1.4. Розробка товарного знаку

Товарний знак допомагає відрізнити товари одного виробника від таких самих товарів іншого виробника. Це дуже важливо, оскільки асортимент товарів, що випускаються постійно розширюється і тому орієнтуватися в них дуже важко.

Я вирішив обрати для себе товарний знак у вигляді англійських літер «S» і «V», що означають моє прізвище і ім’я.

2. Конструкторський етап

2.1. Конструкторська розробка виробу

3. Технологічний етап

3.1. Види матеріалів, інструментів та обладнання

У шкільних майстернях листовий метал обробляють на робочому місці слюсаря у холодному стані за допомогою ручних і механічних інструментів. Виконують такі операції: випрямляння, роз­мічання, різання, гнуття, обпилювання, свердління, з'єднання кле­панням тощо.

Увесь слюсарний інструмент поділяють на такі види:

1. розмічаль­ний – лінійка, кутник, рисувалка, циркуль, кернер;

2. різальний – зу­било, напилок, ножиці;

3. монтажний – молоток, киянка, бородок, лещата, плоскогубці;

4. контрольно-вимірювальний – вимірюваль­на лінійка, кронциркуль, штангенциркуль та ін.

Спочатку вибирають або підготовлюють рівну кромку, від якої роблять усі вимірювання. Цю кромку називають базовою. Проводять розмічання заготовки – це одна з операцій технологічного процесу, що поля­гає в перенесенні ліній і точок, які вказують межі та місця обробки, на поверхню заготовки деталі з креслення або зразка. Кутником відкладають прямі кути. Лінійкою відміряють відрізки необхідної довжини і рисувалкою намічають всі лінії.

Закріплення оброблювальних заготовок здійснюють за допомогою слюсарних лещат, розміщених на кришці верстака. Столярний верстак складається з двох основних частин – кришки і підверстатника. Верстатна кришка – це дошка, на якій розміщені поздовжні і поперечні затискачі. На кришці є лоток – коробка для зберігання інструментів під час роботи. У передній частині верстатної кришки є кілька наскрізних отворів (гнізд) прямокутної форми, в які вставляють дерев'яні або металеві клинки (гребінки). За допомогою гребінок і затискачів міцно закріплюють заготовку під час обробки.

Потім заготовку вирізають. Листовий метал завтовшки 1 мм ріжуть ручними слюсарними но­жицями, а більш товстий – важільними. Листовий метал ріжуть за розміченими рисками, переміщуючи ножиці вперед і одночасно від­гинаючи відрізаний метал, щоб бачити розмітку. Леза ножиць тре­ба розкривати не до кінця, інакше вони не будуть різати метал, а ви­штовхуватимуть його.

Більш точна оброб­ка називається обпилюванням. Суть об­пилювання полягає в тому, що під час роботи напилком із зовнішньої чи внутрішньої поверхні оброблюваної заготовки знімається тонкий шар металу. Використовуючи напилки з насічкою різної величини, можна одер­жати грубу або чисту поверхню оброблюваних виробів.

Наступний етап виготовлення це згинання. Гнуття — це технологічний процес надання заготовці певної форми. Такі метали, як мідь, латунь, алюміній, листова сталь, лег­ко піддаються обробці та гнуттю в холодному стані. Різні технологічні прийоми гнуття дозволяють одержати де­кілька видів з'єднань. Найпростішими з них є однофальцевий шов. Однофальцьовим швом називають з'єднання деталей із листового металу шляхом спільного загинання їхніх країв. При цьому гнут­тя слід виконувати так, щоб загини мали протилежний напрямок, інакше вони не з'єднаються. Відігнутий та сплющений кінець на місці з'єднання тонких металевих листів називають фальцем. Для з'єднання листів металу однофальцьовим швом використовують пря­мокутну металеву оправку і киянку.

Деталі виробу також можна з'єднувати зварюванням. Зварюваль­ні з'єднання характеризуються високою продуктивністю та якіс­тю швів. Зварювання значною мірою замінило клепання, особливо у виробництві площинних конструкцій. Найбільшого поширення в промисловості та на будівництві набули два види зварювання — га­зове та електричне. Розрізняють такі види електрозварю­вання: дугове, електрошлакове і контактне.

Контактне (точкове) електрозварювання виконується за допо­могою спеціальних пристроїв. Цей вид електрозварювання призна­чений для з'єднання листового металу, найчастіше в автомобіле-, літако- і вагонобудуванні, у виробництві арматурних сіток.

Значного поширення у промисловості набуло з'єднання за допо­могою заклепок. Такі з'єднання довговічні, надійні й міцні. Заклеп­ка — найпростіший кріпильний виріб, який складається з головки й стержня.

Залежно від форми головки розрізняють головки з напівкруглою, плоско-опуклою, потайною і напівпотайною головкою. їх називають закладними головками, а головки, які утворюються при розклепу­ванні другого кінця заклепки, — замикаючими. Заклепками з’єднують конструкції для обшивки літаків, кораблебудування, елементи кузова автомобіля. Перед тим як з’єднати два тонколистових метали заклепками слід просвердлити отвір діаметром як стержень заклепки, або пробити пробійником отвір якщо метал досить тонкий. Отвори з'єднувальних елементів обов'язково мають збігатися, а діаметр отвору під заклепку має бути дещо більшим за діаметр стержня заклепки.

Типовим інструментом для обробки отворів є свердлильний верстат 2М112. Під час свер­дління заготовка залишається нерухома, а свердло закріплене в патроні верстата обертається і в той же час поступально рухається вниз, заглиблюючись у метал. Таким є при­нцип роботи свердлильного верстата.