4. Структуралізм і постструктуралізм

Раціоналістична методологія до кінця ХІХст. Спиралася головним чином на сферу природничо - наукового пізнання, маючи справу в основному з речово-предметною реальністю природи і тому набираючи здебільшого форми сцієнтизму (наука). Але широке проникнення позитивістських підходів на початку ХХ ст. до мовознавчо - лінгвістичної тематики відкрило шлях раціоналістично - сцієнтистській епістемології до гуманітарного знання, пов'язаного з духовними феноменами. Результатом подібної раціоналістичної інвазії в гуманітарну сферу й було виникнення у 20-30-ті роки ХХ ст. так званого структуралізму. "Задум структуралістів був пов'язаний зі зміною курсу дослідницької думки: не суб'єкт і його здатність до свободи, самовизначуваності, самотрансценденції і творчості, а безоособові структури, глибоко підсвідомі всеузагальнюючі опинились у центрі уваги. Ці мислителі поставили за мету зробити "науковим" гуманітарне знання. "Основна ідея філософського структуралізму - не "буття", а "відношення", не суб'єкт, а структура. Люди розглядаються чимось на кшталт шахових фігур, гральних карт, лінгвістичних, математичних або геометричних одиниць: вони вже не існують поза встановленими відношеннями, а лише специфікують тип поведінки. Замість суб'єктів ми отримуємо форми, а не субстанції".

Структура тут є сукупністю відношень між елементами цілого, що зберігають свою стійкість у межах різного роду перетворень і змін. В історії структуралізму вирізняють три етапи:

І - 20-50-ті роки - становлення методу структурного аналізу в галузі психології, літературознавства й мовознавства. Особливо активно йшов цей процес у структурній лінгвістиці з характерним прагненням виразити структуру мови незалежно від її розвитку і від зовнішніх умов її функціонування.

ІІ - 50-60-ті роки - характеризується поширенням методів структурної лінгвістики на різноманітні сфери культури.

ІІІ - кінець 60-х років відбувається поворот від "класичного" структуралізму до "некласичного", або постструктуралізму, який повертає до аналізу того, що лежить "за межами" структур, що є "виворотом" (сподом) структур.

Постструктуралізм спрямовує свою критичну енергію на боротьбу проти жорсткого догматичного центризму метафізики, протиставляючи її уявленням про буття як присутність, повноту, єдність, сенс тощо ідею множинності й відмінності. Але реально це можна зробити, лише руйнуючи міждисциплінарні перегородки й заборони.

5. Герменевтика

Фрідріх Д.Е. Шлейєрмахер (1768-1834 рр.) герменевтику розглядає як вчення про мистецтво, або техніку розуміння, що досліджує умови, за яких можливе взаємне розуміння людьми одне одного в їхніх життєвих проявах.

Вільгельм Дільтей (1833-1911 рр.) на противагу природничим наукам висуває самобутнє систематичне й методичне обґрунтування наук про дух.

Х.-Г. Гадамер та Рікер – герменевтика – займається умовами розуміння. У сучасній версії вона звертається не лише до аналізу письмових джерел і творів мистецтва, а й до всіх форм прояву індивідуальної і соціальної активності.