Тема 7. Проблема об'єктивності дослідницьких методів у психології

План

1. Методологічні проблеми сучасної психології.

2. Злиття академічної психології з «психотерапевтичною».

3. Релігія і наука в пізнанні психологічної реальності.

4. Методологічні труднощі в нейропсихології.

5. Методологічні кризи в історії психології.

1. Методологічні проблеми сучасної психології.

Проблема об'єктивності дослідницьких методів у психології

виникла вже давно. Опозиція об'єктивного і психологічного описів подій пізнаваного нами світу виникла задовго до самої психологічної науки і пов'язана з особливим характером тих підстав, на яких виникло взагалі наукове знання як таке. Пошук об'єктивного методу вивчення психологічних явищ лише відтворює її в загостреній формі.

Пошук цей робили численні напрями і школи психології. До цієї проблеми звертаються все частіше. Так, в середині минулого століття О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, В.П. Зінченко, М.К. Мамардашвілі розгорнули полеміку з цього питання. Розгортання полеміки з цього приводу продовжується і сьогодні багатьма філософами та психологами.Останнім часом методологічні проблеми психології все більше цікавлять наукову громадськість. Намітилися нові тенденції: з одного боку, до чистого прагматизму, з іншого — до явного пожвавлення інтересу щодо всяких чудес, міс гики (екстрасенсорного сприйняття, телекінезу і таке інше). Об'єднує ці тенденції прихований, або явний відхід від питань, пов'язаних з чітким визначенням методологічних основ психологічних досліджень, до «розмивання» або навіть заперечення природничо- наукової, матеріалістичної^методології як філософської основи науковогопщхологівд4ого.знанщ.,., .

Цей процес спостерігається не тільки в психології. Тому обговорення методологічних проблем сучасної психології досить актуальне, оскільки наявність методологічних труднощів в різних галузях психології — факт, який вже трапився, усвідомлення якого корисне і для загальної оцінки стану сучасної психології, і для прогнозу її майбутнього розвитку.

В різних галузях психології методологічні труднощі виявляються по-різному. Особливо явно вони є видимими в тих галузях психології, які займаються проблемами особистості і свідомості. Пожвавлення нематеріалістичних тенденцій в психології особистості найочевидніше в її прикладних галузях: психотерапії і психокорекції. Те, що відбувається в наш час явно випереджає: £^_:геор©тйчн&..™асмислення.^пробдеми.- Фрейдизм, в своїй класичній формі, як теоретична основа психології особистості у сфері психоаналізу, тепер вже не визнається більшістю західних психологів. Більше того, на думку багатьох західних фахівців, навіть як прикладна дисципліна психоаналіз З.Фрейда вже . вичерпав себе. Проте в пострадянських країнах він все ще достатньо популярний. З філософської методологічної точки зору фрейдизм — це концепція особистості, яка розглядає природжені інстинкти і вбачає в них головний детермінант психіки, визнає провідну роль несвідомого в поведінці людини. Фрейдизм принижує роль - соціальних, кул ьтурно-історичних чинників в

розвитку особистості, в детермінації психічних процесів і

поведінки в цілому.

Інша концепція особистості лежить в основі різних варіантів

гуманістичної психології, яка має велике розповсюдження у нас і за кордоном. Гуманістична психологія, заснована К. Роджерсом, А. Маслоу, Г. Олпертом і іншими, яка з'явилася як «третя сила», що протистояла біхевіоризму і психоаналізу.

В цілому в сучасній психотерапії доміну ють дві основні концепції особистості: одна з них — «глибинна психологія», що йде від психоаналізу, апелює до глибин особистості, інша — «вершина психологія», що йде від гуманістичного напряму, апелює до висот духу. Якщо перша виходить із спрощених уявлень про детермінанти розвитку особистості, з примату приваблень, тілесних відчуттів над духом, то друга заперечує глибинні чинники розвитку і детермінізм — як причин но-наслідкові (включаючи і соціальні) рушійні сили розвитку особистості — на користь духу. Кожна з цих концепцій обґрунтовує свій підхід до людини (свою «філософію людини») і свою психотерапевтичну практику (своя техніка дії на особистість пацієнта).

Слід зазначити, що в психотерапію і психокорекцію в даний час проникає і східна філософія (буддійська, індійська і таке інше) з її ідеологією особистості і її технікою дії. Східна філософія, заснована на запереченні чисто раціонального мислення, не тільки яке розглядає людину в єдності з навколишнім середовищем, з космосом, але і заперечлива незалежність навколишнього світу від суб'єкта, приймається деякими психотерапевтами як нова наукова парадигма, продуктивніша ніж інші. Цей напрям психотерапії пропонує свій набір методів психологіч ної дії (медитації і таке інше). Концепція особистості цього напряму психотерапії є еклектичним зміщенням різних точок зору на природу людини, зало зичених і із західної, і зі східної філософії і релігії. В цілому — при загальній орієнтації на західні дослідження — у вітчизняній психотерапії жодна з концепцій особистості не може претендувати на статус загальновизнаної. Одночасно співіснують різні «філософії людини», які пропонують різну техніку дії на особистість пацієнта і результати, що по-різному пояснюють їх. Подібний стан справ у психотерапії дає підставу деяким практикуючим психологам взагалі нехтувати будь-якими теоріями особистості і використовувати різні прийоми безвідносно до їх походження (подібну психологічну практику JT.C. Ви готський, як відомо, називав «фельдшеризмом»).

Таким чином, можна констатувати, що разом з безумовно корисною і широко вживаною практикою психологічної дії на особистість пацієнта в цій галузі психології співіснують явно суперечливі теоретичні концепції особистості, які інтерпретують практичні результати з діаметально протилежних позицій. Віддаючи належне складності самої проблеми (загальна теорія особистості, її структура, детермінанти розвитку, співвідношення свідомого і несвідомого і таке інше), слід все ж гаки визнати, що саме в даній галузі (а не в психології пам'яті, уваги і таке інше) скоцентровані сьогодні найбільш гострі теоретичні і методологічні труднощі і суперечності.Не випадково в психологічній літературі прак тично відсутні праці, які пояснюють конкретні психологічні механізми тих чи інших технологій і аналізують причини їх дії. Це пов'язано з відсутністю адекватних у теоретичних і методологічних відносинах концепцій особистості. Розрив практики і теорії, що все збільшується, в цій галузі психології загрожує' негативними наслідками для всієї психологічної науки, тому що ніщо так не роз кладає науку зсереди ни, як неувага до теорії.

2. Злиття академічної психології з «психотерапевтичною».

Особливістю нашої вітчизняної психології є злиття академічної

психології з «психотерапевтичпою». Як відомо, в багатьох країнах остання розглядається як чистий практичний напрям, що не займається теоретичними узагальненнями. У нас же «психотерапевтичний» напрям претендує на статус самостійної психологічної науки (а не тільки практики), що і дозволяє пред'являти до неї підвищені вимоги. Так, на думку одного з відомих ідеологів практичної психології (психотерапії) Ю. Франкла [26], остання не є прикладною галуззю академічної психології, а є самостійною гуманітарною наукою зі своєю методологією. Слід також відзначити, що психотерапія і психокорекція — галузі знання, прикордонні з медициною, — знаходяться під великим впливом чисто медичних переконань на людину, у зв'язку з чим уявлення про психіку, свідомість, несвідомо несуть на собі дух клінічного прагматизму, а крім того, на жаль, поширене ототожнення понять «особистості» і «індивіда».

б. Релігія і наука в пізнанні психологічної реальності.