2. Формування міжнародних економічних угрупувань.

Основні економічні угруповання країн сучасного світу.

Регіональні економічні угруповання:

- ЄС - Європейське співтовариство

- НАФТА - Північноамериканська угода про вільну торгівлю

- АСЕАН - асоціації держав Південно-Східної Азії

- Латиноамериканська асоціація інтеграції

-- Карибське співтовариство і спільний ринок (КАРІКОМ)

- Співдружність Незалежних держав

Галузеві економічні угруповання:

- Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

- Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС)

- Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом)

3.1. Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) - об'єднання рядуєвропейських держав, які прагнуть до економічної інтеграції причасткову відмову від своїх національних суверенітетів. Європейськеекономічне співтовариство було юридично оформлено Римським договором 1957р. і спочатку включало в себе шість країн: ФРН. Францію, Бельгію,  Нідерланди, Люксембург, Італію. У 1973 р. до нього увійшли Англія, Данія та  Ірландія, у 1981 р. - Греція, у 1986 р. - Іспанія та Португалія. В основіекономічної політики ЄЕС лежать наступні принципи: вільний торгівельнийобмін, вільна міграція робочої сили, свобода вибору місця проживання,свобода надання послуг, вільне переміщення капіталів та вільнийплатіжний оборот. Першим кроком до реалізації цих принципів стало створеннязони вільної торгівлі, що передбачало взаємне скасування митнихмита, експортних і імпортних квот та інших зовнішньоторгівельних обмежень.  Одночасно з цим почала проводитися єдина митна політикавідношенню до третіх країн, які не є членами ЄЕС (так званий  "митний союз"). Головною перешкодою на шляху до цього є наявністьрізних податкових систем з неоднаковими податковими ставками, першза все у сфері непрямих податків. Важливим етапом у розвитку "Спільного ринку"стало створення Європейської валютної системи. Хоча в цьому випадку найбільшочевидно прагнення більшості країн-членів ЄЕС провадити свою власнунезалежну валютну політику. Крім ЄЕС існує європейське об'єднаннявугілля, і сталі, а також Європейське об'єднання з атомної енергії. Ці триоб'єднання відомі під назвою Європейські співтовариства (ЄС). Існуєряд наднаціональних органів, які здійснюють керівництво Європейськимекономічним співтовариством: Рада міністрів (законодавчий орган);  Комісія Європейських співтовариств (виконавчий орган); Європейськийпарламент (здійснює контроль за діяльністю Комісії та затверджуєбюджет); Суд Європейських співтовариств (вищий судовий орган); Європейськийрада (до його складу входять глави урядів країн-членів ЄЕС);  Європейське політичне співробітництво (комітет, у складі якогоналічується 15 міністрів закордонних справ і один член Комісії Європейськихспільнот). Посилення ролі останнього органу свідчить про прагненнякраїн-учасниць не тільки до економічної, а й до політичної інтеграції. Уданий час до складу Європейського Співтовариства входять 15 країн.

Відмінності в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхбажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки допояви ідеї Європи "концентричних кіл" і Європи з "змінноюгеометрією ", і надалі обговорювалися і розвивалися. Однакнайбільшу актуальність вони придбали тоді, коли постало питання проприєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦСЄ).

На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993р. булоприйнято рішення про те, що мають статус асоційованих членівдержави ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, яктільки будуть в змозі виконати відповідні вимоги.

Найбільш наполегливо за якнайшвидше включення центрально-ісхідноєвропейських країн у ЄС ратує Німеччина, швидко розширює своєвплив у цих країнах і активно освоює їхні ринки. Експерти з семинаукових інститутів, у тому числі з німецького суспільства по зовнішній політиці,прийшли до висновку, що нестабільним країнам у східній частині континенту,якщо їх вчасно не прийняти в ЄС, можуть знадобитися надзвичайні заходидопомоги в мільярди доларів, крім того, може відбутися новий розкол між  Сходом і Заходом, супроводжуваний погрозою посилення націоналістичних тенденцій по обидва боки і виникнення етнічних і ідеологічних конфліктів.

Багато європейських політиків вважають, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх кордонів у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, які стали б загрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, більшої рівноваги усередині самого союзу, насамперед з огляду на зростаючу силу Німеччини. Це особливо важливо, оскільки франко-німецький тандем останнім часом починає давати збої. Крім того, таким шляхом нетільки Німеччина, але й інші країни-члени ЄС закріпили б свій вплив уцій частині Європи, хоча вже зараз 50% торгівлі центрально-ісхідноєвропейських країн припадає на країни Заходу. У зв'язку з цимслід мати на увазі, що, по розрахунках західних економістів, Центральна  Європа незабаром може перетворитися в одну з найбільш швидкощо розвиваються частин континенту.

Існують так звані інтегровані програми, які булипочаті в якості експерименту з 1979р. Основними цілями інтегрованихпрограм є скоординований підхід до вирішення подібних проблем урізних регіонах. Так прикладом можуть служити програми з  Середземномор'я. Країни з прилеглими регіонами узгоджують своїдії щодо розвитку цих регіонів, залучалися кошти структурнихфондів ЄЕС, таких як фонд на перебудову промисловості

Основними джерелами фінансування програм ЄС є:

1. Європейський фонд валютного співробітництва

2. Взаємне кредитування національних ЦП