Предмет і метод правового регулювання фінансового права
Фінансове право - це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси.
Специфіка відносин, що регулюються нормами фінансового права, полягає в тому, що вони складаються в особливій сфері життя суспільства - фінансовій діяльності держави. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави.
Ознаки суспільних відносин, що складають предмет фінансового права
- мають владно-майновий характер;
- направлені на утворення, розподіл і використання державних фінансових ресурсів;
- однією із сторін завжди виступає держава або її орган
Фінансові відносини, що є предметом фінансового права, виникають при:
— встановленні бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем держави;
— складанні, розгляді та затвердженні актів про бюджет;
— розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи;
— виконанні державного та місцевих бюджетів;
— збиранні податків, зборів, інших обов'язкових платежів;
— фінансуванні та кредитуванні;
— обов'язковому державному майновому й особистому страхуванні;
— відносинах державного кредиту;
— регулюванні грошово-кредитної та валютної систем. Критерієм розмежування галузі в системі права є метод правового регулювання, під яким розуміють сукупність юридичних засобів впливу, за допомогою яких забезпечується правове регулювання якісно однорідних, відособлених суспільних відносин.
Основним методом правового регулювання фінансового права є метод владних розпоряджень (імперативний, командно-вольовий). Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. У нормах фінансового права жорстко закріплюються вимоги держави в області фінансової діяльності.
Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: порядку і розмірів стягнення податків, інших обов’язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізованих і децентралізованих фондів; напрямків використання державних коштів; порядку і розмірів їх використання і т.д. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритетами, розробленими програмами і планами.
Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного характеру державних позик, казначейських зобов’язань, лотерей тощо. Так, держава встановлює умови проведення державної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зобов’язань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов’язковими для суб’єктів, що вступили у ці відносини.
Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження, метод рекомендації і т.д. В даний час вони набувають все більшого застосування. Це обумовлено ускладненням суспільних взаємозв’язків, зростанням рівня самостійності суб’єктів фінансових відносин. Наприклад, в законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання методом владних приписів.