Урок 24 Тема. Клас Павукоподібні. Загальна характеристика класу.

Мета освітня: продовжити формувати знання учнів про різноманітність членистоногих тварин; ознайомити із загальною характеристикою представників класу Павукоподібні; дати поняття “арахнологія”, “хеліцери”, “педипальпи”;

розвиваюча: розвивати уміння виділяти головне, суттєве у матеріалі, що вивчається; уміння спостерігати, логічно мислити та робити відповідні висновки; розвивати пам’ять, увагу, уяву;

виховна: виховувати бережливе ставлення до оточуючого середовища та живих організмів, які живуть навколо нас.

Тип уроку: засвоєння нових знань. Форма уроку: синтетична. Місце уроку в навчальній темі: поточний. Методи і методичні прийоми: 1. Інформаційно-рецептивний: а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН. Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом. 2. Репродуктивний. Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань. 3. Проблемно-пошуковий: постановка проблемного питання. Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення. 4. Візуальний: складання схем. 5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження. Міжпредметні зв’язки: географія, біологія рослин, ґрунтознавство. Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, фотографії, таблиці, м/м дошка.

Основні поняття та терміни: арахнологія, ловча сітка, павутинні залози, хеліцери, ногощупальця, педипальпи, статевий диморфізм, гіподерма.

Хід уроку

1. Організаційний етап

2. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності

Обговорення питання

Прибираючи у квартирі, ви, напевно, знімали зі стін павутину, тому що нам вона заважає, надає квартирі непривабливого вигляду. Як ви думаєте, а для чого вона була потрібна самим павукам?

3. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Загальна характеристика класу Павукоподібні

Павуки, як правило, не викликають симпатії в школярів. А тим часом, це одна з найбільш цікавих груп членистоногих.

Арахнологія (від грец. «arachne» - павук та «lygos» - наука), галузь зоології, що вивчає павукоподібних. Вивчення павукоподібних як однієї з найдавніших груп тварин важливе для пізнання історії тваринного світу, насамперед – еволюції членистоногих. Відомо понад 35 тис. видів павукоподібних. Особливо широко розповсюджені й мають багато видів павуки (близько 20 тис. видів) та кліщі (близько 10 тис.)

До класу Павукоподібні належить сухопутні тварини, за винятком деяких груп, що повторно перейшли жити у воду. Представниками класу є павуки, косарики, скорпіони, кліщі.

У павукоподібних верхній шар хітинизованої кутикули містить соскоподібні та жироподібні речовини, які зменшують втрату організмом вологи. Тіло павукоподібних найчастіше розчленоване на головогруди, до якої прикріплені кінцівки, та безноге черевце. Вусики відсутні.

На голово грудях розташовано шість пар кінцівок, з них дві пари – ротові кінцівки, які найчастіше беруть участь у захопленні їжі. Перша пара – хеліцери – мають вигляд клешень (у скорпіонів, косариків), гачків (у павуків) або різальних стилетів (у кліщів). У багатьох павукоподібних на верхівці хеліцер відкривається протока отруйної залози. Друга пара – членисті ногощупальці. Решта чотири пари – типові ходильні кінцівки з кігтиками на кінці. На черевці кінцівки відсутні. На черевці кінцівки відсутні. У деяких павукоподібних гомологами черевних кінцівок є павутинові бородавки. У павуків вони розташовані з боків від анального отвору у вигляді трьох пар горбків, пронизаних численними трубчастими протоками, які відходять від різнотипних павутинових залоз черевця. Павутина, яку вони виділяють, - білкова рідина, що застигає на повітрі у вигляді тонких ниток.

Павукоподібні – переважно хижі тварини. Більшості з них властиве поза кишкове травлення. За допомогою секрету отруйної залози вони вбивають здобич, а потім у тіло жертви вводять ще й секрети травних залоз. Після цього рідку напівперетравлену їжу вони всмоктують мʼязистою глоткою, котра діє як насос.

Органи дихання в павукоподібних – легеневі мішки (у скорпіонів), трахеї (у кліщів і косариків) або і ті й інші разом (у павуків). Легенями є листоподібні складки, схожі на сторінки книги, в порожнину яких заходить гемолімфа. Через їхню тонку хітинову стінку відбувається газообмін. Трахеї – це тонкі кутикулярні розгалужені трубочки, які вклинюються в порожнину тіла й містяться поруч з різними органами. Через їхні стінки й відбувається газообмін.

Органи виділення у павукоподібних – мальпігієві судини.

Органи чуття різноманітні: прості очі, органи нюху, смаку, дотику, хімічного відчуття.

Усі павукоподібні роздільностатеві. Запліднення внутрішнє, розвиток прямий (окрім кліщів, що мають личинкову стадію).

Величезне значення в житті павуків має павутина. Сплітаючи павутинові нитки за допомогою гребінчастих кігтиків у міцну павутину, павуки будують із неї сховки та ловильні сіті, яєчний кокон, вона також захищає памолодь. У теплі дні на павутині можна побачити молодих павучків.

Особливості життєдіяльності павукоподібних

Павуки виробляють павутину в павутинових залозах, які містяться на задньому кінці черевця. Здатність виділяти павутину забезпечила павукам високу виживаність у природі: завдяки сітям з павутини вони ловлять здобич, роблять кокони, що захищають яйця від несприятливих впливів, швидко бігають.

Павуки – хижаки. Вони живляться головним чином комахами та іншими дрібними членистоногими. У спійману здобич павук уприскує отруйну рідину, яка вбиває жертву й діє як травний сік. Приблизно через годину павук висмоктує весь вміст здобичі за допомогою смоктального шлунка.

У теплих районах (у Середній Азії, на Кавказі, у Криму) мешкають досить великі павукоподібні – скорпіони. На відміну від павуків, вони мають довге членисте черевце. Здобич скорпіони ловлять і утримують ногощупальцями, на яких розвинені клешні. На останньому членику черевця в скорпіонів є жало з протоками, які відходять від отруйних залоз. Жалом вони ранять здобич, уприскують у неї отруту, а потім поїдають її.