Способи захисту цивільних прав, які застосовуються судом

1. визнання права;

2. визнання правочину недійсним;

3. припинення дії, що порушує право;

4. відновлення становища, яке існувало до порушення;

5. примусове виконання обов'язку у натурі;

6. зміна правовідношення;

7. припинення правовідношення;

8. відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9. відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

10. визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Перелік цих способів не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Поняття цивільного процесуального права.

Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України.

Ознаками самостійності галузі права є її предмет і метод.

Предметом цивільного процесуального права є процесуальні дії і пов’язані з ними процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, які виникають при здійсненні правосуддя по цивільним справам, тобто, цивільний процес.

До предмету цивільного процесуального права не входять відносини, які виникають при захисті цивільних справ несудовими органами, такими як третейські суди, комісії по трудових спорах, органи опіки та піклування та ін.

Метод цивільного процесуального права – це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів.

Метод обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і її зв'язком з галузями матеріального права.

За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним. Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус.

Зобов'язання – це обов'язок конкретної активної поведінки;

Стаття 60. Обов'язки доказування і подання доказів

1. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків.

заборона – це заборона виконання певних дій і бездіяльності, заборона суперечок між судами про підсудність;

Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками

1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

примус – це вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права.

Стаття 92. Попередження і видалення із залу судового засідання

1. До учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із залу судового засідання.

Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, ухвалює рішення, яке має обов'язковий характер.

Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК України. Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій (ст.11 ЦПК, ст. 27 ЦПК).

Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками

1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, котрі не відносяться до осіб, які беруть участі у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином

Як самостійна галузь цивільне процесуальне право України характеризується певною системою.

Система цивільного процесуального права – це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання.

Цивільне процесуальне право виступає складовою системи права України, воно тісно пов'язане з іншими його галузями, які взаємодіють між собою і без якого нормальне функціонування її неможливе. Визначальним для цивільного процесуального права є встановлення конституційним правом основ організації і принципів здійснення правосуддя в нашій країні, а також підґрунтя правового становища громадян, в тому числі у взаємовідносинах із судом (розділи II, VIII Конституції України). Цивільне процесуальне право розвиває ці положення стосовно цивільного судочинства.

Зв'язок цивільного процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим й іншими галузями матеріального права визначається необхідністю примусової реалізації норм матеріального права органами правосуддя. Цивільне процесуальне право виступає формою, що забезпечує життя норм матеріального права, захист і примусову їх реалізацію.

Інший зв'язок існує між цивільним процесуальним і кримінальним процесуальним правом, господарським, адміністративним процесом. Як одне, так і друге право регулює суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення правосуддя, побудоване на одних і тих же принципах, має одну конституційну основу. Цивільні і кримінальні справи розглядає один і той же суд вибраними чи призначеними суддями незалежно, гласно, національною мовою судочинства із забезпеченням права на захист тощо. Цивільне процесуальне право і кримінальне процесуальне право мають рівнозначні інститути в доказовій діяльності і стадії судочинства, суб’єктів. Поряд з цим цивільне процесуальне право і кримінальне процесуальне право відрізняються між собою предметом правового регулюванню і методами державного примусу, що їх застосовує суд до порушників норм цивільного і кримінального права.