ф

Проблеми визначення правової природи комерційної таємниці в сфері охорони здоров’я

Оксана Кашинцева,

старший науковий співробітник НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, кандидат юридичних наук

Проблема розмежування інформа­ційних правовідносин і правовідносин інтелектуальної власності в сфері медицини наразі немає єдиного науко­вого вирішення. Відсутність спільного бачення правової охорони комерційної таємниці загалом, призводить до не­визначеності правового режиму такої інформації на рівні галузевому.

Сучасний ринок медичних послуг засновано як на новітніх методиках і способах лікування (використанні генної інженерії, біотехнологій, уні­кальних розробок у сфері репродук­тивної медицини, методик викори­стання надможливостей людського ор­ганізму (метод В. Броникова [1])), так і на усталених, випробуваних тисячо­літтями знаннях певних медичних шкіл [2].

Інформація, досвід, знання, навич­ки, що акумулюються в зазначених сферах, втілені у відповідних об’єктах інтелектуальної власності (винаходах, промислових зразках, ноу-хау, об’єк­тах авторського права) спонукають суб’єктів ринку медичних послуг до активних дій, спрямованих на захист свого інтелектуального капіталу. Мо­нополія на медичне знання забезпечує відповідному суб’єктові значні перева­ги в конкурентній боротьбі. Традицій­на та народна медицина широко вико­ристовують для захисту комерційних інтересів інструментарій права інте­лектуальної власності, все частіше вдаючись до додаткових можливостей Інституту комерційної таємниці. Не-

розкриття інформації перед суспіль­ством, її довічне монопольне викори­стання є найвищою цінністю на ринку медичних послуг.

Серед європейських країн Україна не є поодинокою щодо проблем форму­вання національної доктрини правової охорони комерційної таємниці в сфері медицини. Попри те, що європейські країни мають давні усталені традиції охорони комерційної таємниці, їхнє законодавство не є уніфікованим ні на рівні національному, ні на рівні зако­нодавства Європейського Союзу (ЄС). Комерційна таємниця охороняється, як у режимі об’єкта інтелектуальної власності, так і в режимі об’єкта ін­формаційних відносин [3].

Аналогічні поневіряння комерційної таємниці між інститутом права інте­лектуальної власності й інформаційним ^правом простежуємо і в українському законодавстві. У підтвердження за­значеного звернімося до Наказу Міні­стерства охорони здоров’я України «Про затвердження типових положень про відділ науково-медичної інформації та патентно-ліцензійну службу науко­во-дослідного інституту вищих медич­них закладів освіти МОЗ України» № 88 від 16.04.1999 року [4], уже назва якого та зміст положень дають підстави дійти висновку про відсутність розумін­ня необхідності розмежування зазначе­них інститутів права на рівні державної інформаційної політики.

Вважаємо за необхідне звернути увагу як юридичної, так і медичної

Теорія і практика інтелектуальної власності - 4/2012

41