2. Сутність та класифікація факторів виробництва підприємства

Види факторів виробництва зумовлені різноманітністю виробничої діяльності людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори виробництва сільськогосподарського призначення, або такі, що належать до промисловості, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці[50]. Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (матеріально-речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці.[21]

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості - суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в сукупному вигляді - це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва - однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особливого).

Матеріально-речові фактори поділяються на засобі виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об'єднуються поняттям “земля”. Особисті фактори визначається поняттям «праця»[41].

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст Уільям Петті ще у XVII столітті підкреслював, що земля - мати багатства. Поняття “земля” як фактор виробництва має широкий зміст: вона є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля - це й основний засіб праці, і предмет праці.

Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничій досвід тих, хто зайнятий у виробництві. Відомо, що з розвитком суспільного виробництва вдосконалюються і істотно змінюються засоби виробництва, виникає автоматизоване і роботизовано виробництво, нетрудомістські технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а де в чому і зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу, вдосконалюються, відповідно виникає потреба у віщій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв'язує дедалі складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, зростає екологічна складність виробництва внаслідок зростання промислового навантаження на природу, порушення стійких зв'язків в екологічному середовищі, зростання потенційно негативного впливу виробництва на природу. По-п'яте, зростає частка ризикових виробництв (атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження [36].

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді коли його власниками одержуються доходи від користування та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу - засоби та предмети праці - перебуває у процесі постійних змін.

Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ[30].

Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Вони є своєрідним продовженням людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.

Функція виробництва як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу[39].

Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи.

Пасивною частиною засобів праці, значення якої від цього не зменшується, є засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв'язку інформації та інші комунікаційні системи[31].

Друга частина засобів виробництва - предмет праці - це річ (природна чи вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт.

Ресурси факторів виробництва, які необхідно витратити для виробництва товару[60]:

– праця – фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату;

– технологія – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності;

– земля – все, що дала природа у розпорядження людині для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

– капітал – накопичений запас засобів у виробничій, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Кожний із факторів виробництва має ціну.

За походженням фактори виробництва поділяються[23]:

– основні - ті, що дістались країні від природи або стали результатом довготривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги);

– розвинуті - ті, які країна набула в результаті інтенсивних пошуків и капіталовкладень (сучасні технології, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура)[42].

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються:

– загальні - ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення різної продукції;

– спеціальні - ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній галузі бо для створення однієї або для дуже вузької групи продукції.

За мобільністю фактори виробництва поділяються:

– специфічні - ті, які характерні тільки для даної галузі і які не в змозі переміщуватися між галузями;

– мобільні - ті, які вільно переміщуються між галузями.

В простішому уявленні сукупність факторів виробництва зводять до трьох основних: “землі”, “праці” та “капіталу”. Четвертим фактором виробництва ряд авторів книг по економіці називають “підприємництво”. Але і розширення кількості факторів виробництва з трьох до чотирьох не вичерпує їх можливий перелік[46].

Сам фактор “підприємництво” не володіє на відміну від праці і капіталу загально прийнятими кількісними вимірювачами. Він розглядається як “здатність до підприємництва”. Ця риса людини дістає своє матеріальне втілення у кінцевих результатах виробництва - у доході, який отримує підприємець. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. Щоб справа процвітала, хтось має ризикувати: знаходити джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво, приймати інші рішення. Всі ці здібності й охоплюються поняттям “підприємництво”[23].

Ще один значний фактор виробництва - науково-технічний рівень виробництва. За своєю економічною суттєвістю науково-технічний рівень виражає ступінь технічної та технологічної досконалості виробництва. Високий науково-технічній рівень виробництва призводить до підвищення віддачі трудового фактора і капіталу, тобто проявляється через інші фактори. Одночасно науково-технічний рівень виробництва представляє і самостійно діючий фактор. Сприяння збільшенню технічного рівня і якості продукції, яку виробляють. Техніко-технологічний процес дозволяє збільшити попит на неї, а це призводить до зростання цін і об'єму продажу, вартості продукту виробництва, який реалізовується. Отже, науковий, технічний, технологічний прогрес, підвищуючи технологічний рівень виробництва, утворює ще один значний фактор виробництва[46].

Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передає їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва - це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних відносин, а у способі поєднання - конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил.

У характері відбивається соціально-економічне, а у способі - організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Першому відповідають економічні відносини (виробництво, розподіл, обмін, споживання), в основі яких знаходяться відносини власності або майнові; другому - організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил [42].

Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі[25]:

– забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;

– формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;

– забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;

– досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;

– пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничій процес;

– створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання фактора виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.