2. Міжнародна інвестиційна діяльність та іі чинники

Далі розглядатимуться міжнародні інвестиції, що можуть бути представлені інвестиціями за рубіж та іноземними (рис. 1-3)

Рис. 1 Міжнародна інвестиція

Із країни базування здійснюється експорт капіталу, вона є місцем переважного перебування інвестиційного суб’єкта (для фізичної особи – це країна громадянства, для юридичної – країна реєстрації). Інвестування капіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні. Країни базування іноді називають країнами-донорами, а приймаючі країни – країнами-реципієнтами інвестицій.

Кожна країна (національна економіка) володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються із її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватись як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування.

З напрямком руху інвестиційних ресурсів пов’язані поняття «втеча капіталу» та «чистий приплив капіталу». Втеча капіталу – це переведення значних розмірів капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.). Головною метою втечі капіталу є вигідна гарантованість його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу – це різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формі позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.

У широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції, реалізація котрих передбачає взаємодію учасників, які належать різним державам (резидентів та нерезидентів по відношенню до конкретної країни).

Класифікація міжнародних інвестицій:

1. За інституційною природою (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані),

2. За цільовою орієнтацією (прямі і портфельні);

3. За видами (іноземна валюта, національна валюта, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги)

4. за формами (100% інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії – договір передання державою на певних умовах і на певний строк права експлуатації лісів, надр, підприємств, комунікацій, тощо. По завершенню строку дія концесії припиняється);

5. за джерелами (первинні і реінвестиції),

6. за величиною і термінами інвестування (рис. 1-7).

Міжнародна інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій суб'єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Зрозуміло, що головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення коштів є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між кра­їнами світу, і залежить вона як від об'єктивних економічних за­конів, так і від політико-економічної мети діяльності національ­них держав у світовому політичному та господарському просторі. Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій. Вивезення капіталу зумовлюється під дією таких чинників:

• Надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку, чи брак відповідної економічної структури для застосування ка­піталів.)

• Потребою у нових ринках збуту, сировини.

• Формування певного рівня конкурентноспроможної економі­ки.

• Міжнародний поділ праці.

• Транс націоналізація економіки.

• Пошук стабільних умов застосування капіталів. Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

• обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

• низької інвестиційної активності власних інвесторів;

• необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

• бажання створити конкурентноспроможну економіку та ос­воїти світові ринки;

• потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

В залежності від виду та форми іноземних інвестицій ос­новні напрямки міжнародної інвестиційної діяльності можна представити за допомогою схеми (рис. 9.1).

Головною метою приватний іноземних інвестицій є екс­порт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку чи розширення економічного впливу.

Головною метою державний іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

Основу підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції – це вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управ­лінні підприємством.

Прямими інвестиціями є як первинні вкла­дення так і реінвестиції крім того до них відносять всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями [10, с 78-80].

Рис. 1-7. Систематизація міжнародних інвестицій

Рис. 9.1. Напрямки міжнародної інвестиційної діяльності

Виходячи з цих умов, прямі інвестиції можуть здійснюватися в таких формах:

1. Придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцево­му фондовому ринку. Цей спосіб інвестування широко викорис­товується в процесі приватизації підприємств, а також при обміні акцій на борги підприємств як державної, так і приватної форми власності.

2. Ліцензійні угоди з фірмами країн-реципієнтів дають інве­стору можливість виходу на ринок із мінімальним ризиком. Транснаціональна компанія передає права на виробництво пев­ного продукту або послуги або на використання запатентовано­го процесу, технології, товарного знаку або іншої інтелектуальної власності місцевій фірмі, яка буде відповідати за виробництво та маркетинг на місцевому ринку. Іноземний інвестор може купу­вати акції місцевої фірми, із якою укладено ліцензійну угоду.

дають інвес­торам більшу 3. Стратегічні альянси і спільні підприємства присутність на місцевому ринку з меншим ризи­ком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства. Створення альянсів великими корпо­раціями відкриває можливості для дрібних компаній, що шука­ють джерела фінансування для зросту. Продукція таких компаній займає вузькі ніші, тому вони можуть забезпечити більш високий доход порівняно з великими конкурентами, які частіше всього не так оперативно реагують на появу нових ринків і продуктів.

Переважна більшість стратегічних альянсів набуває форми спільних підприємств, що створюються для досягнення цілей, обумовлених членами-засновниками (компаніями, що вирішили утворити альянс).

4. Придбання контрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів іноземними інвесторами приносить великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни в цілому та при­скорює її інтеграцію у світову економіку, тому що це вимагає від інвесторів більших зобов'язань та тривалішого часу для отри­мання прибутків. Контрольні пакети акцій можуть бути отри­мані за допомогою прямої купівлі акцій, приватизації, обміну акцій на борги та іншими методами.

5. Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн-реципієнтів застосовується на ринках, які мають найбільший потен­ціал для отримання прибутків. Ця форма інвестицій має найбіль­ший ризик та найбільші зобов'язання з боку іноземного інвестора.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції несуть ризик інозем­ним інвесторам, тому що останні позбавлені можливості швидкого виходу на ринок, крім того, вони приносять більше вигод країні-реципієнту, тому що включають більші суми коштів, пов'язаних із більшими зобов'язаннями і тривалим часом здійснення інвестицій.

Портфельні інвестиції – це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредит­них організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу і т.д. Такі інвестиції не да­ють реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Іноземні кредити залучаються сьогодні в Україні, по-перше, для утримання країни як держави «на плаву» із метою входження у світовий ринок, де вона має стати частиною світової економіки. По-друге, отримання кредитів для трансформації структури економіки України, зміни в ній народногосподарських пропорцій, створення умов повної економічної рівноваги. По-третє, отримання кредитів під залучення критичного імпорту, пе­редусім енергоносіїв. Нарешті, по-четверте, під виглядом першої із зазначених цільових функцій іноземних кредитів вони отриму­ються для виживання конкретних урядів.

До основних реальних джерел залучення Україною іно­земних коштів належать:

- позички таких міжнародних фінансових організацій, як Міжнародних валютних фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Євро­пейський банк реконструкції та розвитку та інші; - кредити іноземних держав та їх угруповань типу Європейської Спільноти (ЄС); - кредити держав-постачальниць енергоносіїв, (Росія й Турк­менистан); - розміщення цінних паперів у вигляді облігацій державних по­зик на зовнішніх ринках, а також на внутрішньому ринку при купівлі їх нерезидентами;

- отримання Україною грантів, субсидій, стипендій тощо через науково-технічну допомогу від міжнародних фінансових орга­нізацій та з країн розвиненої економіки.

Щодо кредитів міжнародних фінансових організацій, то для них характерні такі функціональні спрямування. МВФ надає позички переважно на покриття дефіциту платіжного балансу, бю­джету, на закупівлю критичного імпорту тощо при загальному векторі усіх цих спрямувань на підтримку національної валюти за умов ринкових відносин. У позичках Світового банку, поряд із подібними напрямками кредитування, чільне місце посідають кредити, спрямовані на розвиток конкретних галузей економіки. Кредити ЄБРР підтримують розвиток малого та середнього бізнесу.

Не всі іноземні кредити мають інвестиційний напрямок. Наприклад, кошти МВФ та значна частина грошей Світового бан­ку йдуть на фінансування системних проектів, які направлені на ре­формування цілих секторів економіки. Гроші траншами направля­ються безпосередньо в Держбюджет України, а згодом Міністерст­во фінансів України передбачає як вони будуть використані. Оскіль­ки кошти системних проектів можуть бути використані на погашен­ня дефіциту українського бюджету або на «підтримку платіжного балансу», то, звичайно, вони не можуть бути інвестиційними.

Іноземний інвестиційний кредит – це економічні відно­сини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, як правило, із виплатою процента. Специфікою іноземного інвестиційного кредиту є те, що він бере участь в кру­гообігу капіталу на усіх його стадіях: при перетворенні грошово­го капіталу у виробничий – внаслідок експорту обладнання, си­ровини, палива; у процесі виробництва – у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках. Він у тісному зв'язку з внутрішнім кредитом приймає участь у зміні форм вартості, забезпечує непреривність відтво­рення, обслуговуючи усі його фази. Різночасність окремих фаз відтворення, неспівпадання часу та місця входження в міжнарод­ний оборот реалізованої вартості та необхідних для цієї реаліза­ції платіжних коштів, неспівпадання валютного обороту з рухом позичкового капіталу визначають взаємозв'язок іноземного інве­стиційного кредиту з виробництвом [13, с 166-169].

Існують три основні види іноземного інвестиційного кредиту:

1. Державний кредит, що надається на двосторонній і багатосто­ронній основі, включаючи позики міжнародних організацій; 2. Банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн; 3. Комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує інвестицій­них процес підприємств (фірм).

Найактивнішими учасниками іноземної допомоги в Ук­раїні є:

- Фонд Євразія, який було засновано у 1993 році на кошти Агент­ства США з міжнародного розвитку (USAID) із метою сприяння розвиткові економіки в нових незалежних державах колишнього СРСР. В Україні Фонд надає гранта для реалізації некомерційних проектів та підтримує довгострокові та короткост­рокові програми підготовки фахівців у сфері бізнесу та менедж­менту шляхом надання технічної та консультативної допомоги;

- Британська експертно-сервісна служба – її діяльність спрямо­вана на надання допомоги державним та приватним ор­ганізаціям та підприємствам, які не в змозі знайти комерційних консультантів. її пріоритетами є сільське господарство, торгівля, енергетика, охорона здоров'я, менеджмент та вироб­ництво продуктів харчування;

- Британська рада – це головний представник Британії у справі запровадження співробітництва з іншими країнами світу в еко­номічній, освітній, науковій, технічній та культурній галузях. В Україні її діяльність фінансується за рахунок гранту британсь­кого уряду, частково за рахунок спонсорства з боку бізнесу, а також з коштів на технічну допомогу двостороннім та міжна­родним агенціям;

- Фонд «Ноу-Хау» – це британська програма двосторонньої допомоги країнам Центральної та Східної Європи. В Ук­раїні його діяльність зводиться до технічної та консультативної допомоги в сільському господарстві через допомогу фермерам у пост-приватизаційний період, пристосування систем управління господарством тощо; в малому бізнесі – шляхом надання порад щодо шляхів та практичних заходів для заохочення та підтримки започаткованого бізнесу; в енергетиці – шляхом підтримки ощадливого використання газу та нафти; в фінансовій сфері – наданням практичної допомоги (підготовка фахівців) в оволо­дінні банківською, страховою справою, обліком та іншим досві­дом; в сфері управління – підтримка політики та адміністратив­них реформ у головних урядових структурах шляхом відряджен­ня радників та інші організації.