Баптисти негативно налаштовані до православ’я.

Не знаю, але я б сказав, що то православ’є агресивно дивиться на баптизм. В Черкаському регіоні це особливо відчувається в атеїстичних селищах, т. я. Степанки, Бузуків, Хацьки, Малий Бузуків… Все ж ми тримаємось того принципу, що істину доводити не потрібно, вона сама за себе говорить. Вони ж на томість зводять масові наклепи, байки, принижуючи нас і це для деяких нібито мотивуючий фактор для об’єднання їх же самих.

Не зважаючи на «деякі» розбіжності в служінні між нами та ними, ми намагаємося знайти об’єднуючу нас спільність, це саме в Христі та у поклоніння Йому в Дусі та істині. Звичайно тут не може бути ніякого доктринального альянсу, все ж збереження миру це в нашій владі.

Віра без здорового розуму це релігійний фанатизм… Христос же покликав нас до свободи.

Зрозуміти істину, збагнути Слово Бога, Самого Бога, без Його розуму, мудрості і віри не можливо. Ми ж знаємо, що той хто стверджує, що вірить в те чого зовсім не розуміє, той не знає, що значить вірити, і в наслідок цього не вірить, але просто вигадує.

Часто розмовляючи з православними, ми намагаємося провести паралель, щодо тотожності цілей та духовних бажань в Христі на основі Слова. Одне з питань: «чи ви любите Бога? Якщо так, то де ж ваші плоди віри? Легко сказати люблю тому богові, який не вимагає від тебе жертви, дисципліни, втікання від гріха, який задовольняється на пів відданістю, або мінімальною постійністю… Але наш Бог, Бог живих, а не мертвих, тому такого відношення Він не терпітиме, або ти Йому належиш цілковито, або не маєш Його взагалі, золотої середини тут бути не може.

Слово Павла, яке є основою церковної дисципліни, вчить нас жити в свободі Слова, а не посуватися при будь-якому спалаху амбіційності людини, яка намагається звести нас від Істини.

Ми не проти людських вподобань щодо віри, більше того, хто ми, щоб судити. Але ми не можемо підтримувати те, що не звільняє, а навпаки надіває ярмо рабства, і лишає того в стані смерті без надії ожити, на основі власної віри в не правду, що саме гірше це те, що такі думають, що вільні не помічаючи примарної ілюзії яка чинить з ними, що хоче.

А підтримка чи не підтримка це далеко від агресивності…

Міф – восьмий

У баптистів не має таємниць.

Ми як і інші протестанти маємо духовні символи (заповіді, таємниці), але ми не вкладаємо в них містичної сили. Деякі повинні постійно бути в наявності служіння, для нагадування та покори.

Ми інколи здатні берегти огорожі під час того коли храми зруйновані. Тому, щоб ніколи не впасти у формалізм, кожен повинен пам’ятати, що без внутрішніх переживань та бажань до того, що сьогодні бути кращим ніж вчора, а завтра ніж сьогодні, таїнство не має ніякого впливу та сенсу.

От ми знаємо історію Єрусалимського храму, це також не аби яке таїнство для єврея. Там був даний закон церемоніальний та нравственний, там перебувало Ім’я Самого Бога, був присутній престол Бога на ковчезі, між анголами, було звершено маса приношень, молитов, але для Господа це не має ніякої цінності якщо при цьому всьому не присутнє наше серце.

В часи другої світової війни люди вшивали у свої верхні одежі, 90-тий псалом, і називали це живими мощами. Чому? Вони свято вірили, що це врятує їх життя, але нажаль це була лише релігійна традиційність.

Пригадайте, коли у 70-му році підійшли війська імператора Тита, до Єрусалиму. Все ж на передодні у храм забігли фарисеї, книжники, садукеї, і вони свято вірили, що Бог просто не дозволить знищити місце Свого перебування, але ми знаємо, що Тит обклав все це хмизом і підпалив. Там була така температура, що мраморне каміння просто розсипалося на дрібну щебінку. Якщо порахувати то новий храм не простояв навіть і десяти років. Бог наголошує: « люди зрозумійте пам’ятники не потрібні, імена не потрібні, історія не потрібна», що я маю на увазі ! Потрібно вкладати духовно містичну для нашого сьогодення реальність не в атрибутику завнішньості та пафосу, а саме внутрішні храми які мають свої таємниці, заповіді, символи і це не просто так, це змінює, принаймі тому-що це до вподоби Богові Який приймає це як приємні пахощі.

Задайтеся питанням: «Де ділися перші 7-м церков?» Їх немає. Я не знаю за них, але очевидно на загал, що коли серцевинна вигниває, а зовнішня коробочка лишається з усією послідовною традицією, то це просто сіяюча порожнеча яка вабить, але нічого дати для вічності не може.

І буває дивишся на все це і по неволі розумієш скільки сили, поту, часу, молитов, життів було в це вкладено. А потім читаючи, або проглядаючи засоби масової інформації, чуєш як ще одну церкву віддали, добре якщо під бібліотеку, а то і під бари, ресторани, а інколи навіть і під мусульманські мечеті.

Тому не кажіть, що ми їх не маємо, ми маємо таємниці, але ми в це вкладаємо, перш за все серце,а потім зовнішні аспекти. А при такому розкладі назвати нас фарисеями, або не виконавцями просто смішно.

Міф - дев’ятий