5. Економічне зростання: зміст, типи, чинники

Довгострокове економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави.

Економічне зростання визначається з двох позицій:

1. як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів ви­користовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання;

2. як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.

Розрізняють три типи економічного зростання:

• екстенсивний, який здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів;

• інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва;

• змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи.

Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вва­жати змішаним. Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

1. абсолютного приросту реального обсягу виробництва;

2) темпу приросту.

Під чинниками економічного зростання в економіці розуміються ті явища і процеси, які визначають можливості збільшення реального обсягу виробництва, підвищення ефективності і якості зростання.

За способом впливу на економічне зростання розрізняють прямі і непрямі чинники.

Прямими називаються ті, які безпосередньо визначають фізичну здатність до економічного зростання.

Непрямі чинники впливають на можливість перетворення цієї можливості в дійсність. Вони можуть сприяти реалізації потенціалу, закладеного в прямих чинниках, або обмежувати його.

До прямих відносяться п'ять основних чинників, що безпосередньо визначають динаміку сукупного виробництва :

– збільшення чисельності і підвищення якості трудових ресурсів;

– зростання об'єму і поліпшення якісного складу основного капіталу;

– вдосконалення технології і організації виробництва;

– підвищення кількості і якості природних ресурсів, що залучаються до господарського обороту;

– зростання підприємницьких здібностей в товаристві.

Непрямими чинниками є:

–зниження міри монополізації ринків;

–зменшення цін на виробничі ресурси;

–зниження податків на прибуток;

–розширення можливості отримання кредитів;

–зростання споживчих і державних витрат;

–підвищення конкурентоспроможності продукції країни на світовому ринку.

Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на три групи:

1. чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

2. чинники пропозиції, що є визначальними в більшості мо­делей і мають складну структуру, яка включає: природні ресур­си у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капі­талу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний рі­вень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення; орга­нізаційні чинники тощо;

3. чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу на­ціонального продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

Джерелами економічного зростання є:

• економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;

• зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.

14