2. Безробіття, його показники і види.

Величина безробіття визначається як різниця між робочою си­лою і зайнятими.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючого населення, а з іншого - великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни докладають багатьох зусиль для по­долання безробіття, але жодна з них іще не спромоглася ліквідува­ти його повністю. Навіть у таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США, кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної кількості працездатних. У майбутньому у світі безробіття складатиме близько 10%, повністю його ліквідува­ти не зможе жодна країна.

Безробіття – це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого на­селення, приховане — наявність формально зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституційне.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з од­нієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикцій­не безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звіль­ненням з однієї організації і найманням працівників іншими ор­ганізаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші – у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Напри­клад, у США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний про­цес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб вироб­ництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структур­ними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнта­ції виробництва, закриття шкідливих підприємств.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного переду­сім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне без­робіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.

Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфі­каційна невідповідність між вільними робочими місцями і безро­бітними.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової тех­ніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельнос­ті армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цьо­го безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коли­вання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне безробіття — це вид безробіття, яке постійно зміню­ється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коли­ваються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбіль­шою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжу­ється правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гаран­тованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент без­робітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням І розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безро­біття стає масовим І постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеці­алісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

У визначенні МОП безробітними є особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі за­йнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);

• шукають роботу або намагаються організувати власну справу;

• готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

До цієї категорії належать особи, що навчаються за на­правленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються почати працювати, але на даний мо­мент ще не працюють.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безро­бітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державний службі зайнятості, тобто це особи, що шукають роботу та здатні почати працювати.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці: реорганізацією, пере профілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціаль­ності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо во­ни відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, у тому числі роботи тимчасового харак­теру;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. при цьому вони втрачають право на надання статусу без­робітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України. Показниками, що характеризують рівень безробіття, є:

У визначенні МОП –

(8.1)

Рівень зареєстрованого безробіття:

(8.2)

де Р_б — рівень безробіття, %;

Б — кількість безробітних у віці 15—70 років;

Е_а — кількість економічно активного населення;

Б_з — кількість безробітних, зареєстрованих у державній служ­бі зайнятості;

Ч_п.н — кількість працездатного населення у працездатному віці.

Має місце і приховане безробіття.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким знижен­ням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня.

Наявність значної кількості працездатних осіб, які лише фор­мально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку за­робітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій діяльності, ускладнен­ню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.

Проведені дослідження чисельності й складу незайнятого працездатного населення дають змогу припустити, що у сфері нерегламентованої зайнятості основні доходи одержує майже третина працездатного населення в працездатному віці. Нині незареєстрована зайнятість — це неформальний сектор економіки, проте виключений зі сфери цивілізованих соціально-трудових, правових відносин і норм.

Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах з розвинутою економікою відбувається зростання вимушеної неповної за­йнятості.

Проте перехід на скорочений робочий день (тиждень) розгля­дається як ефективний захід щодо запобігання безробіттю. Мас­штаби неповної зайнятості в США, Німеччині, Франції, Португа­лії за останні роки збільшилися в десятки разів. При цьо­му активно використовуються державні дотації (субсидії) під­приємствам на заробітну плату працівникам для компенсацій витрат у разі скорочення збиткових і нерентабельних робочих місць.

Отже, проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом виявлятиметься як проблема часткового (тимчасового зменшення або установлення законом скороченої тривалості ро­бочого дня) або тимчасового повного безробіття (перерви в одер­жанні заробітної плати або зменшення її розміру з причини тим­часового припинення виробництва без розірвання трудових від­носин).

Загострення проблеми безробіття супроводжується еконо­мічними втратами, насамперед зменшенням валового націона­льного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних «нормальних» темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3—5 %) на 1 %, то відставання обсягу вало­вого національного продукту становить 2,5 %. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно неменше як 2,5—3,0 % ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробни­цтва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.