4.Джерела державного права в зарубіжних країнах.

Джерелами конституційного права в зарубіжних країнах є нормативні акти, які містять норми, що регулюють конституційно-правові відносини. Головним джерелом даній від ¬ раслі права в переважній більшості країн (виняток становлять деякі мусульманські держави) служить конституція - основ ¬ ної закон. До інших джерел відносяться:

1) закони - конституційні (вносять зміни до конституції чи доповнюють її), органічні (приймаються в ускладненому порядку і зазвичай регулюють який-небудь інститут конституційного права в цілому), звичайні (регулюють окремі питання, наприклад закон про вибори президента), надзвичайні (згідно самої конституції, ці закони можуть відступати від її положень, але приймаються тільки на короткий термін, звичайно на кілька місяців, хоча і з правом парла ¬ та продовжити цей термін);

2) внутрішньодержавні публічно-правові договори (напри ¬ заходів, національний пакт 1943 р. в Лівані про розподіл вищих дер ¬ жавних посад між прихильниками різних релігій, угода про поділ Чехо-Словаччині з 1 січня 1993 р. на Чехію і Слова ¬ кию, Конституційна угода між президентом і парламентом України 1995 р.. Конституційний договір 1996 р. між Молдовою та самопроголошеною Придністровською республікою про те, що останнім ¬ няя залишається республікою у складі Молдови);

3) регламенти парламентів та їх палат, встановлюють внут ¬ ню організацію і процедуру роботи парламентів. Вони приймаються або у формі постанов кожної палати для себе і не вимагають одоб ¬ рювання другої палати (Німеччина), або у формі закону при однопалатному парламенті (Китай);

4) акти глави держави і виконавчої влади (укази мо ¬ нарха, декрети президентів, постанови уряду, акти міні ¬ стров, деяких відомств, наприклад постанови центральної виборчі ¬ рательной комісії про порядок складання списків виборців). Осо ¬ бая роль серед актів виконавчої влади належить актам, маю ¬ щим силу закону (вони видаються на основі розглянутого нижче справі ¬ гірованія повноважень парламентом (як, наприклад, у Великобрита ¬ му), або на основі належить за конституціями уряду регламентарной влади (Італія ), або відповідно до виняткові ¬ ми повноваженнями президента (Франція);

5) акти. органів конституційного контролю (конституційних судів, конституційних рад та ін), які дають офіційні тол ¬ кована конституції, визнають ті чи інші закони відповідними або не відповідають конституції;

6) судові прецеденти (особливо в англосаксонському праві) - ре ¬ шення судів вищих інстанцій, що публікуються ними і стають ос ¬ новою для прийняття іншими судами аналогічних рішень по подібних справах. У деяких країнах судові прецеденти не визнаються джерелом ¬ никами права, тобто, по суті, не є прецедентами. У Франції Цивільний кодекс забороняє судам формулювати норми права, але вони роблять це, особливо в галузі адміністративного права; такі норми створює і конституційну раду, зокрема з питання про пра ¬ вах особистості;

7) конституційний звичай - що склалося в практиці едінооб ¬ різної діяльності органів держави правило, має усний ха ¬ рактер, що спирається на консенсус (згода) учасників відносин і не користується судовим захистом у разі його порушення. Звичаї особливо поширені в діяльності парламенту і уряду Великобританії, Новій Зеландії, де немає писаних конституцій;

8) релігійні джерела, особливо у монархічних державах з феодальними і родовими пережитками, зокрема з питання про пре ¬ столонаследіі. У поодиноких мусульманських країнах конституцію замінює Коран - священна книга, що містить, за переказами, записи про ¬ поведемо пророка Мухаммеда, в інших же Коран вважається актом, стоячи ¬ щим вища за конституцію;

9) правова доктрина (рідко і лише в окремих країнах суди засновують свої рішення з конституційних питань не тільки на правових актах, але і на працях видатних юристів, фахівців з конституційного права);

10) міжнародно-правові акти, наприклад Європейська конвенції ¬ ція про права людини 1950 р.. Договір ФРН і НДР про процедуру об '¬ єднання Німеччини та проведенні виборів до парламенту 1990 р., Маа ¬ стріхтскій договір 1992 р. про Європейський союз, який передбачає поряд з національним громадянством єдине європейське громадянство в державах-членах. У деяких конституціях містяться посилання на найважливіші міжнародні акти, наприклад на Загальну декла ¬ цію прав людини 1948 р., прийняту ООН, Міжнародні пакти про економічні, соціальні та культурні права і про громадянські і політичні права, прийняті в 1966 р. і вступили в силу після необхідного числа ратифікацій в 1976 р. (далі - Міжнародні пакти про права людини).

На локальному рівні - в суб'єктах федерації, автономних утворення ¬ ваніях - діють свої джерела конституційного права (напри ¬ заходів, конституції штатів у США, конституція Занзібару в Танзанії, конституція Автономної Республіки Крим на Україну). У містах не ¬ рідко є свої міські статути, хартії міст, що регулюють місцеве самоврядування.

У багатьох країнах, що розвиваються актами, що регулюють принци ¬ пиальной питання (наприклад, реорганізацію федерації в Нігерії, ви ¬ сування форми правління в Ефіопії), були акти військових і революційних ¬ онних рад - тимчасових органів влади, що створювалися після оче ¬ редньо військового перевороту (декрети , прокламації і т.д.). Іноді важ ¬ нейшее конституційне (і навіть надконституційною) значення мали національні хартії (Алжир), революційні хартії (Мадагаскар), акти правлячих (єдиних) партій (Конго, Заїр та ін.)