2. Основні історичні форми світогляду та їх специфіка: міфологічний, релігійний, філософський.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні типи: міфологічний, релігійний, філософський.

Міф – рання форма духовної культури людства, яка поєднувала в собі зародки знань про природу, релігійні вірування, політичні, економічні і філософські погляди, різні види мистецтв. Людство в формі міфів намагалось дати відповідь на питання про виникнення і влаштування світу, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей.

Міфологічній формі притаманні:

1. Синкретизм – немає чітких відмінностей між матеріальним і духовним явищами.

2. Антропоморфізм – ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Це олюднення природи є наслідком того, що не було розмежування буття на суб’єкт та об’єкт.

3. Політеїзм (багатобожжя) – кожне природне явище має свою причину – це Бог. Богам притаманні людські риси, пороки, але вони безсмертні.

В період панування міфологічного мислення ще не виникала потреба в отриманні спеціальних знань.

Міфологія грала велику роль в житті людей на ранніх стадіях їх розвитку. Міфи затверджували прийняту у даному суспільстві систему цінностей, підтримували норми поведінки, зумовлювали цілісність роду як соціальної спільноти ( якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання, за тогочасними переконаннями, випадало не обов’язково йому, а будь-кому з роду).

Релігія – більш пізня і зріла форма світогляду, в ній освоєння світу відбувається через його подвоєння на потусторонній (божественний) і на посюсторонній (світ земний, природний). В релігійній свідомості чітко розділяється суб’єкт і об’єкт, а отже долається характерна для міфу неподільність людини і природи. Ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. У релігії виникає зовсім інший світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об’єкти надприродного світу треба вірити (міфологічні персонажі живуть у реальному світі). Віра у релігії виступає головним способом осягнення буття.

Об’єднує міф та релігію: чуттєвість.

Принциповою відмінністю релігії від міфології є те, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв’язку з цим змінилися способи контролю та впливу на особистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії – віра і мораль.

Якщо для міфу головним є обґрунтування зв’язку індивіда з родом, то для релігії – досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Основою релігійного світогляду є віра в одного всевладного Бога (творця земного світу, який постійно контролює цей світ). Віра – засіб існування релігійної свідомості, особливий психологічний настрій і переживання, які характеризують внутрішній стан людини. Зовнішньою формою проявлення віри є культ, тобто система традицій, ритуалів, догматів.

Виникнення релігії – величезний поступ в історії людства. Вона морально зрівняла всіх людей: нікому не дозволено порушувати заповіді Бога – ні царю, ні рабу, ні чоловікові, ні жінці, ні здоровому, ні каліці. Всі люди рівноцінні та рівноправні.

Догмати (основополагаючі поняття, які розкривають суть релігії):

1. Креаціонізм – Бог створив світ з нічого по своїй добрій волі. Ми пізнаємо тільки світ, створений, а не божий (можливості людини обмежені через гріхи).

2. Провіденціалізм – все в створеному Богом світі початково визначено Богом (чому бути, того не минути).

3. Принцип про неминучість гибелі створеного світу.

4. Антропологізм – підносить людину як вище створіння Бога.

З розвитком людського суспільства, встановленням окремих законів, вдосконаленням пізнавального апарату з’явилась можливість нових форм освоєння світоглядних проблем. Ця форма носить не тільки практичний, але й теоретичний характер. Філософія зародилась як намагання вирішення основних світоглядних проблем засобами розуму, тобто мислення. Філософія унаслідувала від міфології та релігії їх світоглядний характер, тобто всю сукупність питань про походження світу в цілому, його будові, походження людини і його положення у світі і т. ін. Однак вирішення світоглядних проблем в філософії проходить під іншим кутом зору, а саме з позицій раціональної оцінки, з позицій розуму.

Характерні ознаки: універсалізм, субстанціоналізм, сумніви.

Універсалізм – на відміну від конкретних наук, ф. пояснюючи світ, виходить за межі дослідних знань, використовуючи при цьому абстрактне мислення. Щоб пізнати сутність слід знати закони.

Субстанція – те, що лежить в основі, гранична основа, яка дозволяє зводити чуттєву різноманітність речей і мінливість їх властивостей до чогось постійного, відносно стійкого, самостійно існуючого. Для релігійної ф-ї субстанція – бог, для об’єктивного ідеалізму – світовий розум(у Платона – світ ідей, Лейбніц – манади, Шопергауер – світова воля), для матеріалістів – матерія, яка рухається у просторі і часі.

Сумніви – психологічний корінь зародження ф-ї, коли люди почали бачити протиріччя між старими і новими знаннями. Це специфіка філософії, проявляється в особливому стилі мислення, яке знаходить своє вираження в сумнівах з приводу встановлених законів, поглядів, традицій. Людина може вибрати ідеальний варіант тільки за допомогою сумнівів Скептицизм - ф. напрям – сумніви.