2.3. Концепція г. Айзенка про екстравертеваність, інтровертованість і невротизм як основні параметри особистості

За певними психологічними критеріями всіх ін­дивідів можна поділити на екстравертів, інтровертів і невротиків.

Наявність екстра чи інтроверсії визначається залежністю реакцій і діяльності людини від зовнішніх вражень, що виникають у певний момент (екстравер-тованість), чи від образів, уявлень і думок, пов'язаних із минулим і майбутнім (інтровертованість).

У невротиків легко виникають депресивні стани на­віть у звичайних життєвих ситуаціях. На думку Г. Ай­зенка, два фактори — невротизм та екстраверсія-інтро-версія — є основними параметрами особистості люди­ни. Екстраверти добре засвоюють соціальні норми та легко налагоджують контакти з іншими людьми, тоді як інтроверти погано пристосовуються до незвичайних ситуацій і важко входять до чужого для них світу по­чуттів інших людей. Екстраверт відкритий для зовнішніх впливів, а інтроверт, навпаки, глухий до всього, що існує поза його власною особистістю.

Г. Айзенк вважав, що в основі екстраверсії лежить слабкість генерації процесу збудження в поєднанні з силою, швидкістю та стійкістю реактивного гальмуван­ня. Він намагався знайти зв'язок між психологічними критеріями та властивостями нервової системи, визначеними І.П. Павловим. На його думку, стабільний екс­траверт відповідає жвавому типові, нестабільний екс­траверт — нестримному, стабільний інтроверт — спокій­ному, а нестабільний інтроверт — слабкому типові.

Г. Айзенк та його послідовники розробили чимало спеціальних тестів-питальників, які дають змогу визна­чити темперамент людини, ступінь її екстраверсії-інтро-версії та невротизму. Ці тести широко використовують­ся у психофізіологічних експериментах.

Щоправда, нині у психофізіології панує концепція факторної структури індивідуальності. Кожен особо­вий фактор розглядається як континуум певної якості, що характеризується біополярно за його крайніми зна­ченнями. Будь-який індивід може бути представлений точкою цього континууму. Факторний аналіз дає змогу виявити природні унітарні структури особистості, що реально притаманні індивідові.

2.4. Типологічні теорії особистості

Давніша конституціональна типологія мала сво­го попередника у френології Ф. Галля. її прибічники намагалися за формою черепа робити висновки щодо психологічних властивостей індивіда. Теоретичною пе­редумовою стало уявлення, буцімто форма черепа при­стосовується до форми мозку, а мозок має приблизно 27 ділянок, що представляють певні властивості, скажімо: любов до дітей, скупість, почуття гумору тощо.

Відома також фізіогноміка Ломброзо, який шукав і встановив злочинний тип обличчя: виступаючі вилиці та щелепи, скошений назад лоб, великі вушні раковини і т. ін.

Та найвідомішою типологічною теорією стала типо­логія Е. Кречмера. Е. Кречмер був психіатром; основна його заслуга — встановлення кореляції психіатричного діагнозу із соматичним типом.

2.4.1. Типологія Е. Кречмера

Е. Кречмер звернув увагу на те, що хворі на шизо­френію частіше мають астенічну будову тіла, тоді як хворі на маніакально-депресивний психоз — пікнічну. Подальші дослідження засвідчили, що астенічну кон­ституцію мали 66 % хворих на шизофренію, а пікніч­ну — 67 % хворих на маніакально-депресивний психоз. Відтак було зроблено спробу типології — розподілу осіб, які перебувають на межі між здоров'ям і хворобою, на циклоїдів та шизоїдів, а також здорових людей на цик-лотимних і шизотимних.

Е. Кречмер додав до основного розподілу ще віскоз­ний тип, будова тіла якого відповідає атлетичному типові.

У кожному типі Е. Кречмер вирізнив додаткові три модифікації.

1. Циклотимний тип:

а) гіпоманічний (веселий, жвавий, підприємливий, сповнений планів, наполегливий, товариський);

б) практичний (реаліст, із почуттям гумору, актив­ний, залежно від настрою — між манією та депресією);

в) депресивний (похмурий, тугодум, турботливий, товариський, з потребою в розумінні);

Конституційно:

пікніки — середнього зросту, голова кругла зі схиль­ністю до облисіння, тулуб короткий і кремезний, добре розвинута грудна клітка, не дуже сильні та короткі кінцівки, м'яка мускулатура. Обличчя кругле, навіть п'ятикутне, широке чоло, світла шкіра, схильність до повноти.

2. Шизотимний тип:

а) гіперестетичний (надміру чутливий, тактовний, делікатний, із тонким розумінням естетичної форми, ідеаліст);

б) шизотимний середній (холодно енергійний, послі­довний, систематичний, аристократичний);

в) анестетичний (нечуттєвий) — байдужий, хо­лодний, педантичний, нечутливий до людей, інколи ро­зумово обмежений.

Конституційно:

лептосомний, астенічний — стрункий, худий, з тон­кими кінцівками, подовженим обличчям з відхиленим назад лобом, невеликою головою, здебільшого гострим профілем, густим волоссям; облисіння спостерігається рідко, якщо буває, то неправильної форми; мускулату­ра слабка, кістяк відносно міцний. Схильності до пов­ноти не спостерігається.

2.4.2. Шкала темпераментів В. Шелдона

Цікавою, відносно складною, але часто застосову­ваною є система Шелдона, яка виникла емпірично з аналізу фотографій 4000 гарвардських студентів, сфо­тографованих у трьох позиціях (анфас, профіль і ви­гляд зі спини).

Методом складної семиступеневої оцінки Шелдон отримав три основні морфологічні форми:

1) ендоморфну (органи травлення добре розвинуті, масивні; тілесна структура відносно слабка і нерозви­нута);

2) мезоморфну (соматична структура добре розвину­та, кістки, м'язи, з'єднувальна тканина і вся статура дуже тяжка, могутня, збита);

3) ектоморфну (слабкість і тендітність усього тіла, недостатньо розвинуті внутрішні органи і соматична структура).

Аналогічним чином, емпірично В. Шелдон дослі­джував також і компоненти темпераменту. Спочатку він установив 50 ознак, за якими протягом року аналі­зував дані 33 студентів щотижня. Всі ознаки були та­кож оцінені за семиступеневою шкалою. У такий спосіб В. Шелдон визначив три основні ступені темпераменту, які відповідають соматотипам: вісцеротонію, сомато-тонію, церебротонію.

Умова завдання

За допомогою тесту-опитувача Г. Айзенка (ЕРІ), по­даного у дод. 1, визначте, до якого типу нервової систе­ми Ви належите за І.П. Павловим (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) і проаналізуйте показники за шкалами "інтроверсія-екстраверсія" та "нейротизм".

Опрацьовуючи результати тесту залежно від Вашої "координати" в "колі" Г. Айзенка, зверніть увагу не лише на те, до якого "квадрата" Ви потрапили, а й до якої іншої характеристики наближена Ваша координа­та. Цей параметр указуватиме на силу вияву темпера­менту.

Наприклад, Ваша "точка" на шкалі "інтроверсії-екс-траверсії" дорівнює 18, а на шкалі "нейротизму" — 12. Це означає, що Ви — наполовину сангвінік, наполови­ну холерик, причому якості сангвініка і холерика ма­ють не крайні, а середні значення. Аналогічно визначте темперамент ще кількох осіб.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність класифікації темпераментів К. Галєна.

2. Назвіть типологічні ознаки темпераменту за І.П. Павловим.

3. Охарактеризуйте жвавий тип нервової системи (сангвініка).

4. У чому особливість спокійного типу темперамен­ту (флегматик)? Які його ознаки?

5. Охарактеризуйте нестримний (холеричний) тем­перамент.

6. Назвіть якості слабкого типу нервової системи (ме­ланхоліка).

7. Які особливості поведінки людей різного темпераменту в однакових ситуаціях? Наведіть приклади.

8. Якою має бути тактика педагогічного підходу до дітей різного темпераменту?

9. І.П. Павлов про можливість корекції властиво­стей темпераменту.

10. Дайте характеристику художнього, мислительного та середнього типів нервової діяльності.

11.Чим зумовлені екстравертованість та інтроверто-ваність людини за Г. Айзенком?

12.Яка відповідність між ознаками темпераменту за І.П. Павловим і властивостями особистості за Г. Ай­зенком.

13. Типологічні теорії особистості Ф.Й.Галль.Ч. Ломброзо, Е. Кречмер. На чому вони базувалися?

14. Дайте характеристику циклотимного (пікнічно­го) типу особистості за Е. Кречмером.

15. Охарактеризуйте шизотимічний (астенічний) тип особистості за Е. Кречмером.

16. Назвіть основні соматотипи (морфологічні форми) за В. Шелдоном.

17. Дайте характеристика трьох основних ступенів темпераменту за В. Шелдоном.

Завдання для самостійних досліджень

1. Проведіть дослідження (спостереження) вищих тварин (собак або котів) на наявність чотирьох основ­них типів нервової системи — холеричного, сангвістич-ного, флегматичного і меланхолічного. Чи справді, як вважав І.П. Павлов, люди і вищі тварини наділені ана­логічними темпераментами?

2. Прочитайте уважно праці Ч. Ломброзо. Доберіть факти з психіатрії та криміналістики, додайте матеріа­ли художніх творів і власні спостереження. Чи насправ­ді існуй злочинний тип обличчя, що його шукав Ломб­розо?

3. Проведіть дослідження художнього та мислитель-ного типів нервової діяльності. Чи справді існує анта­гонізм між "фізиками" та "ліриками", чи це тільки ви­гадка пропагандистів 60—70-х рр.?

Теми рефератів

1. Темперамент і властивості нервової системи.

2. Проблема спадковості темпераменту.

3. Типологічні теорії особистості.

4. Індивідуальні властивості темпераменту (тривож­ність, ригідність, екстраверсія).

5. Психологічна характеристика особистості.

6. Психологічні підходи до вивчення теорії особис­тості.

Використана та рекомендована література

1. Конечний Р., Боухал М. Психология в медицине. — Прага: Авиценум: Мед. Изд-во, 1983.

2. Небьілицьін ВД. Психофизиологические исследования индивидуальньїх различий. — М.:

3. Общая психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Просвещение, 1986.

4. Общая психология: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. В.В. Богословского и др. — М.: Просвещение, 1981.

5. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Ки-ричука, В.А. Роменця. — К.: Либідь, 1995.

6. Психология личности: тестьі, опросники, методи­ки / Авт.-сост.: Н.В. Киршева, Н.В. Рябчикова. — М.: Геликон,1995.

7. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. — К.: Виша школа, 1982.

Розділ З

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

Увага, механізми уваги, мимовільна, довільна, після-довільна увага. Відчуття, класифікація відчуттів, закон Вебера — Фехнера, поняття про адаптацію та взаємодію відчуттів. Сприйняття та його сутність, сприйняття людиною свого оточення. Пам'ять, теорії пам'яті, види та процеси пам'яті. Мислення як аналітико-синтетич-на діяльність мозку: асоціативність, судження, умови­води, розуміння, уява. Воля та вольові дії.

3.1. Увага як форма психічної діяльності людини: фізіологічний і психологічний , механізми, мимовільна, довільна та післядовільна увага

Увага — форма психічної діяльності людини, що ви­являється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах з одночасним абстрагуванням від інших. Увага є такою психічною функцією, яка характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли з ве­ликої кількості подразників свідомість вирізняє один або кілька.

Фізіологічний механізм уваги полягає в концентра­ції збудження (від зовнішніх чи внутрішніх подразни­ків) у певній ділянці кори головного мозку. Саме в цій ділянці кори виникає зона оптимального збудження, а в інших має місце гальмування.

Психологічний механізм уваги слід шукати у склад них взаємозв'язках людини з довкіллям, у здатності інтелекту до вибірковості відображення.

Увага є необхідною передумовою діяльності люди ни, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки. Розрізняють мимовільну і довільну увагу.

В основі мимовільної уваги лежить орієнтувальний рефлекс організму, що зумовлюється змінами в довкіл­лі, специфічними рисами об'єкта відображення, а та­кож внутрішніми станами суб'єкта. Наприклад, нову театральну афішу скоріше помітить людина, яка ці­кавиться театром, водночас не помітивши оголошення про футбольний матч.

Довільна увага зумовлена метою діяльності, тими завданнями, що їх ставить перед собою людина; вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі. Саме завдяки наявності довільної уваги людина може активно "виймати" з пам'яті потрібні їй дані, ви­різняти головне й суттєве, виносити правильні рішен­ня; виконувати завдання, що постають під час її діяль­ності.

Існує ще один вид — післядовільна увага, введена у психології Н.Ф. Добриніним. Наприклад, індивід так захопився роботою, що його тяжко від неї відірвати. Увага, яка спершу підтримувалася вольовими зусилля­ми, тобто була довільною, переходить у післядовільну.

Вона характеризується тривалою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну і плідну розумову і творчу працю, високу продуктив­ність усіх видів праці.

Залежно від характеру дії людини її увага буває зов­нішньою і внутрішньою.

Зовнішня увага виявляється у зовнішніх діях лю­дини, вона спрямована на теоретичне і практичне ово­лодіння довкіллям. Внутрішня увага виявляється в наших внутрішніх діях, наприклад, розв'язання задач "про себе", самоспостереження тощо (рис. 1).

Грані між увагою мимовільною і довільною, а також між зовнішньою і внутрішньою є рухливими, вони ма­ють відносний характер.

Характерними рисами уваги є:

• вибірковість;

• розподіленість;

• здатність до концентрації;

• здатність до зосередженості, стійкості, обсягу;

• здатність до переключення.

Ці та інші параметри уваги залежать від типу нерво­вої системи, вони вдосконалюються в процесі перебігу конкретних видів діяльності:

• гри — у дітей;

• навчання — в учнів;

• праці — у дорослих.

Увага детермінована об'єктивними факторами, в яких перебуває людина, а також суб'єктивним станом її організму; істотно залежить від інтересів і потреб осо­бистості, волі, характеру.

Уважність поряд з іншими психічними якостями є важливою рисою особистості.