5.2. План семінарсько-практичного заняття.

1. Суть і зміст сільськогосподарської рекультивації земель

2. Обґрунтування методів сільськогосподарської рекультивації земель

3. Основні принципи підбору сільськогосподарських культур для вирощування на рекультивованих землях

4. Особливості вирощування сільськогосподарських культур на рекультивованих землях

5. Сівозміни на рекультивованих землях і їх продуктивність

5.3. Питання для самоперевірки.

1. Чому в усіх країнах світу сільськогосподарській рекультивації приділяється найбільша увага?

2. За яких умов надається перевага сільськогосподарській рекультивації?

3. Які прийоми сільськогосподарської рекультивації доцільно використовувати на відвалах з токсичними породами?

4. У чому суть сільськогосподарської рекультивації на відвалах, складених з потенційно родючих розкривних порід?

5. За якими принципами доцільно підбирати сільськогосподарські культури для вирощування на рекультивованих землях?

6. Які особливості вирощування сільськогосподарських культур на рекультивованих землях?

7. За якими принципами розробляються сівозміни для рекультивованих земель?

Тема 6 лісова рекультивац1я земель

6.1. Методичні поради до вивчення теми.

Лісова рекультивація земель передбачає створення на відпрацьованих відвалах розкривних порід лісових насаджень різного типу. Переважно вона поширена в лісовій зоні під час освоєння порушених земель (відвалів, кар'єрів та ін.) незначної площі, складених придатними і малопридатними породами. В останньому випадку лісопосадки створюються після меліорації порід щодо поліпшення фізичних і хімічних властивостей та спеціальними агротехнічними заходами. Ліси протиерозійного, ґрунтозахисного призначення за необхідності створюються в різних ґрунтово-кліматичних зонах.

На неглибоких зниженнях відвалів, крутих схилах, відкосах, необхідно створювати ремізні насадження із дерев та чагарників, які служать резерватом для тварин і птахів.

У несприятливих умовах рекомендується створювати меліоративний тип лісових культур. До складу деревних порід вводяться такі насадження дерев-азотонакопичувачів: вільха чорна і сіра, акація жовта і біла, рокитник, обліпиха та ін.

Підбираючи асортимент деревних і чагарникових порід, необхідно враховувати лісопридатність розкривних порід, цільове призначення лісових культур рекультивованої ділянки, біологічні властивості рослин.

Посадку дерев рекомендується проводити навесні у прийняті для даної зони строки, використовуючи посадковий матеріал високої якості.

Для формування економічно й екологічно стійких насаджень треба створювати змішані типи лісокультур за участі головних порід до 90%, другорядних до 20%, чагарників до 20%. Співвідношення може змінюватися залежно від призначення лісокультури.

У лісах, що створюються на порушених землях, необхідно передбачити протипожежні заходи, особливо в лісонасадженнях поблизу населених пунктів або поряд із сільськогосподарськими угіддями. У масивних насадженнях рекомендується створення смуг з посівом трав'янистих рослин.

Підбираючи лісові культури для вирощування на рекультивованих землях, насамперед треба врахувати такі їх біологічні особливості:

• довговічність,

• вибагливість до родючості та вологості рекультивованих порід,

• ставлення до їх кислотності і засоленості,

• тіньовитривалість,

• ставлення до тепла і температурного режиму,

• здатність переносити тимчасове затоплення водою тощо.

Довговічність є генетично обумовлено ознакою деревної породи, адже вона значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов. Зокрема, за даними М.І. Калініна (1994), акація біла у степовій зоні за сприятливих умов живе 70–80 років, у Сухому Степу 30–40 років, а на засолених пісках 25–30 років. Ясен зелений на звичайних чорноземах росте до 70–80 років, на південних чорноземах 35–40 років.

У степових умовах ріст і розвиток деревних порід відбувається дещо інакше, ніж у лісовій. У Сухому Степу істотно прискорюється процес розвитку, значно швидше настає старіння деревних органів, кульмінація приросту, як правило, спостерігається у 10–15 років, зменшується довговічність дерева.

Довговічність кожної деревної породи прямо залежить від того, наскільки її біологічні особливості забезпечують життєздатність організму у несприятливих умовах. Одні породи зберігають життєздатність в умовах низьких температур, а інші вимерзають. Одні породи здатні витримувати значну сухість повітря і ґрунту, а інші за таких умов гинуть.

За офіційними даними (М.І. Калінін, 1994), довговічність основних лісоутворюючих порід в умовах України характеризуються такими даними:

• 500 років і більше — дуб звичайний, модрина європейська, липа широколиста;

• 300–500 років — бук лісовий, липа дрібнолиста, сосна звичайна;

• близько 300 років — ялина звичайна, ясен звичайний, в'яз, граб.

Порівняно низька довговічність властива осиці — 100–120 років, березі повислій — 120–150 років, вільсі чорній — 200 років.

Важливою лісобіологічною властивістю деревних порід є їх вибагливість до родючості ґрунту. За цією ознакою дерева і чагарники поділяються на три групи:

• оліготрофи — породи, які не вибагливі до родючості ґрунту і добре ростуть на неродючих ґрунтах;

• мезотрофи — породи, які добре ростуть на ґрунтах середнього рівня родючості ґрунтів;

• мегатрофи, або еутрофи — породи, які потребують багатих ґрунтів. Про представництво деревних порід до окремих груп родючості ґрунтів свідчать дані таблиці.