Українська гетьманська держава п. Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.).

29 квітня 1918 р., на з’їзді вільних хліборобів П. Скоропадського було проголошено гетьманом.

Гетьман розпустив УЦР і проголосив замість УНР Українську Державу, де гетьман мав усю повноту влади.

Скоропадський активно взявся вирішувати економічно-фінансові проблеми, створювати українську армію, відновив козацтво як стан, створив досвідчений управлінський апарат, ліквідовувалися органі місцевого самоврядування, були заборонені ряд партій соціалістичного спрямування, будь-які збори, з’їзди, демонстрації, страйки. Але уряд Скоропадського спрямував свою політику на відновлення дореволюційних порядків (повертали землю поміщикам, встановили12-годинний робочий день тощо). Більшість державних діячів та верхівка суспільства були проросійськи налаштовані, сам гетьман проголосив майбутню федерацію з небільшовицькою Росією.

В культурній сфері: проводилася українізація освітніх закладів, відкривалися нові українські університети, гімназії, Академія Наук, Національна галерея мистецтв.

Гетьман підтримував дипломатичні стосунки з Німеччиною, Австрією, Туреччиною, Болгарією, вислав дипломатичні місії до різних країн, встановив стосунки з Доном, Кубанню, Кримом, Радянською Росією.

Основні причини падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві та формування організаційної опозиції.

Директорія унр (14 грудня 1918 р. – листопад 1920 р.).

14 грудня Скоропадський зрікся влади. 19 грудня 1918 р. Директорія зайняла Київ, було відновлено УНР. До неї входили В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андріївський, О. Макаренко.

Політичний курс Директорії: встановити в Україні національний варіант радянської влади; передати владу на місцях трудовим радам селян, робітників, інтелігенції; передати законодавчу владу в УНР Конгресу трудового народу (23-28 січня 1919 р) - вищий тимчасовий законодавчий орган УНР з представників селян, робітників та трудової інтелігенції (були і представники ЗУНР – 36 представників з 400), що виконував функції передпарламенту об’єднаної України.

Але Директорія знову зволікала з проведенням соціальних перетворень, головне, в аграрній сфері, і втрачала підтримку, хоча спочатку була підтримувана широкими верствами населення. Соціально-економічні реформи: ліквідація приватної власності; вживання заходів по відновленню промисловості; введення робочого контролю на підприємствах, відновлення 8-годинного робочого дня; вживання заходів з надання допомоги безробітним; конфіскація поміщицьких земель, земельні наділи до 15 дес. не конфісковувалися, лишалося без змін дрібне селянське землеволодіння, термін та порядок розподілу землі не визначався.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти (Англія, Франція), з листопада 1918 р. вела переговори з Польщею, з Радянською Росією.

Приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування чисельної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика, відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям, протистояння політичних лідерів, катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утворити незалежну УНР.