5. Ринок капіталу (інвестиційний ринок), завдяки якому шляхом вкладення капіталів у виробничі фактори або невиробничу сферу забезпечується зростання економіки.

Провідне місце ринку капіталу зумовлене: 1) тим, що при­власнення якомога більшої частки капіталу у вигляді прибутку завжди є голов­ною метою підприємця; 2) рух грошового капіталу об'єднує в єдине ціле рух інших форм капіталу (промислового, товарного, позичкового), що сприяє більш ефективному функціонуванню ринкового механізму; 3) грошо­вий ринок найбільше відповідає вимогам конкуренції.

Слід мати на увазі, що інвестиційний процес завжди стоїть перед диле­мою: якщо більшу частину ресурсів суспільства спрямувати на нагромаджен­ня, тобто на розвиток виробництва у майбутньому, то зростуть можливості спо­живання у майбутніх поколінь, але це приведе до скорочення споживання по­точного. І, навпаки, якщо більше споживати сьогодні, то зменшаться можливості для розвитку виробництва і споживання у майбутньому. Виходячи з того, що ринковий механізм не завжди справляється з вирішенням цієї аль­тернативи, значна роль тут належить державі, яка має більші можливості вирі­шувати такі питання на макроекономічному рівні.

Інвестиційні коливання обумовлені передусім закономірностями та ста­ном науково-технічного прогресу, станом конкуренції (особливо міжгалузевої), фінансово-кредитною політикою держави, а також ситуацією, яка має місце на світовому ринку капіталовкладень. Коливання цього ринку також залежить від попиту та пропозиції на капітали. Слід мати на увазі, що інвестиційний ри­нок чинить активний вплив на інші ринки і насамперед на споживчий.

6. Ринок цінних паперів. На ринку цінних паперів обертаються акції, облігації, сертифікати різного цільо­вого призначення, векселі та казначейські зобов'язання держави. Вони засвід­чують права їх володільників як власників або позивачів (короткострокових або довгострокових). По цих цінних паперах сплачується дохід у вигляді дивідендів або процентів. Ринок цінних паперів з притаманним йому особливим механізмом купівлі-продажу функціонує на фондовій біржі. Ринок цінних па­перів разом з інвестиційним ринком створюють фінансовий ринок. Ці ринки тісно пов'язані між собою та доповнюють один одного. Держава використовує фінансовий ринок для того, щоб забезпечити гнучке наповнення та вилучення готівки у державну казну, або сферу обігу.

Чим швидше ми створимо повноцінний фінансовий ринок, за­безпечимо стабільність власної валюти (гривні) та доб'ємося її повної конвер­тації, тим надійнішим буде фундамент нашої ринкової економіки.

Ринок цінних паперів формується і функціонує відповідно до законів Ук­раїни "Про цінні папери і фондову біржу"¹, "Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні"², а також згідно з "Положенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку", затвердженим Указом Прези­дента України 14 лютого 1997 р.³.

7. Ринок інтелектуальної власності охоп­лює такі об'єкти як:

1. твори науки, культури, мистецтва;

2. відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, які охороняються патентами і свідоцтвами;

3. ті результати інтелектуальної праці, які використовуються у виробництві (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, логотипи, знаки для товарів і послуг). Ця група об'єктів інтелектуальної власності на Заході отримала назву "промислова власність". В Україні використання об'єктів промислової влас­ності регулюється законами " Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"⁴.

До ринку інтелектуальної власності слід також віднести ринок "ноу-хау" (в перекладі з англійської — "знаю як"), тобто сукупність новітніх технологіч­них знань, а також практичного досвіду технічного, комерційного, управлінсь­кого, фінансового та іншого характеру, які є комерційною цінністю і можуть застосовуватися у виробництві та професійній практиці, але не захищені па­тентом або свідоцтвом.

8. Ринок нерухомості, тобто таких об'єктів, переміщення яких без заподіяння їм шкоди неможливе або обмежене. До цього ринку належать ринок житла (будинки, квартири, дачі, а також різні будівлі госпо­дарського призначення) та земельні ділянки (ринок землі).

Якщо ринок житла в Україні вже майже сформувався (цей ринок, як вже зазначалося, тісно пов'язаний з ринком робочої сили), то ринок землі — ні, бо чинне законо­давство України поки що істотно обмежує операції щодо купівлі-продажу землі, а це, в свою чергу, стримує розвиток іпотечного кредиту (кредиту під заставу землі).

9. Ринок інформації, об'єктами якого є певна сукупність еконо­мічних відносин з приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Інформація — рідкісне благо, від якості та ємності якого залежить правильність прийнятого рішення, а останнє може істотно вплинути на результати господарської діяльності підприємства (фірми). Недарма кажуть, що той, хто володіє інформацією, володіє і ситуацією.

10. Ринок озброєнь та військової техніки — ринок специфічного товару, який використовується за певних умов, обставин та з певною метою. Виробництво зброї та військової техніки відіграє суттєву роль в економіці найбільш розвинутих і провідних країн світу.

На території України знаходяться близько 40% підприємств, які належали до військово-промислового комплек­су (ВПК) колишнього СРСР, і по виробництву деяких видів озброєння і військо­вої техніки (танки, ракетоносії, військові транспортні літаки, ін.) вона займає провідні позиції, а тому має можливість за обсягом реалізації цієї продукції увій­ти до першої п'ятірки держав-експортерів серед країн світу.

Залежно від ступеня обмеження конкуренції виділяють такі ринки:

1. вільний — ринок, на якому реалізуються товари і послуги багатьох незалежних товаровиробників, жоден з цих товаровиробників не виробляє більшу частку певного товару і тому неспроможний впливати на рівень ринкових цін, а процес ціноутворення здійснюється в умовах вільної конкуренції;

2. монополізований (від "монополізація", що в перекладі з грецької — "один продаю") — ринок, на якому крупні підприємства, монополістичні об'єднання підприємств (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, тощо), які виробляють переважну кількість певного товару, мають змогу обмежувати конкуренцію і таким чином впливати на процес ціноутворення ("диктатури ціни") і як результат — отримувати високі (монопольні) прибутки;

3. олігополістичний (від "олігополія", що в перекладі з грецької — "небага­то, кілька продано") — ринок, на якому панують кілька фірм, монополістич­них об'єднань, які займають провідне місце у виробництві продукції в більшості галузей промисловості; за своїм змістом олігополію можна розглядати як поєднання монополії і конкуренції, де конкуренція обмежена діями найкрупні­ших корпорацій; на такому ринку, як правило, ціни встановлює наймогутніша монополія, а інші орієнтуються на неї;

4) змішаний — ринок, на якому має місце певне співвідношення вищезаз­начених ринків.

В залежності від співвідношення попиту та пропозиції ринок поділяють на:

1) збалансований — ринок, на якому підтримується певна за загальним обсягом, структурою, асортиментом та якістю товарів відповідність між попитом та пропозицією; в умовах такого ринку забезпечується безперервна реалізація запропонованих товарів, а також найбільш повне задоволення платоспроможного попиту;

2) незбалансований — ринок, на якому відсутня відповідність між попитом і пропозицією.

В свою чергу, незбалансований ринок можна поділити на: 1) ринок покупця, коли на ринку пропозиція перевищує попит і ринок про­давця, коли попит перевищує пропозицію.

За видами або групами товарів, які реалізуються на ринку і задовольняють ті чи інші потреби, даний ринок може розглядатися як: 1) ринок продовольчих товарів; 2) ринок непродовольчих товарів; 3) ринок взуття, одягу, господарчих товарів; 4) ринок автомобілів; 5) ринок радіо-, відеотехніки; 6) ринок комп'ютерної техніки; 7) ринок послуг (матеріальних і нематеріальних) тощо.

Залежно від ступеня втручання держави в процеси ринкових відносин ри­нок можна розглядати як:

1. ринок регульований, тобто ринок, відносини якого чітко і достатню регла­ментовано регулюються державою на підставі чинного законодавства;

2. ринок нерегульований, тобто такий, на який держава істотно не впливає (вільний ринок).

За територіальною ознакою ринок може розглядатися як:

1. ринок місцевий (регіональний), тобто ринок, обмежений певною терито­рією (містом, областю, кількома областями); такий ринок може створюватися як на підставі адміністративного поділу місцевості, так і за іншими ознаками, що об'єднують території;

2. ринок національний, який являє собою сукупність всіх елементів ринків, структури та інфраструктури у взаємозв'язку і взаємодіє в межах певної держави;

3. ринок світовий (міжнародний або зовнішній) — ринок, якому притаманні стійкі торговельні відносини між державами в межах міжнародного (світового) співтовариства, що обслуговують міжнародний поділ праці. Цей ринок являє собою сукупність національних ринків окремих держав, пов'язаних між собою міжнародним поділом праці; відносини в межах світового ринку регулюються угодами на міждержавному та міжурядовому рівнях відповідно до чинного за­конодавства (в Україні такі відносини регулюються Законом України „Про зов­нішньоекономічну діяльність” .

Ринок може розглядатися з точки зору відповідності його функ­ціонування щодо чинного законодавства. З згідно з таким критерієм ринок поділяють на:

1. ринок офіційний, законний, легальний, який діє в межах існуючого чин­ного законодавства;

2. ринок тіньовий ("чорний"), який діє за межами вищезазначеного; цей ринок, в свою чергу, може бути поділений на такий, суб'єктами якого є: 1) легальні господарюючі суб'єкти ринкової економіки, які діють з порушен­ням чинного законодавства (найчастіше ці порушення стосуються норм по­ даткового законодавства); 2) кримінальні структури, тобто такі, які порушують норми кримінального права (збут наркотичних речовин, зброї, вибухівки тощо); 3) ринок сірий — ринок рідкісних товарів, які продаються з умовою негай­ного постачання і за завищеними цінами; цей ринок відрізняється від "чорно­го ринку" тим, що діє в межах чинного законодавства.

Слід мати на увазі, що поглиблення кризових явищ в економіці України призвело до збільшення питомої ваги "тіньових" процесів у цій сфері, а це, в свою чергу, до зростання обсягу "чорного ринку", який є складовою частиною "тіньової економіки", до погіршення криміногенної ситуації в суспільстві. Це ускладнює проведення кардинальних економічних реформ ринкового типу, посилює соціальну напругу і навіть створює додаткові труднощі в процесі роз­будови незалежної держави. Природно, що правоохоронні органи і передусім ОВС мають рішуче боротися з цими негативними явищами².

Визначення структури, інфраструктури ринку, а також його типів та видів дає, на наш погляд, можливість з'ясувати не тільки різноманіття його ланок (елементів), а й поглибити знання про це досить складне і динамічне явище.

Поняття "механізм ринкової економіки" охоплює сукупність форм, методів, важелів використання законів ринкової економіки, тобто для з'ясування сутності ринкового механізму треба, спираючись на такі провідні категорії товарного гос­подарства як вартість, ціна, попит, пропозиція, конкуренція визначити зміст та характер дії законів ринкової економіки, їх спрямованість на узгодження інте­ресів господарюючих суб'єктів ринкової системи з інтересами суспільства.

При цьому треба виходити з того, що такий закон діє не сам по собі, а у взаємодії з іншими. Це значно ускладнює розуміння самого процесу його дії, характеру зв'язку з іншими, а також оцінку результатів дії.

Провідну роль у процесі функціонування ринкового механізму відігра­ють ціни, під впливом динаміки дії яких відбуваються зрушення попиту, про­позиції, складається на ринку певна кон'юнктура, в т.ч. врівноважена. Умо­ви ефективного функціонування ринкового механізму ті ж самі, що й ринку в цілому, і про ці умови вже йшла мова вище (плюралізм форм власності, в т.ч. обов'язкова наявність приватної, їх рівноправність, економічна свобо­да господарюючих суб'єктів, конкурентне середовище, переважно вільні ціни та ін.).

Розглянемо зміст законів, задіяних у ринковому механізмі, та з'ясуємо ха­рактер їх дії.

Передусім, це, безперечно, закон вартості, який, як і будь-який інший за­кон, відбиває об'єктивні, істотні (внутрішньо необхідні), постійні (сталі) зв'язки між суспільне необхідною працею і цінами на товари (послуги) і діє як у сфері виробництва, так і в сфері обігу (на ринку).

В сфері виробництва вимога закону вартості полягає в тому, що вартість виробленого товару (послуги) має формуватися на підставі не індивідуальних, а суспільне необхідних витрат праці; в сфері обігу цей закон вимагає, щоб обмін мав еквівалентний, тобто рівноцінний характер.

Якщо, виходячи із зазначених вимог, характеризувати напрямки дії зако­ну вартості, то він:

1. виражає зв'язки між індивідуальним і суспільне необхідним часом, спрямовуючи товаровиробника знижувати рівень витрат індивідуального часу (сфера виробництва);

2. впроваджує обмін товарів (послуг) відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільне необхідної праці (сфера обміну);

3. відбиває зв'язки між виробниками одного виду товару (послуг) через конкуренцію, коли здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого (сфера виробництва);

4. вказує на наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією (сфера обміну);

5) виражає зв'язок між працею товаровиробника у минулому (в момент виробництва товарів) і теперішніми умовами, внаслідок чого вартість товарів (послуг) зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на їх виробниц­тво, а тим, який витрачається на їх відтворення (сфера виробництва);

6) відбиває зв'язки між вартістю і цінами і тому, слід визнати, що він керує рухом цін, бо ринковий попит та пропозиція перетворюють вартість на ціну, а це означає, що закон вартості діє на ринку вже як закон цін (сфера обігу).

Закон попиту та пропозиції відбиває взаємозалежність між кількістю то­варів (послуг), які хоче купити споживач, і обсягом товарів (послуг), які в да­ний час пропонує виробник. Проте, дія закону попиту та пропозиції відбуваєть­ся насамперед під впливом цін, їхнього рівня, бо чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів (послуг) і навпаки, тобто тут має місце зворотна за­лежність між рівнем цін і попитом. Підвищення цін спонукає товаровиробни­ка збільшувати обсяги виробництва (пряма залежність між рівнем цін і обся­гом пропозиції). Коли ж відбувається зниження цін на товари (послуги), то це спонукає споживачів до здійснення додаткових покупок, але водночас не сти­мулює виробника до збільшення обсягів виробництва.

На ринку може виникнути ситуація, коли рівень попиту та пропозиції (за умов повного рівня цін) досягнуть врівноваженості. У такому разі ринок вва­жається рівноправним, а ціна на ньому — рівноправною ціною. Таку ціну слід розглядати як результат конкретного, тимчасового співвідношення, яке скла­дається за умов певного рівня зазначених чинників — попиту, пропозиції та самої ціни. Оскільки взаємодія попиту, пропозиції та ціни відбувається в умо­вах конкурентної боротьби, яка регулюється відповідним законом, то з'ясуємо його зміст і характер дії.

Закон конкуренції ("конкуренція" в перекладі з латинської — "зіштовхнення", "змагання") виражає закономірні зв'язки між суб'єктами ринкових відно­син щодо кращих умов виробництва, купівлі-продажу товарів (послуг).

Зазначений закон діє лише за умов наявності в суспільстві різноманітних форм власності, в т.ч, приватної, та відособлених, економічно незалежних ви­робників, які виготовляють товари (надають послуги) в різних умовах для од­ного і того самого контингенту споживачів. Мета такої змагальності — отри­мання якомога більшого прибутку і боротьба за нього ніщо інше як боротьба за виживання в умовах ринку.

Ринковий механізм має також спиратися на дію закону грошового обігу. Як відомо, цей закон вимагає, що кількість грошей, необхідна для реалізації товарів (послуг), повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів (реалізованих по­слуг), поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін реалізованих товарів, проданих у кредит, слід відняти суму товарів, суму погашених платежів і додати суму платежів, за якими настав час сплати. Надмірна емісія (випуск в обіг) грошей, не підкріплена відповідною то­варною масою, веде до зниження купівельної спроможності грошових одиниць і, як наслідок, до зменшення платоспроможного попиту населення, а це, в свою чергу, дуже негативно впливає на функціонування всього ринкового механізму, веде до його розбалансування.

Нарешті, найбільш узагальнюючим законом, який забезпечує цілеспрямо­ваність дії всіх законів ринкового механізму є, безперечно, закон економії часу, який по праву вважається першим законом, що примушує виробника економи­ти всі види ресурсів. Цей закон виражає закономірні (об'єктивні, суттєві, сталі) зв'язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці продукції (товару, послуги) у процесі розвитку продуктивних сил сус­пільства та зростанням вільного часу працівників. Вільний час має використову­ватися для всебічного розвитку працівників, підвищення їхнього життєвого рівня.

Конкретними формами прояву дії цього закону є економія живої та уре­чевленої праці на виробництво продукції, а це можливо завдяки взаємодії за­кону економії часу з іншими законами ринкового механізму, які вже розгляда­лися вище.

Важлива роль у системі ринкового механізму належить також державі, яка має не тільки забезпечувати відповідну правову базу, а й шляхом застосування методів індикативного та бюджетного планування, розробки різного роду про­грам здійснювати регулювання економіки на макрорівні.

Щоб з'ясувати роль ринку, його місце в економічній системі суспільства, треба визначити його функції ("функція" в перекладі з латинської — діяльність, обов'язок, призначення), а також напрямки їх здійснення. Найбільш визнаними вважаються такі:

1. ціноутворення — формування ринкових цін, які виступають як унікальний спосіб комунікації господарюючих суб'єктів, надання їм інформації про наповненість чи дефіцитність кожного виду товарів, рівня витрат на їх виробництво;

2. регулююча, коли ринок, виходячи з рівня ціни (висока-низька), регулює співвідношення пропорцій між потребами в товарах (послугах) і обсягом їх виробництва, спрямовує рідкісні ресурси та працю в ті галузі, де вони найбільш необхідні;

3. контролююча, коли ринок в процесі обміну виконує роль головного кон­тролера кінцевих результатів виробництва, визначає, якою мірою кількість та якість вироблених товарів (послуг) відповідає потребам споживачів і таким чином вирішує долю кожного продукту: буде його продано чи ні, за якою ціною;

4. конкуренції, яка відбиває боротьбу приватного інтересу, бо, як відомо, ри­нок поза конкуренцією неможливий, саме завдяки конкуренції кожний із суб'єктів ринкової економіки може відкрити для себе нові можливості реалізації свого інте­ресу; вона створює своєрідний економічний примус, спонукає шукати нові шляхи до економічного зростання і хто не "йде в ногу" з НТП — той програє;

5. реалізації економічних інтересів, яка здійснюється шляхом ринкового обміну, де відбувається оцінка і зведення інтересів виробників (продавців) то варів (послуг) та їх споживачів (покупців); взаємозв'язок цих інтересів базується на принципі матеріальної зацікавленості, що, в свою чергу, передбачає обмін споживчими вартостями на еквівалентній основі;

6. інтеграції, яка полягає в тому, що ринок об'єднує (інтегрує) сфери ви­робництва (виробників) та сферу споживання (споживачів) в загальний про­цес активного обміну товарами і послугами, сприяє розвитку економічних зв'язків між підприємствами (фірмами), в т.ч. зовнішньоекономічних, завдяки чому економіка являє собою єдине ціле — економічну систему;

7. санації (оздоровлення), яка відбувається в процесі конкурентної бороть­би, і сукупність її полягає в тому, що ринок очищає економіку від економічно слабких, нежиттєвих, збиткових господарств, і навпаки, дає повний простір більш ефективним і перспективним; цей процес регулюється Законом України "Про банкрутство"¹.

В процесі виконання зазначених функцій ринок виконує значний, бага­топлановий обсяг діяльності, а саме:

а) встановлює економічно обґрунтовані, еквівалентні зв'язки між споживачами та виробниками, між обсягом і структурою продукції, що виробляєть­ся, за потребами суспільства, котрі мають бути задоволені;

б) здійснює кінцеве визнання суспільного значення тієї чи іншої продукції, а також праці, яка була витрачена на її виробництво;

в) здійснює значний вплив (в умовах добропорядної конкуренції) на формування витрат виробництва та обігу у напрямку їх зниження;

г) формує раціональні пропозиції як між окремими галузями виробництва, так і на макроекономічному рівні;

д) подає інформацію про стан економіки в цілому та окремих її галузей.

Висновок: ринок як система, здатний вирішувати п'ять фундаментальних завдань та відповісти на такі кардинальні питання економічного життя суспільства:

• що слід виробляти;

• скільки виробляти, в якому асортименті;

• як виробляти (оптимальний вибір технології та організації виробництва);

• кому призначена, хто має отримати вироблену продукцію;

• як повинна адаптуватися ринкова система до ймовірних змін (попиту, пропозиції, ціни, інших чинників).