3. Інвестиційні посередники до складу яких долучаються:

а) інвестиційний банк, який провадить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірне втілення великих науково-технічних проектів. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та розміщенню облігацій або інших боргових зобов’язань;

б) іпотечний банк — банк, що спеціалізується на видачі довготермінової позики під іпотеки (тобто, ресурси за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);

в) фінансова компанія — отримує фонди шляхом продажу комерційних паперів, випуску акцій та облігацій. Залучені кошти надає споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання споживчих товарів довготермінового користування, для ремонту будинків, на потреби малого бізнесу.

3. Функції фінансового посередництва

Суть та роль фінансового посередництва в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях.

Дамо характеристику основних трьох груп функцій фінансових посередників.

1. Функції, що характеризують роль і значення фінансового посередництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, поліпшенні їх структури та зниженні вартості:

- активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. Ця функція виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту;

- активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної діяльності за рахунок вилучення капіталів аз традиційних сфер застосування;

- зниження процентних ставок шляхом збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.

2. Функції як специфічні завдання, що виконуються фінансовими посередниками в рамках конкретного виду економічної діяльності:

- подолання бар'єрів невизначеності, у зв'язку з тим, що з погляду індивідуального інвестора фінансові посередники - це відносно відкриті установи, вірогідність шахрайства яких є набагато нижчою, ніж підприємств реального сектора. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів;

- професійний вибір об'єктів інвестування шляхом проведення аналізу інформації про об'єкти інвестування на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний вибір найпривабливіших об'єктів інвестування;

- економія на масштабах операцій - кожен окремо взятий індивідуальний інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно (наприклад, надання позик), змушений зазнавати значних трансакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів (оплачуючи послуги брокерів, нотаріусів, оцінювачів та ін.). Фінансові посередники роблять ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по щодо отриманих доходів;

- диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування - інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох клієнтів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів;

- моніторинг та управління ризиками інвестування - функція, яка полягає в постійному моніторингу фінансового стану об'єктів інвестування й оперативному регулюванні зростання інвестиційних ризиків. Ця функція є логічним продовженням функції відбору об'єктів інвестування;

- контроль за діяльністю позичальників - ця функція тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками.

3. Функції інформаційного посередництва:

- інформаційне посередництво в прямій формі - консультації індивідуальних інвесторів з питань інвестування, різні види економічного аналізу можливих напрямків інвестування, видання різноманітних бюлетенів економічної інформації;

- інформаційне посередництво в непрямій (опосередкованій) формі, під якою розуміють управління капіталом. Непряме інформаційне посередництво пов'язане аз специфічною формою оплати інформації власником капіталу, яка полягає в передачі власником капіталу своїх ресурсів фінансовому посереднику.

Виконання наведених вище функцій фінансового посередництва є обов'язковим для фінансових посередників різного типу. Реалізація цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові операції, притаманні лише їм функції.

Висновки

Фінансові посередники формують ціну та тип зобов'язань (цінних паперів), котрі випускаються ними для потреб власників заощаджень. Мета посередників — одержання прибутку шляхом придбання первинних цінних паперів, які дають більший доход, ніж той, котрий посередник має надати за випущеними ним посередніми зобов'язаннями та його накладними витратами.

Поняття «фінансовий ринок» охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьох інститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (цінних паперів), обслуговує різних клієнтів, діє в різних регіонах. Розвинута ринкова економіка взагалі передбачає існування багатьох типів різноманітних ринків. Метою фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці.

Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами.

До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства, торгівці цінними паперами та інші. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкладати капітал у різні підприємства). Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки. Страхові компанії Страхові компанії — один з найважливіших видів спеціальних небанківських кредитно-фінансових установ. Для них характерною є особлива форма залучення коштів — продаж страхових полісів. При розміщенні коштів страхові компанії конкурують з іншими кредитними установами. Головна стаття їх активів — облігації промислових компаній, акції, державні цінні папери. Страхові компанії поділяються на дві групи: страхові компанії, що здійснюють страхування населення, та компанії, які проводять страхування майна.

Основним напрямком активізації діяльності страхових компаній – за умови достатньо динамічного розвитку ринку корпоративних облігацій в цілому, – повинно бути збільшення частки коштів, інвестованих в корпоративні облігації (для компаній, що страхують життя – переважно в довгострокові, а для компаній, що страхують від ризиків – в короткострокові і середньострокові).

В Україні страхові компанії поки що не стали активним інституційним інвестором на фінансовому ринку. Вітчизняні страхові компанії не є активними інвесторами на ринку корпоративних облігацій з причини низького рівня розвитку українського ринку облігацій в цілому, поширеності непублічних емісій та цільових облігацій. На відміну від світових тенденцій, коли страхові компанії вкладають капітал переважно в конвертовані облігації , вітчизняні страхові компанії охоче інвестують свої резерви в цінні папери з більш високим ризиком, зокрема в акції.

Оскільки інвестиційний потенціал страхових компаній значний, а страхова галузь розвивається динамічно, подальше зростання обсягу інвестування активів страхових компаній в акції могло б сприяти загальній активізації розвитку українського фондового ринку та забезпечити інвестиційну безпеку держави. Але в цілому, незважаючи на перспективність інвестиційної діяльності українських страхових компаній на ринку акцій, обсяг таких інвестицій поки що залишається відносно невеликим.

Трасти Управління різноманітними видами активів за згодою і дорученням власників здійснюють спеціальні органи, які у ринковій економіці мають назву трастового управління. Найпоширенішим у світовій практиці є трастове управління фінансовими і виробничими активами. Слово «траст» («Trust») виникло у середньовічному англійському праві для визначення сутності інституту довірчої власності. У сучасній практиці траст — це передусім проведення операцій з цінними паперами і грошовими коштами. Такі операції трастові структури здійснюють за згодою і довірою своїх клієнтів.

Основний обсяг трастових операцій припадає на операції управління портфелями цінних паперів довірителя, а також на здійснення інвестицій у цінні папери. Слід врахувати світовий досвід обґрунтування у договорах випадків відчуження довірчими товариствами майна довірителя, а саме: коли це можливо, яка процедура та умови такого відчуження. Невизначеність цих питань може призвести до конфлікту між довірителем і довірчим товариством. Специфічною формою трастів у процесі приватизації є траст-операції з приватизаційними майновими сертифікатами, депозитними приватизаційними рахунками та коштами.

Інвестиційні фонди — це один з найпоширеніших і відомих способів колективного вкладення грошових коштів у сучасному світі, коли об'єднання коштів багатьох вкладників дозволяє розширити спектр інвестиційних можливостей і здійснювати ефективніше і професійніше управління цими засобами. Люди у всьому світі інвестують свої кошти в інвестиційні фонди з метою збільшити свої заощадження за рахунок зростання курсової вартості акцій фондів, що відбувається внаслідок постійного розвитку світової економіки. Зокрема, близько 50% американських сімей володіють акціями інвестиційних фондів.

Інвестиційний фонд — це своєрідний акумулятор тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, які направляються на придбання цінних паперів, нерухомості, валютних цінностей та інших активів. Акумуляція коштів дозволяє сформувати портфель інвестицій з найбільш оптимальним співвідношенням ризик і прибутковість.

Купуючи цінні папери фонду, інвестор стає учасником фонду і отримує свою частку в його активах. Дохід від інвестицій формується за рахунок зростання вартості об'єктів інвестицій фонду, а значить і паю або акції фонду.

Управління портфелем цінних паперів вимагає не тільки значного досвіду, професійної підготовки, а й великих тимчасових витрат. Саме тому, це завдання бере на себе керуюча компанія.

Страхові фонди Страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

Страхові фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких — покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпе­чення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави. Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм влас­ності. Страхові фонди — об'єктивне явище в еконо­міці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарсь­кій діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових фондів фінансових ресур­сів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбаче­них обставин. Страхові фонди можуть використовуватися та­кож як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку.