109. Визначіть основне призначення юнсітрал та основні конвенції, розроблені цією комісією.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі - ЮНСІТРАЛ - допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, створений в 1966 з метою сприяння розвитку права міжнародної торгівлі. Засновуючи Комісію, Генеральна Асамблея визнала, що розбіжності, що виникають в результаті застосування законів різних держав у питаннях міжнародної торгівлі є одним з перешкод торговельними потоками. Комісія в зв'язку з цим розглядалася як інструмент, за допомогою якого ООН могла б відігравати більш активну роль у скороченні або усунення перешкод у сфері міжнародної торгівлі. Генеральна Асамблея надала Комісії загальний мандат, доручивши їй сприяти прогресивному узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі. З тих пір Комісія стала основним юридичним органом системи ООН в галузі права міжнародної торгівлі. Комісією підготовлені і прийняті наступні документи: Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів прийнята ООН в 1974. Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ - схвалений ООН в 1976 Конвенція про морського перевезення вантажі Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980. Конвенція про міжнародні переказні векселі та міжнародних прості векселі – 1988. Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитових перекладах (1992 рік) Типовий закон ЮНСІТРАЛ про транскордонної неспроможності (1997 рік) Типовий закон ЮНСІТРАЛ про електронну торгівлю (1996 рік) Типовий закон ЮНСІТРАЛ про електронні підписи (2001 рік) інші документи [ред] Основна діяльність ЮНСІТРАЛ розробляє сучасні, справедливі і узгоджені правила для комерційних угод. Робота, проведена ЮНСІТРАЛ - галузі, в яких працювала або працює Комісія, і основні результати цієї роботи перераховані нижче. Міжнародний арбітраж і погоджувальна процедура; Міжнародна купівля-продаж товарів; Забезпечувальні інтереси; Неспроможність; Міжнародні платежі; Міжнародні перевезення вантажів; Електронна торгівля; Закупівлі та розвиток інфраструктури.

110. Визначіть умови застосування Віденської конвенції (1980р.).

Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 Дата підписання: 11.04.1980 Дата приєднання: 23.08.1989 Дата набуття чинності для України: 01.02.1991 Ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах: a) коли ці держави є Договірними державами; або b) коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави. 2. Та обставина, що комерційні підприємства сторін розміщені в різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з ділових відносин або обміну інформацією між сторонами, що мали місце до чи в момент його укладення. 3. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні цивільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовності Конвенції. Ця Конвенція не застосовується до продажу: a) товарів, придбаних для особистого, сімейного чи домашнього використання, крім випадків, коли продавець у будь-який час до чи в момент укладення договору не знав і не міг знати, що товари придбані для такого використання; b) з аукціону; c) у порядку виконавчого провадження чи іншим чином згідно із законом; d) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей; e) суден водного й повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці; f) електроенергії. Договори на поставку товарів, які потребують подальшого виготовлення або виробництва, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, що замовляє товар, не бере на себе зобов'язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів. Ця Конвенція не застосовується до договорів, у яких зафіксовано, що зобов'язання сторони, яка поставляє товари, полягають переважно у виконанні роботи або в наданні інших послуг. Ця Конвенція регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. Зокрема, оскільки інше безпосередньо не передбачено Конвенцією, вона не стосується: a) дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю; b) наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар. Ця Конвенція не застосовується щодо відповідальності продавця за завдану товаром шкоду здоров'ю особи або заподіяну смерть. При тлумаченні цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однакового її застосування й додержання сумлінності в міжнародній торгівлі. 2. Питання, що стосуються предмета регулювання цієї Конвенції, які безпосередньо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно із загальними принципами, на яких вона грунтується, за умови відсутності таких принципів - згідно з правом, застосованим відповідно до норм міжнародного приватного права.

111.Визначіть суб'єктів - учасників правовідносин за договором міжнародного факторингу (як вони називаються, основні їх права і обов'язки). Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава, 28 травня 1988. Дата приєднання України: 11.01.2006 Дата набрання чинності для України: 01.07.2007 Конвенція регулює договори факторингу і відступлення права грошової вимоги, зазначені в цьому розділі. 2. Для цілей цієї Конвенції "договір факторингу" означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого: (a) постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання; (b) фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій: - фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів; - ведення обліку щодо дебіторської заборгованості; - пред'явлення до сплати грошових вимог; - захист від несплат боржників; (с) боржники повинні бути повідомлені про відступлення права грошової вимоги. Відступлення права грошової вимоги постачальником фактору є дійсним, незважаючи на будь-яку угоду між постачальником і боржником, яка забороняє таке відступлення. Проте таке відступлення не є чинним стосовно боржника, якщо під час укладення договору купівлі-продажу товарів він здійснював господарську діяльність на території Договірної держави. Договір факторингу може правомірно передбачати у відносинах між його сторонами, за наявності нового акта відступлення або без нього, відступлення всіх або будь-яких прав постачальника, що випливають із договору купівлі-продажу товарів, включаючи вигоду від будь-якого положення договору купівлі-продажу товарів, яке зберігає за постачальником його право власності на товар або передбачає право кредитора вступати у володіння власністю, запропонованою як гарантія. Боржник зобов'язаний сплатити фактору, в тому і лише в тому випадку, якщо боржник не знає про переважне право іншої особи на платіж і якщо письмове повідомлення про відступлення права вимоги: (a) надане боржнику постачальником або фактором під керівництвом постачальника; (b) обґрунтовано визначає дебіторську заборгованість, яка була передана, і фактор, якому або на рахунок якого боржник зобов'язаний здійснити платіж; та (с) стосується права грошової вимоги, яке випливає з договору купівлі-продажу товарів, укладеного під час або до того, як зроблено повідомлення. При висуненні фактором боржнику вимоги про сплату грошової заборгованості, що випливає з договору купівлі-продажу товарів, боржник може використовувати у відносинах з фактором усі засоби захисту, які випливають з такого договору, і якими він міг би скористатися у випадку, якби таку вимогу висунув постачальник. Боржник може також заявляти фактору про право на залік стосовно вимог до постачальника, на чию користь виникла дебіторська заборгованість, і яку боржник може задовольнити на момент отримання ним письмового повідомлення про відступлення права вимоги. Боржник, який має право вимагати від постачальника суму, сплачену фактору стосовно відступлення права вимоги, має проте право вимагати повернення цієї суми від фактора настільки, наскільки: (a) фактор не виконав своє зобов'язання здійснити постачальнику платіж, пов'язаний із відступленням права вимоги; або (b) фактор здійснив такий платіж тоді, коли він знав про невиконання або неналежне виконання, або прострочення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо товарів, яких стосуються платежі боржника.