1.2. Проблема дотримання мовних норм в умовах інформаційного

суспільства

Ознайомившись із сутністю мовної культури, її елементами та поняттям культури мовлення, важливо розглянути сучасні умови та проблеми

функціонування української мови.

Наприкінці 20 – початку 21 століття розвиток людської цивілізації характеризувався значними технологічними успіхами. Відомо, що історики називають ХХІ століття ерою інформаційних технологій. Саме на рубежі століть на їх думку сформувався новий тип суспільства – так зване постіндустріальне сус–пільство, в якому головними продуктами виробництва та обміну стають знання й інформація [14]. Крім безумовних позитивних наслідків (вільний доступ до будь–яких джерел даних, можливість зв`язку із будь–яким регіоном світу) ця фаза історичного розвитку людства включає й ряд загроз різного характеру. Одна з них – погіршення якості мови, якою викладається інформація у джерелах масового користування.

Один з елементів громадського життя, який активно реагує на суспільні процеси і віддзеркалює їх – це засоби масової інформації. Їх вплив на громадську свідомість дуже великий [17]. Здатність швидко і майже тотально охоплювати найширші аудиторії дає їм змогу формувати суспільну думку, визначати духовні цінності. Ось чому мова телебачення, радіомовлення, друкованих видань – важливий елемент державної політики [17]. Державний статус української мови зафіксовано в Конституції і шести законах про діяльність ЗМІ. Проте в інформаційному просторі досі немає потужної системи узгоджених принципів, здатних консолідувати суспільство для подолання теперішньої мовної кризи.

Аналізуючи проблему дотримання мовних норм сучасними українськими ЗМІ, ми класифікували найпоширеніші помилки ефірного простору, періодики та радіопрограм, виходячи з досліджень, що проводили українські науковці:

– перша група – це стилістичні помилки. Дуже часто мова ЗМІ наповнена помилками різного типу, найпоширенішими з–поміж яких є суржикові покручі, тобто російські слова, вимовлені на український лад, або українські слова, оформлені по–російськи [1, с. 83]. Трапляються помилки у слововживанні, у виборі морфологічних форм та побудові синтаксичних конструкцій. А тому іноді маємо недосконалі вислови. В. Костомаров відзначає: «Характеризуючи сьогоденний стилістичний смак, слід зазначити, що не просто насичення мови сумнівними словами і зворотами малює його сутність, але й загальна свобода, не просто зняття заборони, але принциповий допуск будь–яких у даному випадку відповідних засобів виразу у мові ЗМІ. Іншими словами, він (тобто смак) характеризується ставкою на змішання, суміщення, одиниць мови, на неоднорідність мовної форми спілкування, на гетерогенність кожного окремого тексту» [11]. Звичайно, така мішанина не сприяє підвищенню рівня національної культури. До стилістичних помилок газетних текстів можна долучити і тавтологію. Тавтологія – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів [6]. Тавтологія як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення.

Журналісти нерідко для своїх статей обирають насамперед лексику розмовної мови, бо вона має великий потенціал виражальних засобів, дає необхідний експресивний ефект, робить текст конструктивним. Такі елементи розмивають межі між серйозними стилями та розмовно–побутовими типами мовлення [7]. Розмовна лексика надає повідомленню виразності, образності, емоційного забарвлення, тому й приваблює працівників ЗМІ. Іноді доцільне, свідоме використання елементів розмовно–побутового стилю, підпорядковане меті висловлювання, сприймається як цілком природне урізноманітнення мови, щоб краще та переконливіше розкрити певну думку. Головне, щоб такий словесний матеріал не став нормою мови преси.

Поширеним є неправильне використання прийменникових конструкцій: звертатися за адресою (звертатися на адресу), оцінки по предметах (оцінки з предметів), працюють по обраним спеціальностям (за обраними спеціальностями), виплата відсотків по залишкам (із залишків) [10].

Проблему представляє й а) вживання роду й числа іменників за російським зразком: біль стає все відчутнішою (біль стає дедалі відчутнішим), блок зупинили через витік пару (блок зупинили через витікання пари); б) використання невідповідних суфіксів і префіксів: 10 тисяч евакуїровано (евакуйовано), від–чутно похолодає (похолоднішає), комедія італьянського театру (італійського театру), відпрасувати сукню (випрасувати) [13, с. 5].

Характерним для інформаційного простору на сучасному етапі також є тяжіння до розмовних і просторічних елементів, а також до використання жаргонізмів. Прокрадаючись через ЗМІ в систему мови, такі мовні засоби з часом можуть стати приналежністю літературного стандарту. Так, наприклад, ми спостерігаємо помітний вплив соціальних жаргонів (молодіжного сленгу) на сучасну мову преси. Автори досить вільно вводять у свої тексти сленг і таким чином пропагують жаргонне мовлення [16]. На жаль, ненормативна лексика стає нормою не тільки усно–розмовної мови, але й поширюється на мову преси. Помилковою є думка журналістів про те, що необхідно писати мовою, якою люди спілкуються щодня в побуті. Тому і дозволяють вживання у газетних публікаціях розмовних та жаргонних слів. І забувають, що ЗМІ повинні нести в народ культуру мовлення, а не розмовляти зниженою мовою;

– граматичні помилки. Сюди відноситься плутанина з відмінками, несприйняття українських закінчень. Наприклад: проблема підтоплення територій довгі роки була актуальна (прав. – актуальною) для Синельникового [3].

Недосконалим є вживання кличного відмінка як ознаки української мови. Українська мова належить до тих слов’янських мов, що зберегли кличний відмінок, тоді як інші (російська, білоруська) втратили його. Та, на жаль, вживання в газетних текстах кличного відмінка як ознаки української мови є недосконалим: прийміть же у цей ювілейний день, дорогий наш керівник (прав. – керівнику), побажання міцного здоров’я, сімейного затишку, нових професійних надбань [5];

– окремої уваги потребує так звана американізація мовного простору українських ЗМІ, зокрема преси. Українсько-американський суржик уже став самостійним явищем нашого інформаційного простору [16]. Розвивається зовнішня економіка України, розширюються культурні зв’язки із країнами Заходу і, як наслідок, мова збагачує свій лексичний запас іншомовними словами (мас-медіа, тату́, ріелтор, дефіле, хіт, шоу-бізнес, арт-салон та інші). З одного боку, велика кількість запозичень свідчить про таке позитивне явище як зростання числа двомовців (або багатомовців) серед українського населення. З іншого ж боку, часто така двомовність (або багатомовність) є невисокою, недосконалою, що призводить до змішування мов, надання одній з них, як правило, іноземній, переваг перед першою, рідною мовою. За цих умов відбувається невиправдане вживання чужоземних елементів. Саме цим можна пояснити появу в телеефірі та на шпальтах газет англіцизмів, які не тільки не збагачують нашу мову, а, навпаки, руйнують її самобутність. Цікаво, що українські засоби поширення інформації користуються переважно словами з англійської мови або ж їх американськими варіантами, а досить маленьку частину складають слова із французької, німецької та ін. мов [2].

Експерти з мовлення інформаційного простору України вже протягом тривалого часу намагаються звернути увагу насамперед політичних кругів на якість мови нашого телебачення, преси [4]. Для практичного підтвердження важливості цього питання наведемо такі данні: ступінь залученості громадян до інформаційного поля є в цілому майже стовідсотковим (якщо говорити тільки про телебачення, рейтинги популярності якого відносно легко дослідити). Технічні можливості електронних засобів масової інформації дають змогу охопити мовленням практично всю територію України. Згідно з опитуванням Українського інституту соціологічних досліджень та Центру «Соціальний моніторинг», 99% громадян дивляться програми телебачення, в тому числі 80% щодня, а ще 12% – один–два рази на тиждень [14]. Тому можна стверджувати, що нині українські ЗМІ володіють реальними засобами впливу на населення: технічними можливостями, попитом на інформацію та кредитом довіри. В Україні зареєстровано 791 телерадіоорганізацію (з них лише 29 – державні) [14].

Для розв'язання проблем подальшого поліпшення діяльності телебачення в Україні потрібні зусилля не лише журналістів-практиків, а й теоретиків, вчених-лінгвістів, соціологів, психологів, філософів. Від їх поглиблених наукових досліджень та висновків, на які могла б спиратися практика, залежить також і рівень телевізійної критики у пресі, її можливості кваліфіковано аналізувати творчі здобутки й прорахунки.