10. Довжина нижньої кінцевости що-до бюсту чи ске­лічний покажчик (index skelique).

Скелічний покажчик, що вичислюється з довжини ніг супроти бюсту (цеб-то. височини тулуба + височина голови), як виказали недавні праці Manouvrier. заслуговує дуже великої уваги і, без сум­ніву. має більше прав на зачислення до особливо важливих антро­пологічних ознак, ніж. наприклад, обсяг грудей, що не має жадного антропологічного значіння. Даючи довжину нижньої кінцевости. шо-до инших складових частин зросту, цей покажчпк треба вва­жати за фізіологічний і. як довів це Manouvrier. він мусить мати дуже важливі практичні пристосовання. не кажучи вже про його етнографічний інтерес. Що-до пієї довжини, то всі українці виявля­ються досить однакові, при тому скелічний покажчик у них своєю височиною .майже цілком аналогічний з довжиною ніг що-до зросту; цей факт вказує на те. що взагалі високий зріст українців залежить не стільки від довжини тулуба, скільки од довжини ніг. через те українці й мають бути заведені до числа племен макроскелічних. Найвищим скелічним покажчиком у північній смузі України од- значається населення південно-західньої частини Чернигівщини (91,5). яке разом із тим одзначається і найбільшою довжиною ніг що-до зросту; а населення північно-західньої Волині, що має найко- ротші що до зросту ноги, відзначається іі найменшим скелічним покажчиком (57.0). У середній смузі вороніжці. що мають найкорот- нгі що до зросту ноги, відзначаються також наііменшим скелічним покажчиком (57,0), а в подолян, що мають найдовші що до зросту ноги, покажчик цей досягає 93.5. У південній смузі найменший скелічний покажчик у наіікоротконогіших кубанців (87,7), а най­більший знову таки у подолян (92,5).

Розглянувши отак головні антропологічні ознаки українського населення і резюмуючи все вищесказане, ми мусимо прийти до та­ких висновків:

1. Українці є досить одноманітне илемя, темноволосе, темноокі-, вищого за середній чи високого зросту, брахіцсфальне, порівнююче високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з по­рівнюючи короткими верхніми та довшими нижніми кінцевостями. Сукупність цих ознак ми вважаєм можливим визнати українським антропологічним типом.

2. Відхилення від цього етничного типу, в нечисленній КІЛЬКО­СТІ! осіб, можна спостерігати, головно, на скрайках території, засе­леної українцями, їх легко пояснити сусідніми етнічними вплива­ми. а це виключає можливість припущень про ріжноманітний склад українського племенн в його первісному і найдавнішому вигляді.

3. Посилюючись з північного сходу на південний захід, укра­їнський тип найбільше виявленні! в середній, а особливо південній смузі України. Щоб мати графічне уявлення його поширення, ми даємо тут мани зросту, головного покажчика та пігментації насе­лення України. Зіставляючи антропологічні дані про українців з лінгвістичною маною Михальчука. ми бачимо, що площа білорусь ких впливів майже цілковито покривається площею поширення по­ліських діялектів. тоді як середня смуга захоплює територію укра­їнського діялекта. а південна — слобідська — українські діялекти. А Поділля з Галичиною відносяться до площі поширення червоно- руського діялекту.

ТУ. Порівнюючи антропологічні особливості українців з такими самими особливостями иіпних слав'янських народів, ми бачимо, що українці безперечно найбільшу спорідненість виявляють з півден­нішії та за хідні ми (з винятком поляків) слав'янами, і згідно з по- ['лядами Нашу і Вепікег'а їх слід зачисляти до так зв. аОріятичної або динарської раси, яку ми воліли б назвати слав'янською.

5. З огляду на брак даних, щоб припускати, ніби первісне укра­їнське плем'я витворилось із двох рас (темної, високої і короткоголо­вої та ясної, низькорослої і довгоголової), а також з огляду на до­сить, на нашу думку, ясні і всіми визнані ознаки етнічної мішанини у великоруського, білоруського та польського племен, мішанини, що сталася за порівнюючи недавніх, майже історичних часів, ми гадаємо, що іі припускати склад первісного слав'янського племени з двох вищезгаданих елементів — нема достатніх підстав. Ріжннцю між слав'янськими племенами, що її вперше сконстатував Нашу, слід відносити тільки до сучасних нам слав'ян, беручи цей термін в лінгвістичному розумінні.

6. Значно складнішим, а тому й тяжчим, є питання про відно­шення українського племени до племен білоруського та великорусь­кого. споріднених з українцями лінгвістично і. як гадаємо, й по­ходженням. На думку А. А. Шахматова, лінгвістичні дослідження виказують, шо первісна маса східніх чи руських славян, в дуже да­лекі часи, але в усякому разі вже в епоху свого перебування на середньому Дніпрі, диференціювалася на три групи: північну, се­редню та південну. Наслідком латарського нападу, північна група з частиною середньої витворила з себе великоруське нлемя, що про­ковтнуло масу фінських елементів; а з решти середньої групи та з прилучення до неї сусідніх півдеяно-руських, литовських, поль­ських та західньо-фінських елементів, утворилося племя білоруське; нарешті, південно-руська група, яка «ціліше, ніж всі инші, захо­вала овій звязок з старовинною групою відповідних їй діялектів», витворила групу малоруську, що з утворенням самостійної культури перетворилась в українську. Перекладаючи цю гадку А. А. Шах­матова з лінгвістичної мови на антропологічну, ми сказали б, що крайня східня галузь адріятичної та слав'янської раси, зайнявши середню течію Дніпра, верхні течії Західнього Бугу та Німана до Волхова включно (здогади про первісну батьківщину слав'ян ми зоставляємо цілком на боці), і змішуючись з племенами, можливо, ще неолітичними, які раніше займали вказані території, та асимі- люючи ці племена, поділилась на три групи. Кожна з цих груп і далі підлягала ріжним етнічним впливам, які в північній та се­редній групі виявились, передусім в мішаній барві волосся та особ­ливо очей, далі в зниженні зросту та, в перетворенні брахіцефаль- ного головного покажчика р, середній субрахіцефальний. що пов­став з механічної мішанини основних брахіцефалів з порушеними оубрахіцефалами і навіть доліхоцефалами. А що-до південної групи, яка потім стала українською, то. піддяглій¹ в свою чергу впливам іранським і. можливо, почасти й тюркським, але зоставшись порів­нюючи чистішою, вона переховала в собі більше слав'янеьких рис, ніж північні, споріднені з нею групи. Явна річ, що поки-що ми зва- жаємось говорити це тільки в загальних рисах, але висловлюючи ці загальні думки, ми базуємось на наведених нами вище антропо­логічних ознаках білорусів та великоросів, які мають в собі безпе-

.ержаана рдена Трудового

Червоні Г¹¹ Пря ора Республікам. « "і іліотека

F

УРСР імені КПРС -3-

печні сліди фінських та ннших впливів, що будуть встановлені тіль­ки тоді, коли будуть переведені скільки-будь точне вивчення та ан­тропологічний аналіз цих племен ').

') Висловлені тут думки можуть опішнтись у великій суперечності з гад­ками про первісну іі навіть європейську прабатьківщину слав'ян та з теоріями »І»¹ шляхи їх розселення. Але нам здається, іца пі останні гадки покн-що тільки гадки, а иноді просто' здогади, але крім того, коли б навіть і було доведене, що центром розселення слав'ян було середнє Подніпров'я, то це ніяк не може змі­нити тих антропологічних фактів, ию на них базуються наші висновки. При­пускаючи, що розселення слав'ян ішло зі сходу на захід, все таки прийдеться визнати, що підношення між ними зостаються ті самі.

II

ЕТНОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬ= КОГО НАРОДУ¹).

Розуміючи етнографію, як народній побут, зовнішній та вну­трішній, ми маємо за мету зазначити побутові особливості укра­їнського племеші та зіставити їх із такими самими особливостями инших народів, особливо сусідніх з українським.

Побутові особливості кожного народу є наслідок його колектив­ної чинносги. спрямованої на задоволення його життьових потреб. Економічний бік цієї чинносги становить завдання окремої галузі знання, а ті форми, що їх прибірає сама ця чинність, а також і наслідки її у вигляді побутових річей, психічних та соціальних явищ підлягають науковому дослідженню в ділянці етнографії. Під впли­вом ріжних факторів: раси, зокільного оточення, традиції та. на­решті. культури. — кожний народ творить ці речі та ці явища по своєму, і оригінальність цієї творчости тим більша, ^тшм сам народ цільніший, як расова та громадська група.

Тому, для характеристики побутового життя українського на­роду. ми повинні розглянули його способи здобування сировини, техніку, його їжу. житло, домашню обстанову та одежу, вірування, звичаї та обряди, громадські та правні розуміння, і нарешті, народні знання, оскільки вони справді народні, иеб-то незалежні од безпо­середнього впливу шкільної науки.

Цілком зрозуміла річ. що огляд усіх цих боків побуту україн­ського народу може бути тут зроблений тільки в межах нашого знан­ня та даного видання. Етнографічні відомості за Україну ще дуже нечисленні, а досліди в цьому напрямку майже не вийшли ше з фази збірання матеріалів, та й це збірання переведено ще далеко не втгчерпуюче. З причини однобічного розуміння завдані> та змісту етнографії в діяльності українських етнографів до останнього часу переважало захоплення лінгвістикою та творами усної народньої

') Друковано в Збірнику «Украинскій народ-ь вг рго прошломг п настоя- щомь» т. II. ОПБ.. 1916.

словесности (фольклор) на некористъ вивчення так званого мате- ріяльного побуту. В семи великих томах «Трудово жспедиціи» Чу­бі нського. — в найбільшому Мірнику з етнографії України. — ма- теріяльному побутові уділено всього тільки 77 сторінок. Опеціяльні розвідки з поля народньої техніки ще дуже нечисленні (Зар-Ьцкій, Рябов. Лисенко то що), та й ті з'явились завдяки, головно, піклу­ванням земств про розвиток сільської промисловосте. Наукова роз­робка зібраних уже етнографічних матеріалів, можна сказати, май­же ще не розпочата, коли не рахувати кількох статей про будівлі, про церковну архітектуру, про орнаменти, про музику, весільні зви­чаї то що. З існуючих наукових періодичних видань українській етнографії присвячені тільки «Матеріялі до українсько-руської ет­нології»- шо видаються у Львові. Далі, досить багато матеріялів да­лі «Харьковскій Сборник». «Кіевская Старина». «Wisla» та инші аналогічні видання¹).