1. Виникнення і генезис поняття «логіка».

2. Логіка як наука: її предмет, метод, види, а також практичне значення її знань.

3. Історичні етапи розвитку логічного знання.

Логіка зародилась і розвивалася в лоні філософії. Оскільки тривалий час мислення не виокремлювалося філософами з усього сущого, а то й ототожнювалося з буттям (точніше, буття наділялося рисами, характерними для мислення), виявити перші зародки логічної науки непросто.

Термін "логіка" походить від давньогрецького слова "Lоgos", що означає слово, розум, думка і має декілька значень.

При визначенні предмета науки логіки у логіко-філософській літературі беруть до уваги три аспекти: онтологічний (філософське вчення про буття), гносеологічний (пізнавальний) та формально-логічний.

В онтологічному аспекті визначається об'єктивна основа науки логіки — об'єктивне існування предметів, явищ, процесів (емпіричних об'єктів), між якими існують різноманітні взаємозв'язки (причинно-наслідкові, просторові, часові, генетичні та ін.), тобто те, що називають "логікою речей". У гносеологічному (пізнавальному) аспекті визначаються процес відображення "логіки речей", "логіки подій" у "логіці понять" і становлення системи понять (категорій), які охоплюють сутність об'єктивно існуючих речей, явищ і процесів. У формально-логічному аспекті визначаються необхідні взаємозв'язки між логічними формами мислення (поняттями, судженнями, умовиводами), які зумовлені не змістом мислення, а лише його структурою. Усі ці аспекти постають в єдності. Враховуючи цю єдність, можна дати таке визначення предмета науки логіки:

Логіка — це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людей, принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і явища об'єктивного світу, методи формалізації знання як результату пізнавального процесу.

Логіка формальна, традиційна засновник Аристотель, саме він вперше використав у логіці мову формул, яка дозволила майже абстрагуватися від змісту самої думки кращого її розуміння.

Сучасна логіка (математична чи символічна) використовує спеціальну символіку, досліджує мислення за допомогою математичних методів дослідження.

Сучасна класична логіка – займається вивченням висловлювання з т.з. їх істини та хиби.

Сучасна некласична логіка –ця критика класичної логіки у своєму складі має багато різноманітних розділів.

З’ясовуючи значення логіки як дисципліни, що у вищій школі слід відмітити, що знання логіки підвищує загальну інтелектуальну культуру, дозволяє виконувати такі логічні операції як доведення та спростування, вчить вмінню вести дискусію, полеміку, диспути, дебати; робить наше мислення логічним, тобто чітким свобідним, аналітичним, дисциплінованим, доказовим.

Історичний розвиток логіки пов’язаний з іменами:

• Геракліт (V1-V ст.. до н.е.).

• Сократ (469-399 рр. до н.е.).

• Демокрит (460-370 рр. до н.е.) або його праця „Канон”.

• Зенон Елейський (490-480 рр.) і його вчення про поняття тощо.

• Аристотель (384-347 рр.) та його „Категорії”, „Аналітики”, „Про тлумачення” тощо.

• П’єр Абеляр (1079-1142 рр.) – засновник методу аналізу суджень з т. з.

• Френсис Бекон (1561-1626 рр.) та його індуктивна логіка.

• Рене Декарт (1596-1650 рр.) та його дедуктивна логіка.

• Блез Паскаль (1623-1662 рр.) засновник аксіоматичного методу.

• Бенедикт Спіноза (1632-1677 рр.) зробив великий внесок в теорію доказу та опроверження.

• Томас Гоббс (1588-1679 рр.) вперше сформулював ідеї сучасної (математичної чи символічної) логіки.

• Готфрид Лейбниц (1649-1716 рр.) вперше сформулював ідеї сучасної (математичної чи символічної) логіки.

• Іммануіл Кант (1724-1804 рр.) – засновник трансцендентальної логіки.

• Георг Буль (1815-1864 рр.) – засновник логічного ви числення.

• Огастес де Морган (1806-1871 рр.0 – автор „Законів де Моргана”

• Готліб Фреге (1848-1925 рр.) сформулював ідею використання логіки для обґрунтування математики („Основні закони арифметики” та ін.).

• Бертран Рассел (1972-1970 рр.).

• Альфред Норт Уайтхед (1861-1947 рр.).

• Девід Гілберт (1862-1943 рр.)- та його фундаментальна праця „основні риси теоретичної логіки”.