2. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків і профзахворювань на виробництві

Подію, яка викликала травму, називають нещасним випадком.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначає, що нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівників небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов’язків і внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Нещасні випадки класифікують таким чином:

Рис. 1. Класифікація нещасних випадків Нещасні випадки також класифікуються за видами:

• Без втрати працездатності;

• З тимчасовою втратою працездатності;

• Зі стійкою втратою професійної працездатності;

• Групові;

• Зі смертельним наслідком.

Слід ознайомитися з порядком розслідування й обліку нещасних випадків, професійних отруєнь і професійних захворювань на виробництві.

Згідно з Положенням «Про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах та організаціях» (нова редакція) від 21 серпня 2001 р розлідуванню підлягають травми, в тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та інші, що призвели до втрати працівником працездатності на один день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше як на один день, а також випадки смерті на підприємстві.

За результатами розслідування складається акт за формою Н-І (див. Додаток 1 Положення) і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

• перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням керівництва в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

• приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

• проїзду на роботу на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його;

• використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;

• провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий;

• ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

• надання підприємствам шефської допомоги;

• перебування на транспортному засобі або на його стоянці, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов’язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;

• прямування працівника до об’єкта обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням власника.

Про кожен нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосередньому керівнику робіт чи іншій посадовій особі та вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Керівник (посадова особа) у свою чергу зобов’язаний:

• терміново організувати медичну допомогу потерпілому, в разі необхідності доставити його до лікувально-прфілактичного закладу.

• повідомити про те, що сталося, вищому керівництву. Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства — повідомити власникові цього підприємства, в разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, — місцевим органам пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) — санепідстанції;

• зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.

Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого від нещасного випадку без направлення підприємства повинен протягом доби повідомити керівництву підприємства, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) — також санепідстанції.

Власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції.

На підприємствах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом керівництва покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва.

Комісія з розслідування нещасливого випадку зобов’язана протягом трьох діб:

• обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

• розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці;

• установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

• скласти акт за формою Н-1 у п’яти примірниках і передати його на затвердження власникові.

До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків події, медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров’я потерпілого в результаті нещасного випадку.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:

1. Потерпілому чи особі, яка представляє його інтереси;

2. Керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

3. Державному інспекторові охорони праці;

4. Профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

5. Керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право МОЗ.

Наслідком нещасного випадку може бути:

1. переведення потерпілого на легшу роботу;

2. одужання потерпілого;

3. встановлення потерпілому інвалідності;

4. смерть потерпілого.