Буржуазні реформи 60-70-х років. Селянська реформа 1861 р. В Україні.

Причини:

– гальмівна роль феодальних відносин; – криза господарства; – зростання соціального напруження.

Мета: зміцнення монархічної влади при збереженні домінування на селі поміщика.

Маніфестом від 19 лютого 1861 р. було проголошено скасування кріпосного права.

Принципові риси російської моделі селянської реформи: – ліквідація особистої залежності селян від поміщиків; – створення органів селянського самоврядування (селянської общини, яка забезпечувала своєчасну сплату селянами платежів та податків, виконання повинностей).

Характерна особливість українських земель – незначне поширення селянських общин: в Росії – 95 %, Лівобережжя – 30 %, Правобережжя – 20 %); – наділення селян землею та визначення за неї повинностей; – викуп селянських наділів.

Селяни мали викупити свої земельні наділи (у середньому по 4,5 десятини на душу), та оскільки вони не мали достатніх коштів, уряд відразу заплатив поміщикам, а селяни на протязі 49 років повинні були виплачувати державі суму викупу, викуповуючи не тільки землю, а й особисту волю. До остаточного переходу на викуп на протязі 2-х років вони повинні були працювати на поміщиків (тимчасовозобов’язані). Внаслідок реформи селяни здобули волю, почали активно включатися в економічне життя (розвиток капіталізму на селі). Це приводило до соціального розшарування, появи заможних та значної кількості бідних. Разом з тим, виник ринок робочої сили, якої потребувала промисловість, що розвивалася. Але зберігалося й чимало залишків феодалізму (поміщицьке землеволодіння, неповноправність селян, общинне землекористування тощо).

Буржуазні реформи Олександра ІІ: фінансова 1862 р. (створення Державного банку (1860 р.), збільшення кількості комерційних банків), судова 1864 р.(скасовувалися станові суди, вводився загальний суд, суд присяжних, незмінюваність і незалежність суддів, посади мирових суддів для розгляду дрібних цивільних справ), гласність та змагальність у судах (прокурор та адвокат), судові палати - Київська, Харківська, Одеська), військова 1862-74 рр. (відміна рекрутських наборів та запровадження загальної військової повинності, нова організаційна структура військ (військові округи), військова освіта: військові гімназії, юнкерські училища (офіц. нижні чини), 1874 р. „Статут про військову повинність”), освіти 1864 р. (запровадження народних училищ, жіночих гімназій та реальних училищ, новий університетський статут, що надавав самоврядування університетам, жіночі курси), земська 1864 р. (створювалися земства - всестанові органи місцевого самоврядування в сільських місцевостях: земські зібрання і управи займалися забезпеченням селян медичною допомогою, освітою, будівництвом шляхів, боротьбою з голодом, епідеміями та ін., виборність представників (на 3 роки) на умовах майнового цензу), міського самоврядування 1870 р. (міські думи та управи (виборність на 4 роки), з функціями, аналогічними земським), цензурна 1865 р. (введення нового ценз. Статуту „Тимчасові правила цензури” (до 1905 р.), відміна попередньої цензури).

Значення реформ 60 – 70-х років ХІХ ст.

1. Реформи 60 – 70-х років ХІХ ст. були першим кроком на шляху реформування Російської імперії.

2. Вони ознаменували перехід від феодалізму до капіталізму.

3. Створили основу для переходу від феодально-станового ладу Російської імперії до буржуазно-представницького.

4. Реформи прискорили розвиток капіталізму.

5. Підвищили роль закону і права.

6. Законодавчо закріпили громадські права населення.

7. Виникли умови для економічного і політичного розвитку країни.

Підсумок.

1. Реформи 60– 70-х років ХІХ ст. ставили за мету пристосувати самодержавний лад до потреб нового часу, потреб ринкової економіки.

2. Однак реформи були обмеженими, непослідовними, половинчастими: – вони не торкалися основ політичного устрою, самодержавство залишалося недоторканим; – реформи стосувалися тільки нижчої ланки управління; – проводячи реформи, імперський уряд мало враховував місцеві і національні особливості; – в силу своєї половинчастості і незавершеності реформи обумовили появу багатьох проблем і загострення соціальних конфліктів.

– русифікаторська політика російського уряду в другій половині ХІХ ст., її наслідки для України;