашніх собак двічі на рік.
Громадська: знищення уражених ехінококозом внутрішніх органів, забиття хворих тварин, знищення бродячих собак, санітарно-просвітня робота.
