6. Вплив християнства на розуміння людини в філософській думці Київської Русі.

Новим фактором, який вплинув на формування людинознавчих концепцій і визначив їх подальший розвиток, стало прийняття Київською Руссю християнства, що призвело до зміни світоглядних та культурно-ціннісних орієнтирів. На зміну язичницькому світосприйняттю приходить християнізована картина світу, яка по-новому поставила проблему людини, розуміння її сутності та призначення в світі. Християнський світогляд стає панівним і цим зумовлюється його провідна роль у культурі в цілому і зокрема у формуванні філософського мислення.

Християнство з його вірою в єдиного Бога дало нашим предкам ідею моністичного Всесвіту, в якому безмежна кількість і багатоманітність конкретних проявів буття пов"язані єдиною першопричиною [13]. Це був справді гігантський крок в еволюції їхнього світогляду, який знаменував собою початок певної упорядкованості у світобаченні людини. Відбулася кардинальна переорієнтація поглядів на людину, якщо в міфо-язичницькому світогляді на перше місце кладеться інтерес до проблеми ставлення людини до природи, то тепер проблема людини вирішувалась в контексті відношення „людина - Бог”.

Основною домінантою нового світогляду, який закріплювало християнство, стало сприйняття значущості людини і людства в навколишньому світі. Християнство змінило ціннісне ставлення людини до природи, воно сприяло подоланню страху перед нею.[13. с.37]. Як зазначав Д.Лихачов: "Страх перед стихійними силами природи, типовий для язичництва, в основному пройшов. З"явилась свідомість того, що природа дружня людині, що вона служить їй . Тому оточення перестало лише лякати людину. Вона розправила плечі" [52].

Християнство винесло божество (Бога) за межі природи, поставивши в її центрі людину. Віднині стало „аксіомою, що людина – центр Всесвіту” і лише в ній є сенс існування світу. Однак світ, природа не залишилися самі по собі і в собі. Природа розглядалась як така, що служить людині, допомагає їй матеріальними благами, через неї Бог передає людині заповіді поведінки. Всесвіт повертається до людини, співчутливо бере участь у її долі. Саме під впливом цього людина „розправила плечі”, світ постав перед нею своєю широтою, вона втратила страх перед світом, намагаючись підпорядкувати собі навколишній простір, відкрила для себе далекі країни, зв’язки з якими почали налаштовуватись завдяки християнській релігії. Русь об’єдналась у феодальну державу, одну з найбільших у тогочасному світі, кличе до далеких переїздів і навіть переселень завдяки монументалізму нового світорозуміння.

В новому світобаченні чітко протиставляється духовне і матеріальне (на відміну від язичницького світу де була відносна єдність цих двох начал, світ уявлявся цілісним ) і саме духовному віддається примат- все творить і всім править дух. З духом і матерією пов’язується боротьба двох протилежностей – Бога і диявола, душі і плоті, добра і зла. Людині у цій боротьбі відводиться моральна відповідальність за свої вчинки, за свідомий вибір між цими протилежними силами, її життя підключається до світового універсаму, її доля стає частиною долі світової. [24. с.49-50]

Морально-етичний бік християнського віровчення був близьким русичам, і, очевидно, відіграв вирішальну роль у перемозі над язичництвом. Народ Київської Русі прийняв християнство радше як моральну основу, аніж як картину світу, як засіб регулювання суспільних відносин. Тісний зв"язок з матір"ю-природою, землею, хліборобський спосіб життя зумовлювали гуманні взаємини між людьми.

Моральний кодекс християнства, з одного боку, підсилив ті гуманістичні норми, що склались у дохристиянський час, а з іншого - послабив, а то й відмів ті, які їм суперечили, що сприяло гуманізації суспільних і сімейних відносин. Християнство засудило кровну помсту, багатоженство. Проголосивши рівність усіх перед Богом, воно у сфері суспільних відносин висунуло принцип однаковості прав і обов"язків. Це був великий крок уперед на шляху морального прогресу.