Основні джерела філософії

Походження філософії залишається багато в чому загадковим і сьогодні і існує багато концепцій щодо даної проблематики, що є і сьогодні досить актуальним для сучасної науки як і її сутність. Історично філософія зароджується в результаті збігу певних сприятливих умов:

1. Психологічні передумови. Пов’язані із спробою розуміння. Що відбувається із свідомістю в той час, коли вона трансформується у філософський і якісні особливості цього переходу такі як: здивування, сумнів, спосіб поведінки, рефлексія.

2. Духовні - пов’язані із емпіричними (досвідними) знаннями і міфологія. Звідси філософія походить із двох моделей:

Перша модель - гносеологічна (доісторичного пізнавального досвіду)

Друга модель - міфогенна (яка виходить із традиційної міфології)

Перші філософські міркування про світ і людину, їх походження, нагадують міфології. Це є закономірним, тому що філософія зароджується на тій же основі людського мислення, що і міфологія.

Аристотель стверджував: «…любов до мудрості не виникає миттєво, а виробляється поступово, походження її - тривалий процес, в якому філософія починається раніше, ніж закінчується міфологія»

Ми зустрічаємо вчення про походження богів у грецьких міфотворців - Гомера, Гесіода, умоглядні фантазії індійських Упанішад

Хронологічно процес становлення філософії відбувався в різних країнах по-різному. Свідченням цього є пам’ятки культури, що підтверджують, що філософія започаткувала себе в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Вавілоні, а пізніше в країнах Європи - Греції, Римі.

Перші уявлення про єдине походження і єдину першооснову всіх речей були пов’язані із використанням води в зрошувальному землеробстві . Виникли вони в Єгипті в ІІІ-ІІ ст.. до н.е. Використовуючи воду для зрошення полів і переконуючись на практиці, що без води нічого не виникає, а, навпаки, все вимирає, гине, єгиптяни дійшли висновку, що всі речі виникають із води. Тому саме її єгиптяни поклали в основу всіх речей.

У Вавілоні також. Використовуючи воду рік Тігру і Євфрату - сформували уявлення, що всі речі походять із води, що вода лежить в основі всього сущого. На такому ж приблизно рівні суспільної практики розвивались філософські ідеї в Ст..Індії і Китаї.

Світогляд як духовно практичне засвоєння світу.

Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд? Слід підкреслити, що у визначенні цього поняття немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд – це форма само-усвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система принципів діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу”. Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття “світогляд” – багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. Найбільш узагальненим є таке визначення: світогляд – це форма суспільної свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу. Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно - практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоре-тично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально - політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично. Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. В чому вона полягає? Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони:

1) є своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу;

2) мають однаковий предмет осмислення – відношення “людина – світ”;

3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т.п.;

4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною). Разом з тим, філософія і світогляд – це не тотожні поняття. А саме: 1. Поняття “світогляд” більш широке за обсягом ніж поняття “філософія”. Світогляд включає в себе різноманітні погляди людини на світ – філософські, релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні, естетичні і т.п. 2. Для характеристики світогляду використовуються поняття “загальна картина світу”, “світовідчуття”, “світосприйняття”, “світоуявлення”, “світорозуміння” тощо. Для філософії найважливішими в цьому контексті є “світорозуміння”. 3. Філософія і світогляд різні за своєю структурою. Перша включає в себе онтологію, логіку, теорію пізнання (гносеологію), діалектику, антропологію і т.п. В структуру останнього включаються: (досвід, знання, віра, ціннісні орієнтації, переконання тощо). 4. Філософія представляє собою форму суспільної свідомості, світогляд і науку. Світогляд як система поглядів на світ, як спосіб його духовно-практичного освоєння не є наукою. Світогляд може ґрунтуватися на не наукових засадах. 5. Філософія відображає і обґрунтовує своє осмислення світу своїми методами, принципами, законами, своїм логіко-понятійним апаратом, маючи таку функцію, як логіко-гносеологічна. Світогляд не має такої функції.

Вперше термін світогляд вжив німецький філософ І. Кант який сформулював основні світоглядні питання філософії:

- Що я можу знати?

- Що я маю робити?

- На що я можу сподіватися?

- Що таке людина? У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в світі. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості. Отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення у світі.

Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки: а) він повинен надавати людині не стільки поглиблені знання про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом із оцінкою, відношенням, б) предмет світогляду - відношення "людина - світ ", який постає майже необмеженим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру, надію , життєві мотиви, мету та ін. Через це складовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи. Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків оточення, соціальні зв'язки, світоглядні уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких ситуаціях життя уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень. Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відпові-дальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною і у більш простих та буденних ситуаціях, наприклад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно. Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей чи людей із серйозними психічними відхиленнями від норми.

Типологізація світогляду. - за формою розрізняють світогляд: цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий;

- за ступенем адекватності сприйняття дійсності: реалістичний, фантастичний, викривлений, адекватний дійсності;

- за ставленням до існування вищих сутностей: релігійний, скептичний, агностичний, атеїстичний;

- за способом існування: індивідуальний, груповий, суспільний.

Дуже поширеною є також типізація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світоглядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду.

За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного засвоєння світу, яка покликана: * інтегрувати людину у світ; * надати їй найперших життєвих орієнтирів; * подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.

Світогляд є загальнолюдським явищем, що спонукає людей до практичної дії, до певного способу життя та думки.

Слід розрізняти і рівні світогляду: світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння. Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків оточення, соціальні зв'язки, світоглядні уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких ситуаціях життя уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень. Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною і у більш простих та буденних ситуаціях, наприклад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно. І хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях. Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична формна світогляду. Теорія відрізняється від практики та простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визначені терміни, на засадах певних законів чи їх необхідних внутрішніх зв’язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетичною інтелектуальною діяльністю. Значить, філософствувати - це не просто думати про світоглядні проблеми, а усвідомлювати їх необхідність, їх зв'язки, їх сторони, характеристики та складові, виражені через певну термінологію.

Світогляд – постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія.

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх.

Міф є історично першою формою самосвідо­мості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму.

Для міфологічного світогляду характерним є:

- По-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наяв­ності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду вза­галі.

- По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу.

Формаль­но майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспектив­ний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу.

- По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотво­рення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчле­нованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і кос­мосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчут­тя.Та інакше не могло й бути, бо родове суспіль-ство — це дитинство людства, і цій стадії міг відповіда­ти світогляд у міфо-поетичній формі. Міф є перше повстання поезії про­ти прози життя.

Міф є мудрість у поетичній формі юного людства.

І подібно до того, як доросла людина тужить за дитинством, розумі­ючи, що дещо втрачено разом із ним назавжди, людство, пройшовши цю стадію, сприймає міфопоетичний світогляд як неповторне чудо, що породило духовні цінності недосяжного зразка. І, мабуть, повсякчас бу­дуть ностальгічні спроби відродити міфопоетичну концепцію світу та людини. У кращому випадку це стимулює процес художньої творчості (згадаймо Габріеля Маркеса або Чингіза Айтматова), в гіршому — по­роджуються ідеологічні міфи, що наклали жорстокий відбиток на життя людства у XX столітті.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характер-на для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблема-тики, яка стане специфіч­ною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть про­тиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфоло­гічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменально-му світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо).

У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і висту-пає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих.

Другою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та над­природний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Релі­гію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. Краще всіх, мабуть, про роль почуття в релігії сказав апостол Павло: "Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю, — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий. І коли маю дар пророкувати і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо. І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного . Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припиняться, хоч мови існують, — замовкнуть, хоч існує знання, — та скасується". В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але втому й полягає особливість і привабливість релігійного світогляду, що в ньому ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру. Якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з ро­дом, то для релігії – досягнення єдності з Богом як втіленням свя­тості та абсолютною цінністю. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є кри­терієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії. В цьому полягає позитивне значення релігії, бо чим є життя, коли нема нічого святого і все піддається нігілістичному запереченню, людині нашого століття добре відомо. Але й засилля релігійного світогляду становить певну небезпеку. Слід пам'ятати, що ні релігійний фанатизм, ні поліцейський атеїзм не є альтернативою.

Отже, філософія: 1) це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень; 2) це усвідомлений світогляд; 3) вона повинна прагнути бути аргументованою, внутрішньо стрункою, логічно послідовною. Звідси випливають основні аспекти взаємозв'язку філософії та світогляду: філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою. Як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у такий спосіб - "філософія є теоретичним ядром світогляду" . З іншого боку, можна висловити і прямо протилежне твердження - світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно першою за світогляд. Світогляд в цілому постає дуxовним центром для виникнення та розвитку філософії через те, що філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв'язання.

КЛАСИФІКАЦІЯ СВІТОГЛЯДУ

За носієм	За рівнем світобачення та усвідомлення	За історичними епохами	За морально - ціннісними орієнтирами
індивідуальний	усвідомлений	архаїчний	егоїстичний
колективний	неусвідомлений	античний	альтруїстський
груповий	частково усвідомлений	середньовічний	гуманістичний
національний	буденний	ренесансний	антигуманний
регіональний та ін.	сформований на засадах наукових знань	світовий ХХ ст	цинічний
	філософський та ін.		шовіністичний