7.4. Реалізація інтересів підприємства як основа забезпечення його економічної безпеки
Економічна безпека підприємства є комплексним поняттям і зв'язана не стільки з внутрішнім станом самого підприємства, скільки з впливом зовнішнього середовища, з його суб'єктами, з якими підприємство вступає у взаємодію. У зв'язку з цим, імовірно, точніше стверджувати, що економічна безпека підприємства відбиває погодженість, збалансованість інтересів підприємства й інтересів суб'єктів зовнішнього середовища. З цих позицій економічна безпека підприємства може розглядатися як практичне втілення положень теорії ресурсної взаємозалежності, відповідно до якої у своїй діяльності підприємство повинне брати до уваги не тільки свої, а й різні інтереси партнерів, коло яких може бути дуже широким. Саме з погляду узгодження інтересів підприємства і взаємодіючих з ним суб'єктів зовнішнього середовища і передбачається досліджувати поняття економічної безпеки підприємства.
Економічну безпеку підприємства пропонується розглядати як міру гармонізації в часі і просторі економічних інтересів підприємства з інтересами пов'язаних з ним суб'єктів зовнішнього середовища, що діють поза межами підприємства. Таке розуміння економічної безпеки підприємства не суперечить уже початим спробам визначити це поняття, оскільки також, як і всі ці спроби, виходить з визнання значного, якщо не сказати більше - визначального, впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства. Принциповою відмінністю пропонованого розуміння економічної безпеки підприємства є визнання неможливості цілком захистити діяльність підприємства від негативного впливу зовнішнього середовища в силу того, що підприємство здійснює свою діяльність у цьому зовнішньому середовищі і поза ним його діяльність неможлива, а також визнання позитивного впливу зовнішнього середовища.
Як позитивний вплив зовнішнього середовища варто розглядати технічні й управлінські нововведення, що впливає на діяльність усього підприємства. Підприємство може прийняти ці нововведення до реалізації, а може й ігнорувати їх, однак необхідність враховувати нововведення диктується поруч з об'єктивними причинами. У результаті інноваційних процесів з'являються нові способи і засоби виробництва. Це об'єктивно визначає необхідність активного втручання підприємств в інноваційні процеси, критичного аналізу можливих засобів і способів виготовлення того самого виду продукції. Але це тільки один бік питання. Другий - різноманіття форм організації виробництва і праці, шляхів підвищення ефективності виробництва. Необхідність враховувати нововведення, що з'являються, як у сфері технології виробництва, так і в сфері організації виробництва і керування зумовлене, як мінімум, двома причинами, а саме можливістю: знизити витрати виробництва, і тим самим збільшити прибуток і одержати конкурентні переваги на ринку; розширити займаний сегмент ринку чи вихід на нові ринки збуту. В остаточному підсумку і перший, і другий напрями повинні привести до зростання прибутку підприємства, зміцнення його конкурентних позицій на ринку і підвищення рівня економічної безпеки.
Запропоноване розуміння економічної безпеки підприємства дає можливість стверджувати, що воно знаходиться в економічній безпеці, якщо його економічні інтереси гармонізовані з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища - споживачів, постачальників, конкурентів, інвесторів, держави і суспільства в цілому. Гармонізація інтересів підприємства з інтересами взаємодіючих з ним суб'єктів зовнішнього середовища досягається узгодженням інтересів, що, залежно від статусу суб'єкта зовнішнього середовища, може виступати в різних формах.
Суб'єкти зовнішнього середовища, з якими взаємодіє підприємство, дуже різноманітні. Укрупнена систематизація суб'єктів зовнішнього середовища, які взаємодіють із підприємством, наведена на рис. 7.1.
Серед суб'єктів зовнішнього середовища варто виділити насамперед державу, що, як було показано, робить найбільш значний вплив на діяльність підприємства, регулюючи практично всі аспекти його діяльності в різних формах. Кожне підприємство обов'язкове взаємодіє зі споживачами своєї продукції, а також з постачальниками необхідних ресурсів. Склад суб'єктів інфраструктури ринку багато в чому визначається видом діяльності підприємства, його організаційно-правовою формою. Серед суб'єктів інфраструктури ринку виділяються загальні і спеціальні суб'єкти. Із загальних суб'єктів ключову роль відіграють, наприклад, банки, що існували й у рамках адміністративно-командної системи, а в даний час зазнають серйозних змін, пристосовуючись до виконання функцій, властивих інфраструктурі ринкового типу. Для акціонерних товариств важливе значення мають фондова біржа та суб'єкти позабіржової торгової системи, фінансові посередники (торговці цінними паперами, інвестиційні фонди і компанії, трастові компанії), а також суб'єкти фондового ринку.
При цьому слід зазначити, що взаємодія підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища здійснюється в ринковому середовищі, одним з параметрів стану якої є наявність загальноекономічних ризиків, пов'язаних зі стадією розвитку економіки країни в цілому (підйом чи криза), з розвитком інфляційних процесів, рухом ставки банківського відсотка, з паритетом валют. Як відомо, зняти чи знизити загальноекономічні ризики в діяльності підприємства за допомогою відомих способів (диверсифікованість діяльності, передача ризиків і т. п.) неможливо.
Рис. 7.1. Групи суб’єктів зовнішнього середовища, які взаємодіють із підприємством
Взаємодія підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища здійснюється за допомогою реалізації в зовнішньому оточенні функціональних видів діяльності, що допускають насамперед здійснення діяльності з виробництва й обмінних операцій між підприємством та іншими суб'єктами зовнішнього середовища. Схема взаємодії підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища з виробництва й обмінних операцій показана на рис. 7.2.
Взаємодія підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища може бути прямою і опосередкованою.
Під прямою взаємодією розуміються безпосередні контакти підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища, здійснювані тимчасово чи постійно, на документальній чи інформаційній основі, результати яких безпосередньо впливають на прибуток підприємства. До таких суб'єктів зовнішнього середовища віднесені організації, що зв'язані з підприємством завдяки цілям їхньої діяльності і виконуваних для їхнього досягнення завдань, - постачальники ресурсів і споживачі продукції, організації товарного і фінансового ринків, державні органи й органи місцевого самоврядування.
Рис. 7.2. Взаємодія підприємства із суб’єктами зовнішнього середовища з виробництва й обмінних операцій
Опосередкована взаємодія не допускає безпосередніх контактів підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища, діяльність яких, не. роблячи прямого впливу на оперативну діяльність підприємства, визначає стратегічно важливі рішення, прийняті його менеджментом. Опосередкована взаємодія, не допускаючи безпосередніх контактів підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища, впливає на результати діяльності підприємства, зокрема на його прибуток. Найважливіша роль тут приділяється конкурентам підприємства.
Значення опосередкованої взаємодії підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища різко підвищується у зв'язку зі зростанням складності всієї системи суспільних відносин, що є середовищем менеджменту.
Виходячи зі значення слова «інтерес», що розуміється як користь, вигода, прибуток, можна розглядати інтереси підприємства як його взаємодію із суб'єктами зовнішнього середовища, яка здійснюється постійно чи протягом певного проміжку часу, примусово чи на вибір підприємства, результати якого забезпечують одержання прибутку.
Інтереси підприємства невід'ємні від їхніх суб'єктів, оскільки інтереси підприємства - це персоніфікована категорія. Інтересів узагалі не існує. У зв'язку з цим необхідно виділити суб'єкти інтересів підприємства. Персоніфікація суб'єктів інтересів підприємства зумовлена низкою факторів, насамперед такими, як форма власності на засоби виробництва і, відповідно, організаційно-правова форма діяльності підприємства, і самим видом інтересів.
Відповідно до названих факторів ієрархія суб'єктів інтересів підприємства може бути представлена:
- власник засобів виробництва;
- керівництво підприємства;
- команда управління підприємством;
- персонал підприємства.
У запропонованій ієрархії суб'єктів інтересів підприємства домінуючі позиції належать власнику засобів виробництва і керівництву підприємства. Така ієрархія суб'єктів інтересів підприємства справедлива для тих випадків, коли власник засобів виробництва чи керівництво підприємства здійснюють контроль над діяльністю підприємства, тобто одночасно є контролюючими суб'єктами.
Суб'єкт контролю формує систему інтересів підприємства і, отже, впливає на його економічну безпеку. Реальний контроль над діяльністю підприємства може здійснюватися сторонніми структурами, наприклад, кредиторами. Присутність такого суб'єкта контролю над діяльністю підприємства можна визначити за результатами аналізу його фінансового стану за допомогою показників частки довго- і короткострокових кредитів у структурі капіталу й оцінки структури кредиторів підприємства. Використання позикових коштів у великому обсязі може привести до того, що реально діяльність підприємства протягом визначеного періоду контролюють власники позикових засобів. Крім того, реальна політика, підприємства може формуватися і реалізовуватися поза сферою управління ним, наприклад, через різного роду консультативні і дорадчі органи.
На перший погляд, ієрархія суб'єктів інтересів підприємства є запорукою забезпечення внутрішньої збалансованості інтересів. Однак при більш близькому розгляді виявляється, що забезпечити внутрішню збалансованість інтересів підприємства досить складно, задачу, вона ґрунтується на зовнішній збалансованості, тобто на збалансованості інтересів підприємства з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища, яке взаємодіють із підприємством. До того ж у кожній функціональній сфері діяльності підприємства існують свої інтереси.
В управлінській практиці досить складно забезпечити внутрішню збалансованість інтересів підприємства навіть при використанні стратегії обмеженої оптимізації. Варто додати, що інтереси підприємства, особливо стратегічні, не завжди можуть бути чітко й однозначно сформульовані в умовах невизначеності зовнішнього середовища. Формулювання інтересів підприємства є значною мірою прерогативою керівництва підприємства, якщо йдеться про державні та акціоновані підприємства, і повною мірою - власників підприємства. Отже, сформульованим інтересам підприємства притаманний значний ступінь суб'єктивізму. Сформульовані інтереси підприємства завжди будуть відбивати рівень кваліфікації, менталітет і професійну інтуїцію керівників підприємства чи його власників, їхнє уміння бачити перспективи розвитку підприємства, прогнозувати стан і динаміку зовнішнього середовища.
Унаслідок значної кількості суб'єктів зовнішнього середовища, з якими прямо чи опосередковано взаємодіє підприємство, інтереси підприємства дуже різноманітні і кожне підприємство характеризується сукупністю тільки йому властивих інтересів, які певним чином співвідносяться між собою, мають різний статус і належать до різних суб'єктів. Інтереси підприємства не тільки різноманітні, а й надзвичайно мобільні, що зумовлено безупинним розвитком самого підприємства, з одного боку, а з іншого - постійними змінами зовнішнього середовища. У зв'язку з цим можна стверджувати, що інтереси підприємства не постійні, вони з часом змінюються.
Розмаїтість і мобільність інтересів підприємства зумовлюють необхідність їхньої систематизації за рядом ознак і упорядкування на основі цієї систематизації, що дозволить чітко їх формулювати, організувати їхній моніторинг, контролювати рівень дотримання, сформувати систему пріоритетних інтересів підприємства і визначити заходи для їх нього захисту. Інтереси підприємства доцільно упорядкувати за такими ознаками:
вид інтересів;
природа інтересів;
ступінь значимості інтересів;
розподіл інтересів підприємства в часі;
локалізація інтересів підприємства.
Систематизація інтересів підприємства відповідно до запропонованих ознак наведена на рис. 7.3.
За видом інтересів виділяють економічні, соціальні, політичні й екологічні інтереси.
Економічні інтереси підприємства зумовлені насамперед його позицією на ринку і станом конкурентоспроможності його товарів. Вони представлені низкою економічних показників, такими як контрольована частка ринку, обсяг продаж, ціна товарів, витрати на виробництво і прибуток. Економічні інтереси підприємства пов'язані також з наявністю і доступністю коштів і звідси - з доходами на інвестований капітал чи позики. Останнє впливає на величину позикових засобів, що можуть знадобитися підприємству для фінансування своєї діяльності. Економічні інтереси підприємства є домінуючими. їхній захист забезпечується відповідним механізмом, складність якого пропорційна різноманіттю економічних інтересів підприємства.
Рис. 7.3. Систематизація інтересів підприємства
Соціальні інтереси підприємства пов'язані з процесами розширеного відтворення робочої сили. Будь-яке підприємство зацікавлене в соціальній стабільності суспільства, що, зокрема, зумовлена такими факторами, як наявність робочих місць, навантаження на одне робоче місце, можливість одержання роботи відповідно до професії чи спеціальності, рівень оплати праці і своєчасність виплати заробітної плати, наявність житла, якість медичного обслуговування, можливість одержання соціальних пільг і т. ін.
Соціальна обстановка в суспільстві може також впливати на відношення персоналу до роботи, що, в свою чергу, впливає на його вимоги до величини заробітної плати й умов праці.
Підприємство зацікавлене в забезпеченні всіх функціональних сфер своєї діяльності кваліфікованими фахівцями, у їх сумлінному і творчому виконанні своїх обов'язків, відсутності протестів персоналу в будь-якій їхній формі (страйк, саботаж). З цією метою підприємство повинне брати участь у рамках своєї компетенції в створенні відповідних умов розширеного відтворення робочої сили, що не завжди збігається з його економічними інтересами. Так, підвищення рівня оплати праці персоналу з метою мотивації його до якісної праці впливає, відповідно, на рівень витрат підприємства і може привести до обмеження його економічних інтересів.
Наявність політичних інтересів у підприємства зумовлена тим, що на його діяльність впливає і політична ситуація, що складається в країні чи в регіоні. Певною мірою способи управління економікою, методи і форми державного регулювання діяльності підприємств і є результатом політичних цілей і завдань уряду.
Поява екологічних інтересів підприємства обумовлена низкою передумов, серед яких доцільно виділити соціальні, економічні і духовні.
Соціальні передумови мають переважно суспільний характер, оскільки забруднення навколишнього середовища призводить до підвищення рівня захворюваності населення, погіршує умови його життя, що, в остаточному підсумку, знижує продуктивність праці працездатного населення і веде до значних утрат, пов'язаних з передчасним зносом засобів виробництва, необхідністю ліквідації наслідків несприятливого впливу діяльності підприємств на навколишнє середовище, і підвищує соціальне навантаження на суспільство, що виявляється в зниженні кількості працездатного населення і збільшенні соціальних виплат.
Економічна природа екологічних інтересів підприємств стає все більш очевидно. Більше того, набирає сили процес екологізації економіки, еколого-правові обмеження діяльності підприємств стають усе більш чіткими, завдяки чому удосконалюється механізм еколого-економічних відносин між державою і підприємствами. Економічні методи боротьби з екологічними правопорушеннями покликані стимулювати зацікавленість підприємств у виконанні екологічних законів, зробити вигідну для підприємств природоохоронну діяльність і підсилити економічну відповідальність підприємств за порушення природоохоронного законодавства. Економічні методи боротьби з екологічними правопорушеннями поділяються на дві групи: методи запобігання правопорушень екологічного законодавства і методи економічної відповідальності за вже допущені порушення. Саме економічна відповідальність підприємства по відшкодуванню нанесеного збитку внаслідок екологічного порушення повинна стати важливим економічним методом боротьби з порушеннями екологічного законодавства. З погляду системи інтересів підприємства варто додати, що ця економічна відповідальність значною мірою зумовлює і появу екологічних інтересів підприємства.
Духовні передумови виникнення екологічних інтересів підприємства мають сугубо особистісний характер і зумовлені усвідомленням керівниками і власниками підприємств необхідності зниження шкідливого впливу діяльності підприємства на навколишнє середовище. Однак домінуючою передумовою екологічних інтересів підприємства є все-таки поява додаткових економічних витрат, пов'язаних з компенсацією нанесеного навколишньому середовищу збитку й оплатою за перевищення граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин чи погроза зупинки підприємства.
За своєю природою інтереси підприємства можуть бути природними і примусовими.
Природні інтереси підприємства представлені його взаємодією із суб'єктами зовнішнього середовища, зумовленими потребами процесу виробництва і реалізації продукції, розширеного відтворення капіталу і робочої сили. Ці потреби задовольняються в ході взаємодії з такими суб'єктами зовнішнього середовища, як споживачі продукції, постачальники матеріальних ресурсів, засобів виробництва і капіталу і т. ін. Відмітною рисою природних інтересів підприємства є можливість при зниженні рівня дотримання інтересів перемінити суб'єкт взаємодії й організувати взаємодію з іншим суб'єктом зовнішнього середовища.
Примусовість інтересів підприємства зумовлена тим, що взаємодія підприємства із суб'єктом зовнішнього середовища носить змушений характер, заснований або на використанні адміністративних методів керування, або на безальтернативності дій підприємства.
Прикладом першого типу взаємодії є сплата підприємством податків у бюджети різних рівнів і відрахування в різного роду позабюджетні фонди. Як приклад взаємодії другого типу можна навести взаємодію підприємства з монополістами - природними чи утвореними внаслідок безконтрольної концентрації або виробництва капіталу. Як правило, примусові інтереси підприємства ведуть до втрати частини його доходу внаслідок домінування інтересів партнера над інтересами підприємства. Особливістю змушених інтересів підприємства є неможливість заміни суб'єкта взаємодії.
Розмаїтість і безліч інтересів підприємства зумовлюють необхідність їх упорядкування за ступенем їхньої значимості. З цього погляду можуть бути виділені глобальний інтерес підприємства, пріоритетні і другорядні інтереси.
Глобальний інтерес підприємства пов'язаний зі стадією, що завершує процес виробництва, - стадією обміну, у результаті чого підприємство одержує доход від реалізації своєї продукції, робіт чи послуг. У зв'язку з цим глобальний інтерес підприємства зумовлений його положенням на ринку, наявністю і використанням конкурентних переваг.
До пріоритетних інтересів підприємства належать ті, дотримання яких робить найбільший вплив на величину прибутку підприємства. Пріоритетними інтересами підприємства можуть бути різні їхні види - економічні, соціальні чи екологічні.
Другорядні інтереси підприємства не роблять істотного впливу на величину його прибутку й зумовлені загальною ситуацією в суспільстві взагалі й в економіці країни зокрема.
З позиції розподілу інтересів підприємства в часі можна виділити поточні і стратегічні інтереси підприємства.
Поточні інтереси підприємства представлені існуючими взаємодіями підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища, що забезпечують підприємству доход певної величини.
Стратегічні інтереси підприємства варто розглядати як його потенційно можливі взаємодії із суб'єктами зовнішнього середовища, що не здійснюються в даний час, але передбачаються як ймовірні в майбутньому. Стратегічні інтереси підприємства формуються, виходячи з прогнозування стану зовнішнього середовища, одним з найважливіших аспектів якого є прогнозування інтересів найбільш значимих для економічної безпеки суб'єктів зовнішнього середовища. З усієї сукупності методів прогнозування більш придатний для цієї мети метод сценаріїв. Донедавна методологію «сценаріїв майбутнього» використовували винятково великі організації, в тому числі в різноманітних областях науки, техніки й економіки України. Тепер сценаріям приділяється все більша увага, їх починають використовувати в управлінні середні підприємства, оскільки саме сценарій дозволяє одержати опис сукупності майбутніх взаємозв'язків підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища за допомогою формування погоджених, логічно взаємозалежних подій і послідовності кроків підприємства, з визначеним ступенем можливості ведучих до реалізації прогнозованих його інтересів.
З метою формування стратегічних інтересів підприємства можлива розробка двох типів сценаріїв. Перший тип сценарію містить опис послідовності кроків підприємства, що ведуть до дотримання його прогнозованих інтересів з урахуванням балансу з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища. При цьому типі сценарію важлива роль належить стратегічному моніторингу факторів і подій, що впливають як на інтереси підприємства, так і на їхній баланс з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища. Особливо важливе значення такий моніторинг має для пріоритетних інтересів підприємства і/чи для найбільш значимих суб'єктів зовнішнього середовища. Другий тип сценарію припускає опис можливих наслідків для підприємства, якщо його інтереси будуть дотримані чи, навпаки, не дотримані, і які при цьому будуть наслідки для діяльності підприємства. Другий варіант сценарію можна розглядати як портфель заходів, дій і кроків підприємства, реалізація яких у різному наборі забезпечує певні наслідки для підприємства в сфері його інтересів.
З погляду локалізації інтересів підприємства можна виділити галузеві, регіональні і функціональні інтереси.
Галузеві інтереси підприємства можна розглядати як взаємодію підприємства з іншими підприємствами, їхніми об'єднаннями, науковими інститутами тієї галузі, до якої воно відноситься. Така взаємодія може здійснюватися, наприклад, у формі кооперування чи комбінування виробництва, створення на тимчасовій чи постійній основі галузевих об'єднань з різним рівнем централізації керування. Разом з тим галузеві інтереси підприємства найчастіше мають непрямий, опосередкований характер, оскільки зумовлені конкурентною боротьбою з виробниками аналогічної чи взаємозамінної продукції.
Регіональні інтереси підприємства зумовлені його взаємодією із суб'єктами зовнішнього середовища, розміщеними в одному з розглянутим підприємством регіоні. У цьому випадку йдеться про постачальників і покупців продукції підприємства, організації, що представляють ринкову інфраструктуру, чи відділення банків, а також організації регіональної інфраструктури, наприклад, міські чи обласні центри зайнятості.
Функціональні інтереси підприємства розглядаються як його взаємодія із суб'єктами зовнішнього середовища за різними функціональними сферами діяльності. Прикладами такої взаємодії є пошук партнерів по спільній реалізації інвестиційних чи інноваційних проектів, а також звертання підприємства до маркетингових фірм чи фірм рекламних агентств.
Безліч різноманітних інтересів підприємства становлять систему інтересів підприємства, що знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Виходячи із запропонованого розуміння інтересів підприємства, розглянутих підходів до їхньої систематизації, можна сформулювати критерії формування системи інтересів підприємства. За умови їхнього дотримання сформувати систему інтересів підприємства, як елемент менеджменту підприємства. До таких критеріїв відносять:
обмежений характер системи інтересів;
адресність інтересів;
трансформацію інтересів в економічні показники;
внутрішню несуперечність інтересів системи.
Перший критерій формування системи інтересів підприємства зумовлює включення в систему обмеженої кількості інтересів підприємства, що дасть можливість організувати процес спостереження за їхнім дотриманням і вжити заходів по захисту інтересів підприємства. З позиції першого критерію до системи інтересів підприємства входять найбільш значимі для підприємства інтереси, що дозволяє говорити про формування системи пріоритетних інтересів підприємства. Разом з тим система інтересів підприємства повинна бути досить різнобічною за орієнтацією і має враховувати етап життєвого циклу підприємства - етап становлення.
Адресність інтересів розглядається як реалізація об'єктно-орієнтованого підходу в менеджменті, відповідно до якого інтереси підприємства повинні бути сформульовані стосовно конкретних суб'єктів зовнішнього середовища. Критерій адресності інтересів дає змогу забезпечити конкретний характер системи інтересів підприємства.
У тісному зв'язку з критерієм адресності знаходиться наступний критерій формування системи інтересів підприємства - критерій трансформації інтересів в економічні показники. Відповідно до цього критерію, крім якісного адресного формулювання інтереси підприємства повинні бути представлені у вигляді економічних показників. Економічні показники, що дозволяють кількісно представити інтереси підприємства, характеризують, по суті, результати роботи підприємства за умови дотримання тією чи іншою мірою його інтересів. Для одних інтересів може бути використаний один показник, для інших - кілька. При цьому слід зазначити, що для окремих видів інтересів підприємства практично досить важко вибрати економічні показники, за допомогою яких можна було б їх охарактеризувати.
Наприклад, такий інтерес підприємства, як гарна репутація виробленої продукції чи послуг, що надаються, досить важко піддається формалізованому оцінюванню, а якщо все-таки спробувати це зробити, то використовувати таку оцінку в практичній діяльності складно. Кількісну оцінку практично неможливо дати таким інтересам підприємства, що забезпечують загальні умови процесу відтворення. До таких інтересів належать, наприклад, висока кваліфікація управлінського персоналу, одержання кваліфікованих послуг консультантів і фахівців з боку, створення іміджу підприємства і його продукції.
Такі інтереси підприємства, безумовно, впливають на результати його діяльності, на величину прибутку, однак дати кількісну інтерпретацію їм досить важко, тобто результати діяльності підприємства при задоволенні таких інтересів описати за допомогою існуючих чи знову розроблених економічних показників практично неможливо.
Таким чином, дослідження показують, що інтереси підприємства дуже різноманітні, оскільки охоплюють усі аспекти його діяльності.