- •В.М. Калашніков, г.Г. Кривчик, к.А. Марков історія держави і права україни навчальний посібник
- •Розділ і. Найдавніші державні утворення рабовласницького типу на теренах україни
- •1.1. Скіфська держава та її право
- •1.2. Рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я
- •1.3. Боспорське царство
- •Розділ іі. Формування державності у східних слов’ян
- •2.1. Розселення і заняття
- •2.2. Суспільний лад
- •2.3. Витоки державності
- •2.4. Давньоруська держава в іх-хіі століттях
- •Контрольні запитання
- •(XII – перша половина XIV ст.)
- •3.1. Історичний огляд
- •3.2. Державний устрій Галицько-Волинської держави
- •3.3. Правова система
- •Розділ іv. Литовсько-руська держава (друга половина XIV – перша половина XVI ст.)
- •4.1. Історичний огляд
- •4.2. Суспільний лад Великого князівства Литовського
- •4.3. Державний устрій Великого князівства Литовського
- •4.4. Правова система Литовсько-руської держави
- •4.5. Суд у Великому князівстві Литовському
- •Контрольні запитання:
- •(Друга половина XVI – перша половина XVII ст.)
- •5.1. Наслідки переходу українських земель під владу Польщі
- •5. 2. Державний устрій Речі Посполитої
- •5.3. Правова система польської держави
- •Розділ vі. Запорозька січ: військово-адміністративний устрій та право
- •6.1. Виникнення козацтва й створення Запорозької Січі
- •6.2. Військово-адміністративний устрій Запорозької Січі
- •6.4. Січове право
- •Контрольні питання
- •Розділ vіі. Створення української держави у визвольної війни середини хvіі ст. Гетьманщина
- •7.1. Історична довідка
- •7. 2. Суспільний лад Гетьманщини
- •7.3. Органи автономної влади та управління у хvііі ст.
- •7.4. Право в Гетьманщині
- •Контрольні запитання
- •На українських землях ( хіх – початок XX ст.)
- •8.1. Державно-правові відносини у Наддніпрянській Україні від ліквідації автономного устрою до середини хіх століття
- •8.2. Буржуазні реформи і «контрреформи» в царській Росії та Україна
- •8.3. Державно-правові відносини в українських землях Російської імперії з кінця хіх ст. До лютневої буржуазно-демократичної революції
- •Контрольні питання
- •Розділ іх. Державотворення в умовах української національно-демократичної револююції 1917-1920 років
- •9.1. Центральна Рада та її діяльність. Утворення унр
- •9.2. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні
- •9.3. Українська держава п. Скоропадського
- •9.4. Правління Директорії
- •9.5. Розвиток радянської держави в умовах громадянської війни
- •Контрольні запитання
- •Розділ х. Соціалістичні перетворення і формування тоталітарного режиму (1921- 1939 рр. )
- •10. 1. Участь України в утворенні срср
- •10.2. Нова економічна політика
- •10.3. Встановлення сталінської диктатури та її наслідки
- •10.4. Репресивно-каральні органи і право
- •10.6. Судова система і право в урср на засадах «сталінської» Конституції
- •Контрольні запитання
- •Розділ хі. Держава і право української рср у роки другої світової та великої вітчизняної війни
- •11.2. Основні етапи і події Великої Вітчизняної війни
- •11.3. Перебудова державної влади і правової системи у воєнних умовах
- •11.4. Організація радянського партизанського руху і підпілля
- •11.5. Організація українських націоналістів та її спроби створити українську державність
- •10.6. Розгортання діяльності партійних і радянських органів на визволеній території
- •Контрольні запитання
- •Розділ хіі. Державне управління та право україни у перші повоєнні роки (1946 – початок 1950-х рр.)
- •12.1. Урср у післявоєнному світі
- •12.2. Державне управління в урср у повоєнні роки
- •12.3. Особливості радянського права повоєнних років
- •Контрольні запитання
- •Розділ хііі. Українська рср у період хрущовської "відлиги" роки (1953 - 1964)
- •13.1. Десталінізація
- •13.2. Комуністична утопія
- •13.3. Ради депутатів трудящих і громадські організації в умовах переходу від тоталітарного суспільства до авторитарного
- •13. 4. Організація управління економікою в умовах соціально-економічних реформ
- •13.5. Демократизація правоохоронних органів і права
- •Розділ хіv. Радянська держава на останніх етапах існування (1965 – липень 1991 рр.)
- •14.1. Зміцнення адміністративно-командної системи
- •14.2. Реформи в управлінні економікою та їх невдача
- •14.3. Організація влади за Конституцією срср 1977 р.
- •14.4. Перебудова як невдала спроба вдосконалення державної машини
- •14.5. Зміни в законодавстві
- •Контрольні запитання
- •Розділ хv. Державотворення і політичний розвиток незалежної україни (1991-2012 роки)
- •15.1. Розбудова Української держави до 1996 р.
- •15.3. Розвиток Української держави після прийняття Конституції
5. 2. Державний устрій Речі Посполитої
Після Люблінської унії система управління Польщі поширилася на всю територію Речі Посполитої. Найвищим законодавчим органом був Вальний (загальний) сейм, який обирався кожні два роки. До складу Вального сейму входили король, сенат і посольська хата.
Король, відповідно до «Артикулу» Генріха Валуа (1573 р.), обирався. Тим самим був закріплений принцип обираності короля, закладений з часів обрання польським королем литовського князя Ягайло в 1386 р. Для обрання короля збиралися спеціальні сейми. На першому з них вирішувалося питання про час і умови обрання, на другому – короля обирали, на третьому – король приймав присягу. Він присягав усі найважливіші питання вирішувати разом з сенатом, після чого його коронували.
До сенату входили всі найвищі посадовці Речі Посполитої – єпископи, каштеляни, воєводи. Завдання сенаторів у сеймі полягало у висловлюванні своїх думок, на основі чого король проголошував «конклюзію» – загальну думку сенаторів. Сейм також вибирав 16 найвпливовіших сенаторів, без згоди яких король не мав права приймати рішення.
Найбільш впливовою частиною сейму була посольська хата. Вона складалася з представників шляхти, які обиралися на повітових сеймиках і таким чином представляла всю шляхту королівства. Представники шляхти на сеймиках отримували накази, а після завершення роботи сейму звітували на сеймиках.
Повноваження сейму були дуже широкими: він вводив нові податки, виробляв основні напрями зовнішньої політики, давав згоду на ведення воєн тощо. Рішення на сеймі приймалися одноголосно, тобто діяв так званий принцип «ліберум вето». Рішення сейму називалися конституціями. Вони проголошувалися від імені короля, але при цьому обов'язково підкреслювалося, що вони прийняті вони за згодою сенату.
Центральне управління здійснювали король і посадовці, до яких відносилися коронний або великий маршалок (у його веденні знаходився королівський двір), коронний канцлер (завідував королівською канцелярією), коронний скарбник (казна королівства).
Водночас у Литві збереглися деякі державно-правові відмінності. Зокрема, тут був свій канцлер, скарбник. Разом з коронним гетьманом Речі Посполитої, що командував армією, діяв великий литовський гетьман, що стояв на чолі литовського війська.
В умовах панування польських магнатів і шляхти, які були ревними католиками, нащадки магнатських родин давньоруського походження визнавали, що основою покращення їхнього соціального статусу є два кроки – спочатку полонізація, а потім – відхід від «хлопської церкви», тобто розрив з православ'ям. У цьому їм допомагали ідеологи полонізації, серед яких особливо виділявся єзуїт П. Скарга. У його книзі «Про єдність Церкви Божої» було вказано, що «за допомогою слов’янської мови ніколи не можна пізнати істину». І дійсно, асиміляція магнатських родин давньоруського походження здійснювалася досить швидко. Це схвалював глава львівських католиків архієпископ Я. Порохницький, що сам був представником спольщеного роду. Він стверджував: «Коли траплялося, що була панна-одиначка з маєтністю або вдова багата, то королі своїх поляків-шляхтичів посилали до Русі, помагали їм своїми впливами, і так вони, женячися часто, наповнили Русь і запровадили віру правовірну католицьку римську; решту зробила пильність пастирів, так що й найбільші панове з Русі перейшли до єдності з римським костьолом, покинувши грецьку схизму».
Православна церква мала своєю паствою лише представників бідної шляхти, запорозьких козаків і селян. За таких умов в України не існувало політичного керівництва з боку тих представників панівного класу феодального суспільства, які б своєю діяльністю сприяли зміцненню української самобутності. Саме це за півстоліття після Люблінської унії викликало низку козацько-селянських повстань в Наддніпрянщині, де окрім католицької реакції, вибух національного, соціального й релігійного руху стимулювала й політична реакція польської еліти.
Після 1569 р. Польща перенесла принцип свого територіального поділу на всі землі королівства. Тепер Річ Посполита ділилася на три провінції – Велика Польща, Мала Польща, Литва. До Малої Польщі входила велика частина захоплених українських земель. Ці землі адміністративно були поділені на шість воєводств за польським зразком: Руське (переважно Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське і Київське.
Таким чином, провінції ділилися на воєводства, а ті на повіти. Найнижчою адміністративною одиницею були волості та села. Кожне воєводство мало свій представницький орган – сеймик, від якого обиралися представники на Вальний сейм. Місцеве управління здійснювали, як і раніше, воєводи, каштеляні, старости, інші посадовці. На чолі волості стояв королівський волосний староста, а на чолі села, після ліквідації копного сходу, управителі, яких призначали воєводи і старости. На території Речі Посполитої існували й такі адміністративно-господарські одиниці, як староства, але це було швидше винятком, оскільки староства давалися королем тимчасово за службу.
Водночас, з огляду на опір шляхти, яка не хотіла втрачати своїх вільностей і всіляко обмежувала повноваження місцевих органів влади, місцеве самоврядування не отримало чіткого й закінченого вираження в цей період на українських землях.