1. Основні (боргові та права власності):

• акції;

• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

• облігації місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов’язання республіки;

• ощадні сертифікати;

• інвестиційні сертифікати;

• векселі(цінні папери у вигляді довгострокових зобов»язань, складений у письмовому вигляді за певною формою)

2. Похідні цінні папери (деривативи)

• ф’ючерсні контракти (контракт на попередню купівлю-продаж певної кількості товарів за певну зафіксовану в момент укладання контракту ціну, який укладається на ф»ючерсному ринку.);

• форварді контракти (угоди купівлі-продажу товарів за готівку із постачанням їх у конкретно визначений час у майбутньому- від тижня до кількох років із оплатою і ціною на момент укладання угоди);

• опціони;

• варанти;

• депозитарні розписки (свідоцтва).

Далі більш детально зупинимося на характеристиці кож­ного виду цінних паперів.

1. Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кож­ну йменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбан­ня акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред’явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні ак­ціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у процентах до їх, номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначе­ному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відпо­відного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейова­них акціях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного това­риства. Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Власник акції має право на частину прибутку акціонер­ного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, перед­бачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція нале­жить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або че­рез спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна дер­жавного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне то­вариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забо­роняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних із гос­подарською діяльністю акціонерного товариства.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому стату­том акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законо­давством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

2. Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодува­ти йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбаче­ний у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсю­джуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підпри­ємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх влас­никам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускати­ся іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (ці­льовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред’явника, а обов’язковим реквізитом цільових облігацій є за­значення товару (послуг), під який вони випускаються.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих по­зик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місце­вими радами.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій під­приємств для формування і поповнення статутного фонду емітен­тів, а також для покриття збитків, пов’язаних з їх, господарською діяльністю, не допускається.

Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства придбають облі­гації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпоряд­ження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випад­ках, передбачених умовами їх випуску, – в іноземній валюті. Не­залежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпро­центних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержан­ня перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого то­вару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за ра­хунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів. У разі невиконання чи не­своєчасного виконання емітентом зобов’язання по виплаті до­ходів по процентних облігаціях, надання права придбання відпо­відних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) обліга­ціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, направляються відповідно до республіканського й місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад, а кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

3. Облігації зовнішніх державних позик України – це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондо­вих ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті і випускатися процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред’явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

Вони оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску. Емітентом облігацій зовніш­ніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінан­сів України. Грошові кошти, одержані від розміщення таких облі­гацій, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Мі­ністрів України щодо кожного випуску.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних по­зик України оформляється постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються за­гальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, ва­люта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних по­зик України поза межами передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансуван­ня дефіциту Державного бюджету України має визначати мету ви­пуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення об­лігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерст­во фінансів України. З цією метою Міністерство фінансів України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і такими організаціями регулю­ються відповідними угодами згідно із законодавством України.

Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх дер­жавних позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

4. Казначейські зобов’язання України – вид цінних папе­рів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінан­сового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов’язань:

а) довгострокові – від 5 до 10 років;

б) середньострокові – від 1 до 5 років;

в) короткострокові – до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабінетом Міністрів Украї­ни.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймається Міністерством фінансів України. У рі­шенні про випуск казначейських зобов’язань визначаються умо­ви їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов’язань встановлюється Міністерством фінансів України ви­ходячи з часу їх придбання.

Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямову­ються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу по казначейських зобов’язаннях та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверд­жених: по довгострокових і середньострокових зобов’язаннях – Кабінетом Міністрів України, короткострокових – Міністерст­вом фінансів України.

5. Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запи­тання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред’явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визна­чається на договірних умовах при внесенні депозиту.

6. Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, який випу­скається компанією з управління активами пайового інвес­тиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на част­ку в пайовому інвестиційному фонді [3]. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду вис­тупає компанія з управління активами цього фонду.

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайово­го інвестиційного фонду компанія з управління активами має роз­робити та зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку регламент інвестиційного фонду, укласти догово­ри з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі інституту спільного інвестування та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розмі­щення. Відкрита підписка на інвестиційні сертифікати здійснюється відповідно до порядку проведення відкритої підписки на цінні па­пери, встановленого законодавством, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством України. Строк відкритої підписки на інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду відкри­того або інтервального типу не обмежується. Приватне розміщен­ня інвестиційних сертифікатів здійснюється у порядку, встановле­ному компанією з управління активами.

Інвестиційні сертифікати надають кожному його влас­никові однакові права та можуть розміщуватися шляхом відкри­того продажу або приватного розміщення. Випуск компанією з управління активами похідних цінних паперів на основі інвес­тиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається. Дивіденди за інве­стиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайово­го інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються. Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.

Порядок розміщення та обігу інвестиційних сертифі­катів пайових інвестиційних фондів встановлюється Законом Ук­раїни «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпора­тивні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року N 2299-ІП [3].

7. Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошо­ве зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій виз­начену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого ре­гулюється законодавством про вексельний обіг.

Вексельний обіг може охоплювати різні сфери. По-перше, відносини між банками та клієнтами при видачі банківських позичок (соло-векселя); по-друге, між суспільством та державою (казначейські векселя); по-третє, між фізичними та юридичними особами без посередництва банку.

В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють ко­мерційні, фінансові та фіктивні векселя.

Комерційні векселя з’являються в обігу на основі угод із купівлі-продажу товарів у кредит, коли покупець, не володіючи в момент покупки грошима, пропонує продавцю вексель, який мо­же бути як його власністю, так і чужим, але індосируваним, тобто таким, що містить передаточний напис. Комерційний вексель за­безпечений тими сумами, які надійдуть від продажу куплених то­варів. Такі векселя є основою вексельного обігу, бо вони обмежені конкретними строками та сумами проданих товарів в кредит.

Позичкові угоди в грошовій формі оформляються фінан­совими векселями. Формалізація грошового зобов’язання фінан­совим векселем є способом додаткового забезпечення своєчасно­го та точного його виконання з метою захисту прав кредиторів.

Векселя, походження яких не пов’язане з реальним пе­реміщенням ні товарних, ні грошових цінностей називають фіктивними. До таких векселів відносять дружні, бронзові (дуті) та зустрічні векселя. Дружній вексель виникає тоді, коли одне підприємство є кредитоспроможнім і «по дружбі» виписує век­сель іншому, який має фінансові проблеми з метою одержання останнім грошової суми в банку шляхом врахування або застави даного векселя. Якщо партнер у свою чергу виписує дружній век­сель із метою гарантії оплати, то такий вексель називають зустрічним. Векселя, видані фіктивними або некредитоспромож­ними фірмами є бронзовими або дутими.

Векселя бувають також переказні {тратти), видані в формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж та прості, видані в формі безумовного зобов’язання здійснити платіж ви­дані у формі безумовного зобов’язання здійснити платіж.

Особливість векселя як цінного паперу та боргового зо­бов’язання полягає в тому, що він є безумовним, безспірним, як правило, абстрактним, тобто не залежить від причин, які спонука­ли його видачу, зобов’язанням. Він може також виконувати функції платіжного засобу. Передача прав векселедержателя іншій особі здійснюється шляхом передаточного надпису на звороті векселя, який називається індосаментом. У випадку не оплати векселя в строк або відмови трасата (платник за векселем) від акцепту, влас­ник векселя має повідомити особу, від якої він одержав вексель за надписом, про несплату та трасата – про відмову від акцепту.

Усі особи, які є трасантами, акцептантами, або вексельни­ми поручителями, відповідають солідарно перед пред’явником век­селя. Пред’явник може звертати свою вимогу до цих осіб окремо до кожного або до усіх разом та не зобов’язаний дотримуватися пос­лідовності, із якою вказані особи, що видали свою зобов’язання [8].

Особливою групою цінних паперів є похідні цінні папери, які мають встановлені законодавством реквізити та засвідчують зобов’язання внаслідок виконання яких відбувається перехід пра­ва власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від

19.04.1999 року № 632 «Про затвердження Положення про вимо­ги до стандартної (типової) форми деривативів» визначено, що: дериватив – це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених ним умовах у майбутньому .

Існують такі форми деривативів:

• Ф’ючерсний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у виз­начений час та на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання зобов’язань сторонами кон­тракту.

• Опціон – це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у май­бутньому, із фіксацією ціни на момент укладання такого контрак­ту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

• Варант – це різновид опціону на купівлю, який випус­кається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Депозитарна розписка (свідоцтво) – це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на виз­начену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії який обліковується в іноземній депозитарній уста­нові. Емітентом їх можуть бути юридичні особи –резиденти, які є учасниками Національної депозитарної системи, за умови вста­новлення кореспондентських відносин між депозитарієм, у якому зберігається глобальний сертифікат на загальний обсяг емісії де­позитарних розписок, та іноземною депозитарною установою, що веде облік права власності за цінними паперами, які лежать в основі депозитарних розписок.

Зокрема, емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств із моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкри­того продажу, тобто призначені для розміщення між юридични­ми особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити не­можливо, то емітент зобов’язаний подати органу, що реєструє для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів.

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається також Дер­жавною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за ЗО днів із моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, зобов’язаний перевіряти відповідність по­даних емітентом документів вимогам законодавства України.

Відмова в реєстрації може мати місце лише в разі пору­шення встановленого порядку або невідповідності поданих доку­ментів вимогам законодавства. У разі коли реєстрацію випуску цінних паперів у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає необґрунтованими, він може звернутися до суду.

Реєстрація випуску цінних паперів або інформації про ви­пуск цінних паперів, що проводиться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не може розглядатися як гарантія вар­тості цих цінних паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інформація про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, крім реєстрації, підлягає обов’язковому опублікуванню в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України й офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери. Акції, облігації підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, допускаються для розміщення не раніш як через 30 днів після опублікування оголошення про їх випуск.

У разі виникнення будь-яких змін в інформації про ви­пуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються до відкри­того продажу, емітент цінних паперів повинен опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного строку з дня опублікування інформації.

Орган, що реєструє має право у разі виявлення недо­стовірних даних в опублікованій інформації про випуск акцій, облігацій підприємств зупинити їх розміщення до того часу, по­ки емітент цих цінних паперів не внесе до неї відповідних змін.

Похідні цінні папери вводяться в обіг юридичними осо­бами – суб’єктами підприємницької діяльності, які зобов’язу­ються виконувати, передбачені в інформації про випуск похідних цінних паперів.

Похідні цінні папери, що утворюються шляхом надання пропозицій щодо провадження певних дій, спрямованих на вста­новлення зобов’язань, умови виконання яких передбачені у похідних цінних паперах, можуть бути утворені лише організато­ром торгівлі.

Випуск від імені держави похідних цінних паперів, базо­вим активом яких є державні цінні папери, здійснює за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів України. У рі­шенні Кабінету Міністрів України повинні визначатися основні умови випуску та обігу таких похідних цінних паперів. Випуск та інформація про випуск таких цінних паперів не підлягають реєст­рації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Для введення в обіг похідних цінних паперів емітент чи організатор торгівлі повинен узгодити можливість використання базового активу з:

• Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку – якщо базовим активом є цінні папери (крім державних), фон­дові індекси чи ставки прибутковості за цінними паперами;

• Міністерством економіки України – якщо базовим активом є товарні ресурси;

• Національним банком України – якщо базовим активом є кошти, їх ринкові характеристики та банківські метали;

• Міністерством фінансів України – якщо базовим активом є державні цінні папери.

Міністерство економіки України та Національний банк України можуть встановлювати квоти на обсяги використання відповідного базового активу.